Нова ера Волинської трагедії: що започаткували окремі урочистості президентів Польщі і України

Найважливіші слова про польсько-український діалог прозвучали не на церемоніях з участю найвищих держчиновників, а там, де їх не було
10 липня 201814:31

Недільні, відділені від себе урочистості президентів Польщі і України в пам’ять жертв польсько-українського конфлікту — це початок нової ери в дискусії двох країн про історію. Паралельні церемонії цементують два дискурси, і хоч загалом обидва президенти говорили правильні слова, окремо вони просто не спрацюють.

У Польщі, в силу прийнятого в 2016 році закону про "геноцид" на Волині, 11 липня вшановується державне свято з довжелезною назвою — "Національний день пам'яті жертв геноциду, вчинений українськими націоналістами проти громадян Другої Польської Республіки".

У зв’язку з цим останньої неділі фактично розпочалися вшанування цього "Національного дня пам’яті". Згідно з анонімними повідомленнями українських чиновників, президенти Польщі і України в останній момент не домовилися щодо спільних урочистостей — польська сторона відмовила. Це досить правдоподібна версія, якщо взяти до уваги, яким саме чином урочистості відбулися.

Віддзеркалення президентів

У п’ятницю президент України Петро Порошенко оголосив, що їде до Сагрині відкривати пам’ятник українським мешканцям цього і навколишніх сіл, котрих у березні 1944 р. вбили "Селянські батальйони".

Пікантна річ у тому, що пам’ятник стояв уже 10 років, чекаючи на відкриття, і що президент у своєму прес релізі покликався на запрошення "української громади Польщі", котре якраз чекало десятиліття.

У пам’ятних заходах на території Польщі 8 липня взяли кілька десятків представників української громади Польщі, а також сотні людей, котрі приїхали на урочистості з України.

Анджей Дуда поїхав на Волинь — де взяв участь у месі та поїхав до неіснуючого польського села, а відтак до містечка Олика.

Урочистості відбувалися "дзеркально": Дуда став на коліна перед полем, де колись було польське село — і Порошенко став на коліна перед пам’ятником, що чекав на відкриття. Дуда говорив про вбитих старців і дітей — і Порошенко теж; Дуда говорив про польський Інститут національної пам’яті і те, що Україна встановила мораторій на його пошуки — і Порошенко згадав Інститут національної пам’яті Польщі, у законі про який залишилося покарання за "заперечення злочинів українських націоналістів".

І український президент, згадуючи цей пункт, немовби вовка з лісу викликав. День пізніше, у понеділок, 9 липня, люблинський воєвода (тобто "губернатор") Пшемислав Чарнек зібрав прес-конференцію, щоб заявити: він подає повідомлення до прокуратури про можливість вчинення злочину в дусі якраз цього злощасного закону про Інститут національної пам’яті, під час президентських урочистостей в Сагрині. Тоді голова Українського товариства Григорій Купріянович сказав, що "більше 74 років тому тут були вбиті громадяни Республіки Польща — українські православні мешканці цієї землі, вбиті руками інших громадян Республіки Польща через те, тому що вони говорили іншою мовою і мали іншу релігію". На думку воєводи, це висловлювання — попри його правдивість — якраз і є "запереченням злочинів українських націоналістів".

"Свята корова" Волині

Польща черговий рік поспіль напередодні відзначення дня пам’яті про жертв Волинської трагедії радикалізується. Приклад з заявою воєводи — чудовий тому доказ: заява йде "в ефір" і прокуратуру, нею серйозно займаються, попри те, що вона — нонсенс. Адже не можна заперечувати злочинів українського націоналізму, говорячи правду про злочини польської Армії крайової — у законі ясно вказується формулювання про "приписування чогось наперекір фактам", а у випадку Сагрині факти красномовні: озброєні вояки польського антикомуністичного підпілля вирізали кілька сотень дітей, жінок і старців за те, що були українцями, а не за те, що виступили зі зброєю в руках проти польської держави.

Однак вказування на логічний нонсенс у ситуації, коли тема стосується Волинської трагедії, у Польщі з року в рік стає все важчим. Ризикну ствердити, що це зараз найбільш заполітизована тема з-посеред усього польського минулого. І волею цієї ситуації вона стає "святою коровою", котрої не можна доторкнутися, навіть щоб зігнати муху зі спини. Приклад — чергові дискусії про Волинь у польському парламенті, де голос віддається найбільш брутальним і радикальним депутатам, де більшість мовчить, і тільки одиниці насмілюються сказати, що король — насправді голий. Бо як же сказати, якщо пам’ять про Волинь усе більше консолідує польський електорат — тим часом дискусія увійшла в таке русло, що голос розсудливого протесту сприймається як голос протесту проти пам’яті жахливо вбитих жертв Волині?

"Польський ліберал закінчується там, де починається українське питання"

Така конструкція громадської дискусії в Польщі, коли еліта віддала крок за кроком дискусію про Волинську трагедію радикалам, принесла плоди, що їх нині відчуває й Україна. Вияв цієї хвороби публічного обговорення — це голосування 400 з лишком проти кількох у польському парламенті у тих моментах, коли в дискусії порушується тема Волинської трагедії чи міфічного "бандеризму".

Передача голосу радикалам у Польщі призвела також до прийняття найбільш радикальних позицій щодо Волині найбільш ліберальними польськими середовищами: і про те, що українці гинули лише "у відплатних операціях польського підпілля", і про те, як в Україні "розквітає" безкритичний культ УПА, і про те, що українці не можуть ніяк не можуть впоратися з власним минулим.

Радикалізація дискурсу зміщує теж центр того, що середньостатистично вважається "нормальним". Перефразовуючи відому фразу, "польський ліберал закінчується там, де починається українське питання". Кілька років тому це було перебільшення, зараз — тренд, що розширюється.

Радикалізація дискурсу — це саме і є причина окремих урочистостей, які стали формальним підтвердженням остаточного розлучення Варшави і Києва в питаннях минулого. Щоб розуміти контекст: президенти Польщі й України започаткували спільні урочистості у пам’ять жертв Волинської трагедії ще 2003 року — тоді президенти Кучма і Кваснєвський відкрили пам’ятник вбитим полякам в Павлівці (колишнє польське містечко Порицьк) на Волині, попросили пробачення. Відтак було спільне відкриття пам’ятників у ключових місцях трагедії обох народів — у Павлокомі на Підкарпатті, у Гуті-Пеняцькій на Львівщині. Пам’ятник у Сагрині, збудований десять років тому, саме чекав на спільне відкриття Ющенком і Качинським. В останній момент цю церемонію заблокував Анджей Пшевознік, головний чиновник, відповідальний за пам’ятники в Польщі. Тоді вперше було поставлено під сумнів слушність спільних президентських церемоній у польсько-українському діалозі.

Нині нормальним у польській дискусії стає твердження, що спільна президентська церемонія — це не тільки неприпустимо, це образливо для пам’яті жертв. Адже, твердять у правлячій партії "Право і справедливість", такі врочистості рівняють страждання польського і українського народів, а зіставляти їх — це як плювати в могили вбитих. Адже поляки загинули від спланованого геноциду, а українці — так, при нагоді.

Залатати імідж українцями

Мало хто звернув на це увагу, але найважливіші слова про польсько-український історичний діалог прозвучали не на церемоніях з участю найвищих державних чиновників, а саме там, де їх не було. Коли президенти Польщі і України промовляли на Волині і Холмщині, у Варшаві синхронно відбувалися так звані Громадські вшанування жертв Волинської трагедії.

До учасників урочистостей написав листа прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький, і він був значно гостріший у словах, ніж президенти. Прем’єр назвав події "геноцидом" та "Голгофою Кресів", і описав Галичину словом "Східна Малопольща" — тобто терміном, що викликає шок серед галичан, адже його активно вживала санаційна влада міжвоєнної Польської Республіки. "Перед обличчям знання про волинський геноцид у нас є обов’язок […], не тільки в Польщі, а й у всьому світі, з Голгофи Кресів зробити впізнаваний символ і попередження. Це незакінчене завдання, і ми повинні виконувати його знову і знову", — підкреслив польський прем’єр-міністр.

Польська влада очевидно зробила ставку на розповсюдження знань про "Волинський геноцид" у світі, що зрештою уже робиться. Напередодні річниці відкрилася відповідна виставка в Європарламенті. Минулої неділі у прайм-тайм польське телебачення показало епічний, цілком у польській національній міфології фільм "Волинь", котрий найімовірніше відтепер показуватимуть кожного липневого прайм-тайму у пам’ять геноциду. Фільм уже робить кар’єру за межами Польщі.

Польській владі потрібна ця глобальна, перекладена на коди Голокосту тема геноциду польського народу, оскільки в англомовному світі досить сильно живий стереотип про поляків як вбивць євреїв і загалом німецьких колаборантів. Варшава дуже добре розуміє, наскільки це страшна іміджева втрата, тому лікує рани як може. Зараз — коштом представлення у світі українців як ще більших злочинців. Поки що поза Польщею й Україною тему Волинської трагедії розігрує російська пропаганда — проте якщо Київ нічого не зробить, невдовзі про неї говоритимуть й інші держави світу.

У мало корисному для Україні світлі.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

10.07.2018, 16:00
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 21 вересня 2018

    Ігри престолів: Як Тимошенко відповіла Порошенку

    Вона готувалась до з'їзду три дні. Навіть пропустила погоджувальну раду в понеділок та два дні засідань

     
    • 21 вересня 2018

    Візит президента і ЦВКнаш!

    Щоб провести потрібні зміни в закон, Парубій навіть сам провів засідання комітету

     
    • 20 вересня 2018

    Осінь у Львові: 11 книжок, по які слід поїхати на BookForum

    Бліц-гід по найцікавішим книжковим новинкам

     
    • 19 вересня 2018

    Серця трьох: осіннє загострення

    НАБУ сьогодні планували взяти на хабарі начальника відділу САП Ольгу Ярову

     
Система Orphus