Королі і капуста, Або коли і Зеленський кандидат

27 квітня 201811:59

- Тань, а нафіга ви ставите рейтинги партій? - запитує моя подружка, допиваючи чай.

- В сенсі? А як ти пропонуєш відстежувати динаміку політичного рейтингу політиків? Навіть, якщо я знаю, що в кожному рейтингу є поправка на силу вітру від замовника, я буду його ставити

- А навіщо? Тобі ж за нього не платять? Вони беруть участь в політичній кампанії, продають нам потрібних кандидатів, нехай і друкують на стовпах свої рейтинги.

- Тут я світ не врятую, у них завжди є друкарський стовп-станок у вигляді телевізора. На якому можна надрукувати цілого кандидата, відразу з рейтингом 7%.

Моя поруга мріє про українську Біргітту Нюборг, героїню серіалу Борген, яка колись очолить нашу країну. І як телевійзійного редактора її дуже дратують нав'язані герої. Але є тільки такі.

У вчорашній пустопорожній рейтинг Зеленського у Facebook не плюнув тільки лінивий. Як написав Євген Будерацький, я не знаю, яка каша має бути в голові, щоб обрати такого кандидата.

Така ж каша, з якої обирають зазвичай будь-якого іншого кандидата.

4 роки тому Петро Порошенко не зробив нічого суттєвого для того, щоб стати президентом України. Точніше, він просто поїхав у Відень і домовився з групою зацікавлених осіб, щоб під нього здали рейтингового кандидата Віталія Кличка.

З чого склався рейтинг майбутнього президента Порошенка? З розчарування і бажання мати на чолі держави успішного бізнесмена, який не буде красти. Ха-ха.

З чого складався рейтинг політика Кличка? Здебільшого з ілюзії, що фізично сильного президента Януковича може побити лише такий самий фізично сильний суперник. На тому самому базувався успіх "Свободи". Якщо не існує інших методів протидії владі, крім сили, тоді в парламент треба завести правих радикалів. Не плутати з радикальними популістами Ляшка – ці купили електорат на образ хлопчика з села, що приїздить з Києва в село і сідає на комбайн. Не вірите? Спитайте тих, хто проводив фокус-групи у 2014.

З чого береться рейтинг Гриценка, Зеленського, Вакарчука? В основному з відрази до нинішньої влади і бажання кращого життя. Плюс публічна незамараність в корупції. Все!

Петро Порошенко з нічого став президентом у 2014. І в 2019 Тимошенко ризикує повторити його успіх - по суті, вона не вдарила за ці роки палець об палець. Вона навіть не збирала жодної акції протесту. Три тижні блокувала судову реформу і ще років 2 чи 3 ходить в суди щодо тарифів. В принципі, КПД цієї діяльності нульовий, але ілюзія захисту і боротьби за людей є.

Ще є така сама боротьба на словах проти ринку землі, але оскільки влада так і не зважилась його впровадити, то не можна і говорити, що матч відбувся.

Тому врешті все вирішує "пустота в холодильнику" і розчарування.

Коли ви відчуваєте агресію і безпорадність щодо того, що відбувається в вашому житті, найлегший спосіб справитися з тривогою - піти і купити нову шмотку в магазині.

На жаль, з політиками українці роблять те саме.

В Україні не існує партій як інституцій з правилами, цінностями і внутрішньою конкуренцією. Є виключно лідерські проекти, пустишки для легалізації технічних кандидатів і ясла для розведення грошовитих лохів з політичними амбіціями на гроші.

Ви знаєте відповідь на питання, кого приведе в наступному списку Тимошенко, Гриценко, Бойко, Рабинович? Скільки онищенків перебіжить собачими тропами під нову парасольку?

Чи може БПП дати країні нового лідера, крім Порошенка, чи може "Батьківщина" знайти всередині заміну Тимошенко? Чи могла б "Самопоміч", якби вона була справді партією, міняти на перевиборах кандидата від партії в Кривому Розі в 2016 з місцевого політка на прийшлого козачка в масці Семена Семенченка? Принаймні, якби це була реальна структура, вона мала б публічно озвучити претензії - що вони мають підозру, що попередній кандидат пішов на змову з Вілкулами. Але ж ні.

Люди, які протягли через Раду закон про бюджетне фінансування партій під гаслом незалежності від оліграхів, можуть собою пишатися. Тепер за ці гроші БПП побудував собі прозорий офіс на Лаврській.

Автори звісно хотіли не зовсім це – вони сподівалися, що вони колись прийдуть до влади і візьмуть самі гроші з бюджету. Таким чином, вони теж унезалежняться від виборця. Бо 5 років він буде віддавати гроші за свої ілюзії, тоді як незадоволений політикою партії, він би завжди міг або не платити членські внески, або вимагати іншого лідера. Але ні, в Україні так не робиться.

Тому у нас є кандидати з телевізора.

Подобається це комусь чи ні, але "Народний фронт" і "Самопоміч" - це значною мірою продукти реклами на "плюсах".

Подобається це Петру Порошенку чи ні, але він веде змагання за президентське крісло з тими, з ким він домовлявся, а потім вирішив провести "успішну" деолігархізацію.

З них один йому ще хитро посміхається в обмін на енергетичні пакети.

Другий сидить в Австрії і передав привіт, сказавши, що віддає право ухвалити політичні рішення Бойку і Львочкіну.

А третій - найбільш обділений і обскубаний - сидить на березі Женевського озера і періодично тролить президента, то показуючи, як веде переговори з Ложкіним, то зустрічаючись з Луценком, то виставляючи коміка у рейтинг кандидатів. З його дня народження радісно розтікаються чутки, що він вже давно домовився з Тимошенко, а Порошенку регулярно летять привіти – поверни Приват.

Але українці в цій грі просто глядачі. І через рік вони, скоріше за все, підуть на вибори і виберуть собі з усіх достатньо поганого, але нового кандидата, щоб потім знову горювати, як над ними знущаються. Але не будуть захищати свої інтереси щодня, не стануть домовлятися про правила соціального договору.

Було би значно краще, якби 46% з опитаних "Рейтингом" не просто були готові підтримати нові партії, але ще й були готові активно зайти в суспільно-політичне життя.

І наостанок про німців. Нещодавно довелося чути історію одного малого, якого за погану поведінку відправили на літо в німецький табір. Коли повернувся, його спитали: як тобі німці? "Ненавиджу їх, потвор". - "Чому?" - "Я три місяці боровся з ними як міг, що тільки не вигадував, але ж вони тебе здають, як тільки ти щось не так зробив. Всі".

Українське суспільство в цьому плані знаходиться в стані 25-річного переростка, якого так і не привчили до горшка. Тут є злочин, але нема кари. Тут є тільки "Кохаці юстиції", описані Андруховичем і міфічний цирк "Вагабундо", який періодично генерує президентів.

І нема на то ради, якщо не сказати "досить" і не домовитись про правила. Тільки в тому випадку той авторитетний лідер, про якого говорить Анатолій Гриценко в інтерв’ю РБК, має шанс змінити країну.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

27.04.2018, 14:09
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 24 травня 2018

    «Адвокат Італії» та друзі Путіна: чого чекати від нової італійської коаліції

     
    • 23 травня 2018

    Земельный вопрос: что присудил ЕСПЧ Украине. Ответы адвоката

    Они компенсаций уже не получат. По ним уже вынесено решение, Европейский Суд сказал всё, что хотел. Если законодательных изменений в разумные сроки не будет, тогда начнутся решения по индивидуальным жалобам.

     
    • 22 травня 2018

    Гроші Курченка: як банкір “младоолігарха” будує безкоштовне житло для СБУ

    Олександр Динник, незважаючи на те, що з осені 2014-го року оголошений у розшук, не тільки відстоює інтереси “младоолігарха” в Україні

     
    • 22 травня 2018

    Славенка Дракуліч: «Націоналізм небезпечний, бо кожному націоналізму потрібен ворог»

    Одна з найпопулярніших європейських письменниць – про фемінізм і різницю між націоналізмом та патріотизмом

     
Система Orphus