Мігранти імені біженців: що значать мільйони українців у Польщі

Під тиском, зокрема, польського бізнесу Міністерство інвестицій і розвитку заявило, що до середини року розробить нові "соціально-економічні пріоритети міграційної політики".
17 квітня 201816:14

Громадяни України в Польщі – уже не лише працівники. Це також бізнес українських бізнесменів у Польщі, і польський бізнес, спрямований до українців. Проте польська держава і частина суспільства ставиться до них як до сезонних машин, котрі можна просто вимкнути або викинути. І так само почасти їх оцінює Україна.

Польща – не тільки держава мігрантів. Від 2015 року вона стала країною, що їх приймає. Якщо після вступу в ЄС мільйони поляків виїхали на Захід, то тепер мільйони громадян України масово приїжджають до Польщі. Проте, якщо поляки приїхали в Західну Європу на вже досліджений іншими мігрантами ґрунт, то українці в Польщі виявляються першопрохідцями. І, на жаль, потраплять на нерозірвані бомби – які сховані в полях польських суспільних настроїв, передусім на тлі історії.

Цифри

Щоб зрозуміти, що 2015–2017 роки стали зламними і для поляків, і для українців, пропоную поглянути на кілька цифр. Сьогодні понад 40% великих польських фірм працевлаштовує громадян України. Минулого року виявилося, що громадяни України випередили власників німецьких та британських паспортів за кількістю придбаної нерухомості (тільки у Варшаві українці придбали майже 2 тис. квартир). Так само 2017 року польські експерти відкрили, що кількість висланих із Польщі українцями грошей більша, ніж кількість коштів, що їх польська еміграція переказує сім’ям із Західної Європи – так, у першому кварталі 2017 року "дефіцит" складав 0,5 млрд. євро (у той самий час українці вислали з Польщі 1 млрд. євро).

Водночас головну цифру – а скільки ж насправді громадян України перебуває в Польщі – порахувати ніхто не в стані. Чому? Існує кілька методик обрахунку, і жодна з них не точна. Передусім тому, що Польща є частиною Шенгенської зони і, якщо на східному кордоні ще сяк-так вдасться порахувати кількість мігрантів, то ніхто систематично не рахує, скільки з них перетнуло західний і південний кордон.

Найбільш розповсюдженою методикою є рахування за кількістю виданих дозволів про намір працевлаштувати іноземця – цей документ спрощеного працевлаштування Польща ввела 2009 року для громадян 6 країн, зокрема України (українці у 90 відсотках і користувалися ним). Передбачалося, що працедавець висилатиме робітникові поза межами Польщі цей досить простий у заповненні папірець. Проте, як це буває, такі документи, на яких шістьома мовами було написано "видається безкоштовно", стали в Україні продавати (приблизно за 100–150 доларів). Оскільки цей папірець, на основі якого видавалася робоча віза, просто реєструвався у місцевому управлінні з працевлаштування, у Польщі з’явилися сотні фіктивних фірм, що займалися штампуванням цих документів і продажем їх в Україну.

Цього року польський уряд вирішив дещо впорядкувати ситуацію з папірцями про намір працевлаштувати іноземця: була ускладнена дорога реєстрації і введена оплата за кожен документ у розмірі 10 доларів. Дуже швидко управління, котрі реєструють ці документи, були завалені роботою. Це й не дивно: минулого року тільки громадянам України Польща видала 2 мільйони подібних документів.

Це дало представникам польського уряду говорити про мільйони мігрантів з України в Польщі. Хоча дещо приземлює статистика громадян України, котрі платять кошти державного страхування, – їх у третьому кварталі минулого року було дещо більше 300 тис. Це не значить, що громадяни України масово працюють без договорів. По-перше, один громадянин України може мати кілька "запрошень" від працедавців, а по-друге – не кожен мусить приїхати до Польщі. Отже, подані 2 мільйони українців у Польщі можуть "усохнути" до кількох сотень тисяч.

Що для польського суспільства теж є неабияким викликом.

"Мільйон біженців"

Питання мігрантів у Польщі – питання політичне, і цього не можна відкинути. Один зі стовпів успіху передвиборчої кампанії правлячої нині партії "Права і справедливість" у 2015 році була помірна антиімігрантська риторика. Серед перших рішень цієї партії після приходу до влади – відмова брати участь у програмі розподілення біженців з Близького Сходу та Африки між усіма членами ЄС.

І хоч громадяни України приїжджають скоріше як трудові мігранти та загалом розвивають польську економіку – їм теж дісталося. Польський уряд у відповідь на закиди Брюсселя про відмову брати участь у допомозі біженцям вигадав зручну відмовку: ми, мовляв, мільйон втікачів від війни з України прийняли.

Приїзди громадяни України до Польщі дійсно виросли у кілька разів у 2015 році, проте польський уряд спритно підмінив причину цього зростання. Якби українці втікали від війни, вони би приїжджали до Польщі навесні–влітку 2014 року, під час "гарячої фази". Натомість приїзди зросли на початку 2015 року – вони пов’язанні зі зниженням вартості гривні більш ніж наполовину та з легко доступним ринком праці в Польщі. У той же час польська економіка зростала, знижувалося безробіття, потрібні були нові руки до праці.

Ці фактори, найімовірніше, і зумовили сьогоднішнє обличчя українського мігранта в Польщі. Згідно з дослідженням Нацбанку Польщі, він молодий, йому 20–30 років, скоріше чоловік, переважно не має наміру залишатися в Польщі, висилає значну частину грошей в Україну. Ці ж речі підтвердила нещодавно українська соціологічна група "Рейтинг", що провела дослідження в кількох західноукраїнських регіонах серед людей з досвідом роботи в Польщі. Більше половини на роботі у Польщі перебували 1–3 місяці, чверть зазначила, що найдовшим був термін перебування 3–6 місяців, понад 70 відсотків не хоче залишатися в Польщі.

Ці дані суперечать тому, чого хоче від українських мігрантів польський уряд.

Стратегія між двох вогнів

Польський уряд досі реагував на тему мігрантів досить мляво. Під тиском, зокрема, польського бізнесу Міністерство інвестицій і розвитку заявило, що до середини року розробить нові "соціально-економічні пріоритети міграційної політики".

Поки що відомство озвучило план цього документу. У ньому відзначається, що до 2030 року в Польщі будуть проблеми з працевлаштуванням працівника на кожне п’яте робоче місце. Уряд у зв’язку з цим робить висновок, що для вирішення проблеми недостатньо активувати безробітних та економічно неактивних – польській економіці потрібні працівники з-за кордону Польщі, і в майбутньому не лише українці.

Польські фірми ідуть далі від чиновників – окрім традиційно України, вони вже сьогодні намагаються рекрутувати працівників з далеких регіонів. Проте запал кількох компаній, котрі шукали працівників у Індії, Непалі і Бангладеш, розвіявся при дверях консульства в Нью-Делі: воно – єдине, котре видає робочі візи в цих державах, і активізація HR-відділів кількох польських фірм створила в консульстві чергу на багато місяців уперед.

Серед польських законотворців у парламенті з міграційною політикою не краще. Найбільшу опозиційну партію, "Громадянську платформу", саму критикували за несвоєчасні і невідповідні рішення з мігрантами, отже на цьому напрямку вона не зачіпає й правлячих сьогодні. А правіші від неї представники руху "Кукіз’15" відверто намагаються розіграти міграційну карту в негативному ключі: так, минулого року депутат руху рекламував у ЗМІ свій запит про те, скільком громадянам України польська держава доплачує до мінімальної пенсії. Цифри виявилися мізерними в порівнянні з бюджетом Державної страхової компанії (кілька десятків тисяч доларів у місяць), проте на прості домогосподарства Польщі могли зробити враження.

Правляча "Право і справедливість" виявилася між двох вогнів – вона не може відкрито заперечити антиімігранського популізму тих, хто правіше від неї; але теж мусить запевнити польським фірмам легкий спосіб притягнення мігрантів.

Мігранти як допуск до сучасної держави

На зростання української міграції до Польщі минулого року масово звернули увагу польські фірми, котрі почали адресувати цій групі рекламу українською мовою.

Рік тому один з найбільших мобільних операторів Польщі зняв рекламу з "Океаном Ельзи" .

Відтак реклами українця почали адресувати не тільки мобільні оператори Польщі, а й банки, кредитні радники, забудовники, торговельні центри, перевізники.

Реклама українською мовою з’являлася не в закритих групах чи місцях скупчення українців – вона йшла в найбільших польських телеканалах, порталах і білбордах.

Реакція частини польського суспільства не забарилася. На білбордах з’явилися написи про "геноцид на Волині". У правій пресі – повно повідомлень під соусом "українці забирають у нас все більше й більше": робочі місця, підвищення зарплатні, громадський і медіа-простір врешті решт.

Більшість із цих тверджень не витримує критики. Українці не забирають місця праці в поляків, бо в країні лише кількавідсоткове безробіття, на кожному кроці є оголошення про пошук працівників. Українці не знижують зарплат, адже самі легко переходять від працедавця з нижчими ставками до кращого і загалом досить вимогливі у своїх очікуваннях. Не займають громадський простір – адже їх, порівняно із кількістю в суспільстві, не існує в ЗМІ. Тобто матеріали про українців є, але найчастіше без їхнього голосу. Польські видання пишуть про громадян України, проте найчастіше або в контексті людського ресурсу з безліччю цифр, або в рамках сльозливої історії про те, як українця (а частіше – українку) ошукав працедавець.

Медіа-образ українського мігранта в Польщі не має поки що інших характеристик. Він не може мати потреби в освіті, громадській самореалізації, він не може бути експертом (хіба що з українських питань) чи університетським викладачем. Хоча такі історії є, і їх немало.

Це виклик для польського суспільства, але теж для України. Вперше в новітній історії українське суспільство так масово в масштабах усієї країни, а не тільки Галичини, зіткнулося з еміграцією. А для її сприйняття потрібна не лише нова мова, але й громадяська дискусія та нові моделі поведінки – інакше мігрантів не тільки стигматизуватиме польське суспільство, не до кінця готове їх приймати, а й рідне, українське.

Міграція в сучасному світі стали нормальним явищем, без неї неможлива сучасна держава добробуту. В Україні на масовому рівні сприйняття міграційні процеси застрягли десь поміж Стефаниковим "Камінним хрестом", де Івана Дідуха відправляють за океан панахидою, радянським "отказником" – зрадником батьківщини, та українським "заробітчанином" – людиною нещасної долі, змушеної за копійки працювати "на панів". Тим часом сьогоднішні мігранти – це одна з найбільш мобільних груп суспільства, вони засновують стартапи, як на новому місці проживання, так і на історичній батьківщині. А в середовищі польських і українських експертів на мігрантів усе частіше покладають надію, що вони врятують діалог між країнами, переваживши собою питання історичної політики.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

18.04.2018, 07:04
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 22 жовтня 2018

    Генпрокуратура проти КМДА: хто затягує розслідування розстрілів на Інститутській?

    Управління спецрозслідувань не може завершити проведення слідчого експерименту

     
    • 22 жовтня 2018

    Cуд присяжних. Як це відбувається зараз

    В чому відмінність суду присяжних від колегії професійних суддів -для захисту, обвинувачення і потерпілих

     
    • 20 жовтня 2018

    На Синоді УПЦ КП зроблені перші кроки до Надзвичайного Об’єднавчого Собору

    На Соборі мають обрати Предстоятеля церкви, який отримає від Вселенського Патріарха томос

     
    • 19 жовтня 2018

    Сьогодні - 4 роки з дня загибелі фотографа Insider Віктора Гурняка

    Під обстрілом в районі 32 блок-посту він намагався врятувати поранених

     
Система Orphus