Як у Варшаві брехали про український націоналізм: аргументи і факти

Загалом якщо почитати окремо поправку і окремо послухати парламентську дискусію над нею – складається враження, що це дві різні дійсності. Поправка ставить за мету захист доброго імені Польщі, а депутати поливають брудом Київ.
2 лютого 201820:25

Коли Варшава у 2016 р. приймала резолюцію про "геноцид на Волині", польські депутати повторювали, що "Україна будує свою державну ідеологію на брехні". Ці звинувачення повторилися зараз, коли парламент Польщі проголосував за криміналізацію заперечення злочинів українських націоналістів. От тільки одне уточнення: брехали якраз захисники проекту. INSIDER проаналізував останню польську дискусію про "український націоналізм" і виписав перекручення, які в ній прозвучали.

За проект, котрий номінально називається поправкою до закону про Інститут національної пам’яті і покликаний "захищати добре ім’я Польщі та польського народу", проголосував минулої п’ятниці Сейм, лише з п’ятьма голосами проти (у Сеймі 460 депутатів).

У ніч з вівторка на середу за поправку проголосував Сенат, тут уже опір був більший: 23 сенатора з сотні голосували проти. Найімовірніше, дався взнаки найбільший за десятиліття конфлікт з Ізраїлем: Тель-Авів відразу розкритикував польську поправку, прирівнявши її до заперечення Голокосту.

Представники польського МЗС, що цікаво, натякали, що не були готові до конфлікту з Ізраїлем, навпаки, більше боялися реакції України. "Український" фронт цієї поправки прораховувався від моменту її створення.

Зараз поправку найімовірніше підпише президент Анджей Дуда. І все. Нею погрожуватимуть, завдяки ній консолідуватимуть власний електорат, проте нікого не посадять і не оштрафують. Це майже неможливо зробити, поправка нічого не додає до польського законодавства, окрім хаосу. Її мета – викликати "хайп" навколо Польщі і навколо вигаданого українського націоналізму, тим самим показати правому електорату Польщу в оточеній фортеці, яка бореться за істину попри тиск ззовні.

Але, як виявилось, Польщу, яка планувала використати слабшу країну для внутрішньополітичної гри, саму розіграв у внутрішній політиці Тель-Авів, не перебираючи в словах чи в маніпуляціях.

Точно так, як у Варшаві маніпулювали з Україною. Як саме – у підбірці нижче.

Депутат Томаш Жимковський, представляючи позицію депутатів руху Кукіз’15, співавтора законопроекту: "Перед окружним судом у Перемишлі [виступив] українець, проти якого порушено справу за фізичну агресію проти польського громадянина, бо зірвав з нього сорочку з написом: „Волинь пам’ятаємо”. А коли його запитував польський суд, чому він це зробив, той сказав, що не сприймає нападів на свого національного героя, Степана Бандеру. І ці люди мають нахабство на польській землі так говорити про злочинців нашого народу! Вони мають нахабство брехати!".

 

Бреше насправді Жимковський: українець, про якого він говорить і якого протиставляє польському громадянину, – це громадянин Польщі Зенон Куцаб, українець з Перемишля.

Він – не підозрюваний, тільки потерпілий, і саме в такій ролі виступає перед судом. Під час української церковної процесії в Перемишлі у червні 2016 року саме Куцаб став об’єктом атаки польських націоналістів, а не навпаки. Це націоналісти зірвали з Куцаба вишивану сорочку під приводом того, що на ній були "бандерівські" чорний і червоний кольори. Депутат хотів представити красиву картинку, щоб обґрунтувати слушність проекту, проте вийшло навпаки. До того ж, проект не забороняє ані червоно-чорних кольорів, ані вшанування Степана Бандери, ані називання його національним героєм – криміналізується тільки "заперечення злочинів українських націоналістів", і то якщо  доведуть.

Томаш Жимковський, далі: "Ми маємо ситуацію Об’єднання українців у Польщі, котре публікує періодичні видання за державні гроші, у яких пишуть, що Степан Бандера був чудовою людиною, героєм, і його не можна називати терористом, оскільки терористом повинен також називатися Юзеф Пілсудський".

Фінансувати, зокрема, публікації українців Польщі Варшава зобов’язалася в ст. 18 Закону про національні та етнічні меншини і регіональну мову 2005 року. Згідно з цим законом, національна меншина "усвідомлює свою історичну національну спільноту і зосереджується на її вираженні та захисті". У виданнях української національної меншини не могло з’явитися твердження про Бандеру і Пілсудського в такому пласкому вигляді, як представив депутат – тексти на історичну тематику у виданнях зазвичай широкі і написані істориками. До того ж, депутат не представив конкретних підтверджень своїх слів – і навряд чи їх знайде.

Томаш Жимковський, далі: "У нас чимало студентів з України, ми радіємо, що вони приїжджають до Польщі та навчаються в польських університетах. Вони не стільки демонструють символіку [червоно-чорну – І.І.], скільки переслідують інших українців на польській землі за те, що ті не приймають неонацистську ідеологію, ідеологію Бандери. Це треба обов’язково змінити".

І знову – вирваний фрагмент з інтерпретацією-"лякалкою" та без підтверджень. Без сумнівів, серед українських студентів бувають досить запеклі дискусії про власну історію і зокрема про лідера ОУН, проте навряд чи вони закінчуються переслідуваннями за переконання.

Якби така річ мала місце, за неї без сумніву взялася б прокуратура і справа мала би неймовірний резонанс у польських ЗМІ. Однак вони мовчать, а Жимковському ймовірно хтось наговорив, що без урочистого прийняття декалогу українського націоналіста в Україні не видають паспорт і не випускають навчатися закордон. Пане депутат - це дезінформація. Або свідома маніпуляція.

Кшиштоф Ліпєц, представляючи проект від імені правлячої "Право і справедливість": "Тепер перелік діяльності Інституту національної пам’яті розширено на злочини українських націоналістів. […] Досі польська держава не мала жодного юридичного інструменту, який охоплював би захист громадян, які населяли ці території під час Другої Польської Республіки. Писалися різні теорії про ці злочини, вони часто фальсифікувалися в історичному плані, і ніхто не був притягнутий до кримінальної відповідальності".

Насправді Інститут національної пам’яті займався злочинами українських націоналістів на території сучасної України давно і серйозно. Тільки зараз ІНП веде 32 слідства у цих справах, про що можна дізнатися на спеціально створеному у 2013 році порталі www.zbrodniawolynska.pl, котрий функціонує польською, українською та англійською мовами. Там же є список публікацій, свідчення і дискусії істориків про Волинську трагедію. Наміром пана Ліпєца, ймовірно, є притягнути частину дискутантів, котрі йому не сподобаються, до відповідальності.

Пйотр Зґожельський, Польська селянська партія, одноголосно підтримала проект: "Сучасна українська держава без критики прославляє виконавців геноциду. […] Про ці трагічні події молоді покоління в Україні або не хочуть пам’ятати, або їх про це не вчать".

 

Стосовно того, що не вчать – відсилаю пана Зґожельського до підручника з Історії України для 11 класу Ф. Турченка (2011 рік), у якому говориться: "чорною тінню на українсько-польські відносини часів Другої світової війни лягла Волинська трагедія – масове знищення в краї місцевого польського і частково українського населення" (с. 52).

Я зумисне підкреслюю рік видання – підручник вийшов задовго до того, як в український інформаційний простір потрапила маса новин із Польщі про "Волинський геноцид". Після чого, до речі, молоді українців навіть зробили флешмоб і перепрошували поляків за минуле – це я про те, що молоді покоління в Україні "не хочуть пам’ятати" минулого.

Малґожата Звєрцан, група "Вільні і солідарні", одноголосно підтримала проект: "Зважаючи на женевські конвенції, воїни УПА […] не були солдатами. Відповідно до цих конвенцій, вони не мають права на будь-яку форму пам’ятника, включно з правом на солдатську могилу. Це ясна річ і це повинно бути очевидним для всіх, хто відвідує Польщу".

Женевських конвенцій була кілька, до того ж частина з них змінювалася, проте пані Звєрцан найімовірніше має на увазі Конвенцію про поводження з військовополоненими – там є запис про похорон з честю для померлих вояків, але йдеться про тих, хто знаходиться в полоні.

Про вигляд могили, а тим більше можливість вшанування чи заборону це робити конвенція нічого не говорить. Натомість між Польщею і Україною є міжурядова Угода про захист місць пам’яті та спочинку жертв війни та політичних репресій 1994 року.

Згідно з нею, кожен з урядів зобов’язався захищати могили представників другої сторони на своїй території, зокрема солдатів. На цих могилах можуть знаходитися національні та релігійні символи, біля них можуть відбуватися церемонії вшанування.

Депутат Януш Саноцький, незалежний, голосував за проект: "Ми втягнулися в конфлікт України з Росією навіть більше, ніж сама Україна. Україна продає Росії зброю. Вони бізнес ведуть".

Депутат, найімовірніше, натякає на резонансний матеріал польського видання "Rzeczpospolita" із заголовком "Найбільше зброї Україна продає… Росії", котрий вийшов рік тому. Однак статистику, на яку посилався матеріал, спростували представники "Укроборонпрому", вказавши на помилки в обробці даних.

 

Проте матеріал далі робить кар’єру у польському "правому" інформаційному сегменті, а тепер завоював трибуну Сейму. 

Патрик Які, держсекретар Міністерства юстиції: "У нас безперечно є проблема за нашим східним кордоном, там є спроби зробити героїв з представників українських організацій, які вчинили геноцид проти поляків. Я не маю жодних сумнівів у цьому. Це проблема, яка зростає, з якою польська держава має щось зробити".

Щоб посіяти хоч якісь сумніви в думках держсекретаря, наведу наступні цифри. В Україні було декомунізовано більше 10 тисяч вулиць, з них імена Степана Бандери отримали не більше трьох десятків (при тому, що він не вбивав поляків). Натомість кількість вулиць Клима Савура, натхненника "чистки польського елементу", зросла на нуль штук.

Ян Дзєдзічак, держсекретар Міністерства закордонних справ: "Положення поправки до закону дуже чітко вказують у пункті 55a, що свобода досліджень, свобода історичних дискусій та творчої діяльності не обмежується і не підпадає під запропоновані положення. […] Ми повинні прийняти цей проект, тому що Польщі потрібні ефективні інструменти".

Насправді в поправці сказано, що злочином не є те, "що вчинене в рамках художньої чи наукової діяльності". Чіткості в цьому записі немає. Конкретний приклад – праці Володимира В’ятровича, хоча номінально мають всі регалії наукової роботи (посилання, рецензії, література тощо), у Польщі нерідко називають публіцистичним, а не науковим доробком.

Це стосується не тільки В’ятровича, а й деяких інших робіт, критичних щодо польської історії. Як з ними бути, хто встановлюватиме рамки "наукової діяльності"? Поправка дає дуже велике поле для інтерпретацій – причому як для звинувачення, так і для звинуваченого. Тому на місці пана Дзєдзічака я не зараховував би його до "ефективного інструменту".

P.S. Загалом якщо почитати окремо поправку і окремо послухати парламентську дискусію над нею – складається враження, що це дві різні дійсності. Поправка ставить за мету захист доброго імені Польщі, а депутати поливають брудом Київ.

Юридична цінність цього документу наближається до нуля, проте в зворотній пропорції зростає його політичний сенс. Тому важливіше не те, що в проекті написано, тільки те, як його представили, і тому я вирішив скласти цей список перекручень (це головні, їх було більше, частина з них – наприклад, про те, що в Україні ніхто не знає і не вчить про Волинську трагедію, постійно повторюється).

Мені дуже прикро, що в Україні, котра не втомлюється говорити про боротьбу з фейками, ніхто не відреагував на ці перекручення. Свободу висловлювань польського депутата, як і українського, захищає імунітет. Проте, можливо, якби була реакція Києва на ці маніпуляції, їх було б менше?

Ігор ІСАЄВ, головний редактор Мультимедійного порталу українців Польщі PROstir.pl

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

2.02.2018, 21:44
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 23 лютого 2018

    Примус до однопартійності. Кому треба чутки про дострокові парламентські вибори

    Тим часом в майбутньому політичному проекті вже поділили квоти, і навіть Гройсман отримав свої 20%

     
    • 22 лютого 2018

    «Фрікономіка»: чому штрафи не завжди працюють?

    Уривок з книжки Стівена Левітта та Стівена Дабнера

     
    • 21 лютого 2018

    Порох треба тримати сухим: як допит президента перетворили в пошук грудей

    Барист із кавомашин та навіть деяких продавців із навколишніх магазинів попередили, що краще взяти в середу вихідний.

     
    • 20 лютого 2018

    Євгенія Закревська: Писати про Крисіна стало трендом, тож я думаю, що в певний момент його покровителі посиплються

    Як ідуть суди і слідство у справах Майдану

     
Система Orphus