«Вогонь і лють. У Білому Домі Трампа». Уривки з книжки

Радниця Трампа Келліенн Конвей, котра керувала його виборчою кампанією, "готувалась до неминучої катастрофічної поразки".
15 січня 201820:18

Книжка американського письменника Майкла Вольффа “Вогонь і лють. У Білому домі Трампа” стала приводом для першого цьогорічного скандалу в політиці світовій та, зокрема – американській. Вольфф описав закритий від сторонніх очей світ виборчого штабу та адміністрації Трампа, його підхід до справ, вади й нечисленні чесноти. Про більшість усіх цих рис люди здогадувались. Та, зібрані в одній книжці й доповнені відвертими цитатами, вони справили ефект цунамі.

Назва книги є цитатою вислову самого Трампа щодо конфлікту з Північною Кореєю ("Північній Кореї краще не погрожувати ‎США. Вони отримають такий вогонь і лють, яких світ ще не бачив"). Зі слів видавця, у книзі американського публіциста, котрий певний час мав доступ до виборчого штабу Трампа, а пізніше – й до адміністрації президента, зібрано понад дві сотні свідчень від осіб з оточення Трампа, а також чимало авторських спостережень та інтерпретацій побаченого. 

Завдяки масовим онлайн-продажам, розпочатим 5 січня, книга миттєво стала бестселером. Попри зауваження скептичних критиків (нібито книгу Вольффа замовляють помилково – замість однойменного твору канадійця Рендала Хансена про наслідки Другої світової війни), інтерес до "щоденників" Білого дому лише зростає. Команда юристів Дональда Трампа прагне зупинити продаж скандальної книги. Тим часом, міжнародна спільнота журналістів поширює її електронну версію через приватні файлообмінні платформи.

Реакція президента США та його адміністрації на реліз книги залишається вкрай емоційною та категоричною. Прес-секретарка Білого дому Сара Сандерс публічно назвала книгу Вольффа "нікчемною таблоїдною вигадкою", набитою "фальшивими і перекрученими фактами".

Дональд Трамп традиційно звернувся до світу через Твіттер: "Я ніколи не давав жодного доступу до Білого дому автору цієї фальшивої книжки, ми ніколи її не обговорювали. Це суцільна брехня, пересмикування фактів і посилання на вигадані джерела", а також назвав автора "шахраєм і психічно хворим брехуном". Про себе ж президент написав: "я завжди мав дві найбільші чесноти – я людина психічно стабільна і, знаєте, дуже-дуже кмітлива", дійшовши в подальших аргументах, що він – "цілковито стабільний геній".

Скептично ставлячись до цих заяв, INSIDER пропонує переказ окремих фрагментів книги Майкла Фольффа.

"Вогонь і лють" автор розпочав словами: "з моменту інавгурації Дональда Трампа 20 січня 2017 року Сполучені Штати охопив найпотужніший політичний ураган із часів Вотерґейтського скандалу. Тож сьогодні я наважуюсь поділись зі світом цією історією якомога своєчасніше, аби читачі могли побачити, що відбувається в Білому Домі очима людей з безпосереднього оточення Трампа".

 

ДЕНЬ ВИБОРІВ

Перший розділ Вольфф присвятив описам песимістичних настроїв у штабі Трампа напередодні виборів. Радниця Трампа Келліенн Конвей, котра керувала його виборчою кампанією, "готувалась до неминучої катастрофічної поразки".

 фото LaPresse

"Сам Трамп називав свою кампанію безнадійною, а всіх причетних до неї – невдахами. “Ось у штабі Клінтон – блискучі переможці. А нам залишається тільки все найгірше“, – повторював він часто. Іноді навіть політ у літаку поруч з Трампом перетворювався на епічний досвід: усі навколо нього були ідіотами". Тож Вольфф запевняє: єдине, до чого призвела така поведінка кандидата – рішуча готовність до поразки на виборах, "хай навіть із вогнем і люттю". І абсолютна неготовність до перемоги.

ШЛЮБ

Шлюб Дональда Трампа автор називає "бентежним": "він проводив із Меланією зовсім мало часу. Вони могли зовсім не спілкуватись по кілька днів, і часто вона навіть не знала й не цікавилась, де і чим займався її чоловік… Ще менше вона знала про його бізнес. Їхній син Беррон бачив батька ще рідше, ніж старші діти…  Про Меланію Трамп любив поза очі казати (без частки іронії, зі щирою гордістю: "це моя трофейна жінка". Сама ж вона часом помітно соромилась його незграбних привселюдних компліментів".   

 

Майкл Вольфф згадує: напередодні виборів перспектива перемоги Трампа просто "жахала" його дружину "як невідворотна загроза її спокою та затишку. Тож Дональд урочисто заявив їй: він не має жодних шансів на цю перемогу. На цих виборах Трамп не збирався перемагати. Або ж перемогою для нього була би поразка". 

"ОСТАННІЙ З ВЕЛИКИХ"

Саме так Трамп називав медіамагната Руперта Мердока. Проте взаємної симпатії між ними ніхто не помічав. "Ще до розлучення з Венді Денґ Мердок часто спілкувався з донькою Трампа Іванкою та її чоловіком Джаредом. Хоча й не приховував, що дружба з самим Трампом аніскільки його не цікавить. Тож коли 2015 року Іванка поділилась з Рупертом новиною, що її батько цілить на президентське крісло, Мердок навіть не припустив, що той має шанси на перемогу".

Коли новообраний Трамп святкував тріумф, із особливим нетерпінням він чекав саме на Мердока. Котрий на вечірку абсолютно не поспішав, навіть коли всі почали збиратись додому. "Ніхто не має розходитись, ви маєте залишитись і побачити його, - закликав гостей Трамп. – Він один із найвеличніших, справді. Він останній з великих!" 

Мердок і Трамп. фото Carlo Allegri / Reuters

Майкл Вольфф назвав цю мить "іронічним збігом", коли "Трамп, ще достоту не усвідомивши різниці між перемогою на президентських виборах і черговою сходинкою до престижу і слави, досі щосили намагався здобути прихильність зверхнього медіа-магната, старшого на кілька поколінь, котрий вважав його, у кращому випадку, коронованим блазнем в оточенні заможної еліти".

Найбільше обурення у прихильників президента викликало цитування Вольффом діалогів, які йому навряд чи вдалось би почути особисто. Зокрема, випадок, коли Трамп зателефонував Мердоку після зустрічі з делегатами Кремнієвої долини, з якими він був не у кращих стосунках. "Коли Мердок поцікавився, як пройшла зустріч, Трамп відповів йому:

-         Чудово, просто чудово! Цим хлопцям дійсно потрібна моя допомога. Обама не надто їм сприяв, запроваджував такі жорсткі правила. А я зараз і справді маю шанс їм допомогти.

-         Дональде, - відповів Мердок. – цілих вісім років Обама робив усе, що їм було потрібно. Вони майже керували його адміністрацією. Твоя допомога їм точно ні до чого.

-         Зачекай, але як же робочі візи? Вони справді їм потрібні!

-         А як же твої заяви щодо великої американської стіни?

-         Ну, ми якось із цим розберемось.

Мердок поклав слухавку й промовив: "Що за чортів ідіот".

"ВЕЛИКА ДОБРОДУШНА МАВПА"


В інтерв’ю ВВС автор висловив думку, що Дональд Трамп "інтелектуально не дотягує до рівня, якому мав би відповідати президент країни: "він нічого не читає, не слухає, абсолютно нічим не цікавиться, крім власних ідей – а речі глобальніші, котрі стосуються цілого світу, його практично не хвилюють". Зі слів автора, цими рисами Трампа стали перейматись у Білому Домі з самого моменту його інавгурації: "люди, котрі щодня з ним працюють і вже вкотре помічають його недоліки, просто вигукують: "о Господи, що ж нам робити?". 

За спостереженнями пана Вольффа, у повсякденному житті Дональд Трамп не справляв враження лідера, здатного вести за собою натовпи. "Мабуть, жоден із кандидатів у президенти за всі роки сучасної історії США не наводив такого жаху на виборців, як Трамп. Та в житті він здавався чоловіком м’яким і спокійним, зовсім не жорстким чи агресивним. З віком його жага до самовдоволення стала згасати. У житті він здобув своє просторе місце під сонцем. У повсякденних бесідах зачіпав приємні веселі теми, уважно дивився в очі, часом міг навіть сам із себе покепкувати. І завжди з неймовірним завзяттям був готовий братись до справ: "А хай там як, давайте візьмемо й зробимо! Чому б ні?" Як сказав менеджер передвиборчої кампанії Трампа Стів Беннон, він був не те щоби "крутим хлопцем", а радше "великою добродушною мавпою".  

автор книги «Вогонь і гнів» Майкл Волфф. Фото New Media Days

Іншим викликом, зі слів автора, стала "інтелектуальна зашореність" Трампа. До його команди долучилось багато професіоналів, проте "майже всі, кому довелось працювати з ним особисто, зрозуміли, що він практично нічого не знає. Крім якихось уявлень про будівельні конструкції, він не опанував достоту жодної сфери, оперує лише уривками поверхових уявлень про світ. У це важко було повірити – адже цю людину обрали президентом. Хоча ті, хто знав його раніше, розуміли, що Трамп, навіть будучи успішним бізнесменом, не здатен був навіть перевірити бухгалтерські звіти, утримати увагу на важливих подробицях, вести переговори. І все ж, він мав якесь інстинктивне чуття. Він умів переконувати, і чомусь його словам хотілось повірити".

Читачам, зацікавленим чеснотами Трампа, автор радить прочитати його книжку "Мистецтво укладати угоди". Проте додає зізнання співавтора, бізнесмена й письменника Тоні Шварца: "Насправді Трамп цієї книги не писав. Його внесок був мінімальним, і він навіть не спромігся всю її прочитати".

"Можливо, у цьому й річ, продовжує Вольфф. – Трамп ніколи не був письменником. Він був лише персонажем і жив, наче Халк Хоган. Про себе часто любив говорити у третій особі – "Трамп зробив це", "Трампстер зробив те". Людей, які добре його знали, це лише розважало, а ось команду президента радше насторожувало. Роль вигаданого персонажа його дуже захоплювала. Та чи зміг би він поступитись нею заради іншої ролі – президента Сполучених Штатів?"
 

ТРАМП І ЙОГО РОЗВАГИ


"Життя не пройшло марно, якщо тобі вдалось затягнути до ліжка дружину свого друга", — цитує Трампа автор книги. "Упадаючи за чиєюсь жінкою, він переконував ту , що її чоловік зовсім на неї не заслуговує. А тоді запрошував цього ж пана до свого офісу й заводив розмови про те, що видавалось йому сексуальними розвагами. Розпитував:

-         Друже, зізнайся, ви ще досі кохаєтесь із твоєю дружиною? Як часто? Але ж тобі, певно, траплялись і кращі коханки? Давай, розкажи мені. Знаєш, до мене на обід мають завітати дівчата з Лос-Анджелеса. З ними можна буде усамітнитись в одній кімнатці нагорі. Повір мені, ти не пошкодуєш…

Тим часом дружина гостя могла слухати їхню бесіду по телефону від початку до кінця". 

За спостереженнями письменника, образом ідеального бізнесмена для Трампа був його батько – "авторитарний чоловік, тиску якого старший син не витримав: Фредді Трамп став алкоголіком і помер у 43 роки".

 

"Дональд завжди боявся розчарувати батька. Любив виглядати презентабельно – без костюму з краваткою його можна було побачити хіба що на полі для гри в гольф. Офіційного дрес-коду він вимагав і від усіх навколо. Повсякденний стиль або фамільярні звернення змушували його почуватись абсолютно незатишно: це суперечило його уявленням про втілення багатства, влади та успіху – образу, без якого він не зміг би себе уявити. 


ТРАМП І РОСІЯНИ


Ще одна "президентська вада" Трампа, описана Майклом Вольффом – "йому завжди кепсько вдавалось уловлювати причинно-наслідкові зв’язки,  навіть в очевидних ситуаціях".

"Домовленість Трампа з росіянами щодо сприяння його перемозі на виборах була найяскравішим прикладом його неспроможності помічати очевидні логічні зв’язки, на які вказували навіть його близькі друзі. Навіть якщо він особисто не займався всіма домовленостями, його прагнення здобути підтримку Путіна так чи інакше могло мати величезну політичну ціну для команди Трампа“.

Пан Вольфф також передає особисту розмову президента з медіаконсультантом Роджером Ейлсом, що відбулась невдовзі після виборів: "Ейлс, який навіть після звільнення з корпорації Fox News підтримував зв’язки зі спецслужбами, попереджав Трампа, що ЗМІ готові запустити лавину скандальних матеріалів проти нього.

-         Дональде, це дуже серйозно. Тобі слід розібратися з цією російською історією.

-         Джаред про все вже подбав, - безтурботно відказав йому Трамп. – Усе залагоджено".

Та стримати цю лавину нікому не вдалось. Однією з найскандальніших тем виявилась зустріч представників штабу Трампа з російською делегацією. Автор детально описав її у книзі:

"Того червневого ранку до "вежі Трампа" увійшов московський юрист (цілком імовірно, російський агент), кілька людей з оточення російського олігарха Араса Агаларова, американський промоутер сина Агаларова, російського поп-співака, та один із проросійських урядових лобістів у Вашингтоні. Вони прийшли на зустріч до трьох найвпливовіших представників виборчого штабу. Напередодні команда Трампа отримала електронною поштою численні пропозиції щодо резонансного компромату на опонентку їхнього кандидата".

Трамп і Агаларов. Фото з "Комсомольської правди"

За однією з версій, викладених автором, зокрема, на зустрічі були присутні керівник штабу Пол Манафорт та зять і старший радник Трампа Джаред Кушнер, "котрий від самого початку не сприймав кампанію надто серйозно, і нагода залучити до гри брудні трюки його лише забавляла". Третім представником штабу, зі слів письменника, був старший син Трампа, Дон. "Вірогідність того, що Дона не було на цій зустрічі в офісі його батька, дорівнює нулю, – сказав Беннон, приголомшений оприлюдненням цих фактів у ЗМІ".

Найбільше радника Трампа вразила наївна безтурботність колег: "Троє впливових представників кампанії з’являються на 26-му поверсі у конференц-залі штаба – і не запрошують нікого з юристів, навіть не інформують їх про цюзустріч. Якщо не називати цей клятий антипатріотичний вчинок зрадою  (хоча не знаю, як назвати його інакше), їм слід було принаймні терміново повідомити ФБР. Гаразд, навіть якщо ви настільки аморальна людина, що й цього не вважали би за свій обов’язок, напевно, ви би все-таки влаштували цю зустріч деінде – в готелі Holiday Inn, десь у Манчестері чи Нью-Гемпширі, у супроводі юристів, котрі підготували би матеріали для оприлюднення на Breitbart News чи в інших ЗМІ. Але ні – усе це здалось їм зайвим. Хлопці просто повірили на слово невідомо кому".

Розділ "Russia" також містить перелік людей Трампа, що, на думку автора, є безпосередньо пов’язаними з Москвою:

• Тевфік Аріф, колишній російський чиновник, посередник Трампа у фінансових операціях з нерухомістю.

• Фелікс Сатер (він же – Шеферовський), російський іммігрант, відомий у ЗМІ як фігурант шахрайських оборудок з брокерськими операціями під покриттям мафії, раніше судимий за напад на колегу. Коли його ім’я засвітилось у чергових скандалах, Дональд Трамп запевняв усіх, що ніколи не був із ним знайомий.

• Картер Пейдж, "сумнівний банкір, який певний час займався в Росії угодами з компанією "Газпром", і раптом також опинився в хаотично сформованому списку радників Трампа з питань зовнішньої політики – можливо, не без сприяння російських спецслужб".

 •  Майкл Флінн, колишній радник президента з національної безпеки, який активно підтримував Трампа та намагався приховати, що отримав 45 тисяч доларів за промову в Москві, де його сфотографували за спільною вечерею з Путіним.

Флін зліва від Путіна. фото прес-служби Кремля

• Пол Манафорт, відомий не лише як менеджер кампанії Трампа. Автор цитує свідчення колеги Джона Фоера про те, що свого часу Манафорту вдалось добряче нажитись на консультуванні Віктора Януковича, а також на співпраці з Олегом Дерипаскою, російським олігархом і другом Путіна. 

"Невдовзі після виборів ці імена заполонили всі медіа під час хвилі скандалів на тему "Трамп і Росія", - пише Майкл Вольфф. – І незалежно від того, що, як і кому вони сказали на своє виправдання, вони й донині можуть залишатись найвпливовішими людьми у Вашингтоні".

ОТЕТЕРІННЯ ТРАМПА


"Трампа не тішила його інавгурація, - згадує письменник. – Він не був політиком, що спритно формує коаліції чи обороняється від опонентів – він був торгівцем, який звик укладати угоди. Він ходив і бубонів, наче мантру, в яку і сам не міг повірити: "Я переміг. Я справжній переможець, а не якийсь невдаха".

 

Весь ранок він неприховано різко й категорично спілкувався з дружиною, яка, здавалось, ледь стримувала сльози, а наступного дня вирушила до Нью-Йорка. Келліенн Конвей, яка теж керувала кампанією Трампа, розраховувала, що Меланія матиме особисту агітаційну місію, втілюватиме образ Першої леді як ключової опори президента.

На традиційній зустрічі майже попереднього і майже нового президентів у Білому домі Трамп і далі не скидав своєї "маски для гри у гольф", яку добре знає його оточення: похмурий, розлючений вираз обличчя, згорблена спина, насуплені брови. Він крокував швидко, розмахуючи руками й недовірливо позирав довкола, стиснувши губи.

Таким він і постав перед публікою – лютим зловісним Трампом. Спостерігаючи за його промовою під час інавгурації, Джордж Буш проронив історичну фразу: "Це якесь дике лайно". Слова Буша підтвердили троє свідків, що з ряду причин просили не називати їхніх імен".

 "У перші тижні президентства Трампа було майже не видно. Дехто з його оточення припускав, що він просто не був морально готовим до таких змін. "У світі цього 70-літнього бізнесмена все було настільки злагоджено, що навіть особи, схильні до найдеспотичнішого тотального контролю, не могли би уявити собі звичного життя Дональда Трампа. Він жив у просторих апартаментах спроектованого ним хмарочоса ще відколи його збудували 1983 року. Він щоранку долав той самий шлях до свого офісу, розташованого кількома поверхами нижче. Його великий кабінет нагадував музей, де нічого не змінилося з 1980-х: ті ж дзеркала в золочених рамах, ті ж обкладинки журналу Time на стінах… Довкола він звик бачити ті ж обличчя помічників, охоронців, служниць, які вправлялись у догоджанні йому роками й десятиліттями.

 фото msnbc.com

-         Ви уявляєте, якою катастрофічною зміною може видаватись раптовий переїзд до Білого дому людині, яка звикла до такого життя? – пожартував якось один з давніх друзів Трампа".

Судячи з описів автора, Трампа Білий дім дещо лякав. "Подружжя оселилось у двох окремих спальнях, чого раніше в Білому домі не робив ніхто з часів Кеннеді (хоча Меланія й так нечасто там з’являлась). Трамп одразу ж замовив ще два телевізори, хоча один у його спальні вже був. На дверях наказав поставити замок, чим цілковито збентежив охоронців, яким слід завжди мати доступ до помешкання президента. Нагримав на покоївок, пояснюючи: "Якщо моя сорочка лежить на підлозі – то це тому, що я хочу, щоб вона лежала на підлозі". Після цього президент запровадив для персоналу суворі правила: ніхто не має торкатися жодної з його речей, а особливо зубної щітки (Трамп має давній страх, що хтось може його отруїти, і тому часом із задоволенням забігає в МакДональдс, де ніхто не сподівався б його побачити, а отже, й не міг би нічого підсипати йому в їжу). 

Замість вечері з колегами Трамп міг лишитись у спальні й просто їсти в ліжку чізбургери перед своїми трьома телевізорами.

ДЖАРВАНКА


Перемога Трампа на виборах видавалась його старшій донці Іванці та її чоловіку Джареду Кушнеру "шаленим, випадковим поворотом долі", в якому вони, втім, одразу ж оцінили всі можливі вигоди для
себе. "Подружжя дійшло спільного рішення: якщо колись випаде нагода, Іванка балотуватиметься у президенти… Вона жартувала: "першою жінкою-президентом буде не Гілларі Клінтон, а я - Іванка Трамп". 

 iltempo.it

Подружжя Іванки Трамп та Джареда Кушнера у штабі позаочі називали "Джарванка" - зі слів автора, таке прізвисько парі вигадав Стівен Беннон. "Коли Беннону доповіли про такі плани амбітного подружжя, він буквально жахнувся: "Вони так і сказали? Чекайте, цього не може бути. Я не хочу цього чути. О, Господи!". Утім, насправді в ту мить Іванка Трамп   була практично єдиним досвідченим фахівцем у всьому Білому домі".

------------

В інтерв’ю телеканалу CNBC після виходу книги друком Майкл Вольфф заявив: "Усі запитують мене, як я отримав стільки приголомшливих даних про Трампа, як я міг довідатись, що казали про нього люди з його безпосереднього оточення. Свідком багатьох описаних ситуацій був я сам, дещо довідався від осіб, імена яких не можу вам назвати. А щодо колег і опонентів, які звинувачують мене в наклепі, я скажу одне. Я маю понад дві сотні записів, це моя праця, якій я присвятив багато часу й зусиль. Спробуйте самі дістати доступ до всіх моїх джерел, пройдіть весь мій шлях – і лише тоді нам буде про що говорити".

Олена Опанасенко, для  INSIDER

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

18.01.2018, 01:06
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 23 лютого 2018

    Примус до однопартійності. Кому треба чутки про дострокові парламентські вибори

    Тим часом в майбутньому політичному проекті вже поділили квоти, і навіть Гройсман отримав свої 20%

     
    • 22 лютого 2018

    «Фрікономіка»: чому штрафи не завжди працюють?

    Уривок з книжки Стівена Левітта та Стівена Дабнера

     
    • 21 лютого 2018

    Порох треба тримати сухим: як допит президента перетворили в пошук грудей

    Барист із кавомашин та навіть деяких продавців із навколишніх магазинів попередили, що краще взяти в середу вихідний.

     
    • 20 лютого 2018

    Євгенія Закревська: Писати про Крисіна стало трендом, тож я думаю, що в певний момент його покровителі посиплються

    Як ідуть суди і слідство у справах Майдану

     
Система Orphus