Велике російське нашестя: технології українських виборів у 12 історіях. Частина 3

Як Гринів створив "Нашу Україну", Ющенко намалював сонечко, Лесюк придумав помаранчевий, Сєргєйцев карту розбрату, а Гельман — темники. І чому росіян потім ще кликали Яценюк, Королевська й Тігіпко
23 серпня 201712:47

22 жовтня 2003 року президент Леонід Кучма був змушений перервати своє 11-денне турне до Латинської Америки. Причиною стало будівництво російської дамби на косі Тузла. Голова Адміністрації Президента Росії Олександр Волошин на зустрічі з журналістами неофіційно навіть погрожував скинути на Тузлу бомбу, щоб не віддавати її Україні. Це стане першим територіальним вторгненням Росії в Україну, а вже за рік її керівництво зробить усе, щоб на президентських виборах 2004-го переміг потрібний їй кандидат.

Володимир Путін, не чекаючи офіційних результатів виборів, привітає Віктора Януковича з перемогою. Тільки наступного дня розпочнеться Майдан, який змінить усе. І потім Росія ще десяток років лякатиме своїх громадян технологією кольорових революцій від США.

Паралельно ж російські політтехнологи малюватимуть карти, де ділитимуть українців на сорти і розриватимуть країну на шматки.

У жовтні 2004-го в російському "Комерсанті" вийшла стаття з промовистою назвою "Настройка преемника". В ній ішлось про те, як Леонід Кучма за три тижні до першого туру виборів возив Віктора Януковича до Володимира Путіна на день народження. Журналіст назве цей візит підготовкою передвиборчого ролика Януковича. І це — лише маленький епізод безпрецедентного втручання Росії в українські вибори та найдорожчої і найчорнішої кампанії за всю історію України.

Як робилася президентська кампанія 2004, і яку роль у цій та інших українських виборчих кампаніях грали російські політтехнологи, читайте в третій частині спецпроекту INSIDER.

Наше сонечко

Після трагічної та нерозслідуваної загибелі Вячеслава Чорновола, на президентських виборах 1999 року правоцентристи зазнали нищівної поразки. Найкращий показник був у Юрія Костенка, який отримав 2% підтримки.

Табір, що пізніше отримає назву демократичний, був розділений між 10 політичними силами і просто не мав шансів на виживання. Йому бракувало лідера.

Але природа не терпить вакууму. Наприкінці 2001 року, внаслідок влаштованого Віктором Медведчуком парламентського заколоту, у відставку йде прем’єр-міністр Віктор Ющенко. Ще працюючи в НБУ, Ющенко отримував пропозиції піти в політику — але його стримував від цього тодішній начальник, ще один трагічно загиблий Вадим Гетьман.

Ющенко-прем'єр першим виплачує борги з пенсій та стає улюбленцем народу. Під час робочих поїздок бабусі буквально цілують йому руки. А після скандальної відставки він —  готовий головний опонент Кучмі.

 


Тому Ігорю Гриніву спадає на думку об’єднати довкола Ющенка весь демократичний табір. 16 липня 2001 року, в річницю проголошення Декларації про державний суверенітет, про створення нової політичної сили повідомляють із вершини гори Говерла.

2002-го блок "Наша Україна" отримує перемогу на виборах до Верховної Ради та стає найбільшою фракцією. Але, завдяки інтригам та мажоритарникам, більшість підконтрольних депутатів усе одно отримує прокучмівський блок "За єдину Україну", хоч він на виборах отримав лише 11%.

На парламентські вибори "Наша Україна" пішла з логотипом-"сонечком". Поширена думка, що його вигадав політтехнолог Сергій Гайдай. Але це не зовсім так.

фото прес-служби "Нашої України"


Гайдай справді приніс сонечко — схоже на їжачка, як його малюють у дитсадках. Символ припав до душі штабу, але не сподобався Ющенку. Тож на одній з нарад він просто зробив кілька розчерків олівцем і сказав: "Я хочу, щоб було так". Хтось це сфотографував — і малюнок віддали у друк. Так і виник символ блоку "Наша Україна".

Взагалі, Ющенко постійно щось малював на нарадах. У тому числі й присутніх — часто в не найкращих ролях. Колишні працівники штабу розказують байку, що якось екс-президент намалював порося, взяв аркуш у руки й повернув його до Петра Порошенка зі словами: "Петя, це ти!".

Гайдай справді приніс сонечко-"їжачка", як його малюють у дитсадках. Символ припав до душі штабу, але не сподобався Ющенку

Можливо, це й змінило ставлення Порошенка до Ющенка — але за рейтингами той був лідером президентських перегонів, так що доводилось терпіти. Зрештою, іншим теж перепадало, і їх Ющенко найчастіше зображав баранами.

2003-го у штабі кандидата кипіла робота над гаслами й символікою, з якими він ітиме на вибори, а дрібні політсили боролись за те, на базі якої з них таки буде створено партію "Наша Україна".  Вочевидь, за правом ідейного натхненника Гринів навіть переіменував ПРП на ПРП-"Наша Україна".

Тому що… так

У липні 2003 року Ющенко мав учергове йти на Говерлу. До цього політтехнолог, а нині депутат Блоку Петра Порошенка Ярослав Лесюк вже запропонував штабу помаранчевий колір і підкову як символи кампанії.

Підкова була не така, як її чіпляли оберегом у хатах — а перевернута, ріжками донизу. Лесюк запевняв, що це підкова коня, який іде вгору. Але штабістам довго довелось пояснювати це ЗМІ.

Ідея з підковою Ющенку дуже сподобалась, бо цей символ Лесюк взяв із розповідей кандидата, що той намалював її десь на стіні Михайлівського собору.  До того ж, у Ющенка був перстень з підковою. А ось помаранчевий колір нікому не подобався, передовсім кандидату.

На Говерлу мали вести 5000 осіб. Напередодні події у штабі дізнались, що кожна з партій везе свою символіку. Уявивши, як Ющенко стоятиме серед червоно-чорних прапорів і як потім це використають опоненти, команда Романа Безсмертного вирішила оперативно друкувати помаранчеві прапори та футболки. Ядучий колір перебив інші. Ющенко дуже лаявся... але було пізно.

 


Слоганом кампанії стало просте слово "Так!". Спершу мало бути Досить, але російськомовна дружина політтехнолога прочитала його як "ДосІть" —  і Лесюк вирішив змінити слоган на інше, однозначно зрозуміле слово.

Тимчасом в опонентів Ющенка були свої проблеми. Там ніяк не могли вирішити, хто ж буде кандидатом влади. До кінця 2003-го ще була думка, що на вибори піде сам Кучма, Конституційний суд навіть легалізував його право на третій строк. Втім, зрештою, все-таки, зробили ставку на прем’єр-міністра Віктора Януковича.

Спершу слоганом кампанії мало бути слово "Досить", але російськомовна дружина політтехнолога прочитала його як "ДосІть" — і Лесюк вирішив змінити слоган на однозначно зрозуміле "Так!".

Як антитезу до ющенківського "Так!", технологи прем’єра вибрали гасло "Тому що". Візуальною складовою кампанії займався автор реклами Леоніда Кучми на виборах 1999-го Ігор Подольчак.

 
 Пародія на виборчу кампанію Віктора Януковича "Тому що…"


Кольорами кампанії вирішили залишити ті ж, які 5 років тому використовувались Кучмою: білий та блакитний.

Втім, зовсім не гасла зіграли ключову роль на цих виборах — а набагато гірші методи.

Темники, технічні кандидати і просто фальсифікації

Ще восени 2001 року, в ході підготовки парламентської кампанії, спочатку на телеканалі "Інтер", а потім і на інших з’являються так звані "темники". Назва позначала суть документів: щоразу це був перелік поточних тем і порадах, в якому ключі варто їх подавати й чи робити це взагалі.

Ідею темників в Україну привіз російський політтехнолог і галерист Марат Гельман. Щоправда, свою причетність до цього явища він визнав лише у 2005-му, в інтерв’ю "Новой газете". А от ідейним оплотом цієї практики прихованої цензури став голова Адміністрації Президента Кучми — Віктор Медведчук.

 


Вперше про темники написав журналіст Вахтанг Кіпіані у матеріалі для Української правли "Князь тьми і темників", де й навів приклади вказівок, які розсилались різним медіа.

Курував маніпуляції керівник Головного управління інформаційної політики Адміністрації президента Сергій Васильєв. Як кажуть ті, хто працював у 2004 році в штабі Януковича, Гельман пропонував робити все досить інтелігентно й розумно — але у Васильєва "зірвало дах" і він перетворив цю справу на те, що потім возили як докази цензури до Парламентської асамблеї Ради Європи.

За словами представників штабу “Нашої України”, свіжі рекомендовані теми медіаменеджери читали на сайті анекдотів “Українські жарти”. Там, під зображенням жирного рудого кота, нібито було поле, в яке треба було ввести логін, пароль — і отримати доступ до тексту свіжого “темника” для свого ЗМІ. Втім, журналістам відомо, що все було простіше: керівники телеканалів отримували листи з указівками.

Лише після другого туру президентських виборів і початку Майдану колектив Телевізійної служби новин на "1+1" збунтувався проти темників, відмовився їх виконувати та домігся, щоб від кураторства випусків новин відсторонили редактора інформаційної служби В’ячеслава Піховшека.

Піховшек, як і Дмитро Корчинський із Дмитром Джангіровим, грали в цій кампанії свою роль. Інтернет тоді ще був значно менш поширеним, тому нинішні функції лідерів громадської думки (ЛОМів) виконували відомі журналісти. От і випускали Корчинський із Джангіровим на найрейтинговішому тоді "1+1" 5-хвилинку ненависті проти Ющенка під назвою "Проте".

Оскільки виступи Ющенка в темниках зазвичай йшли під грифами "тема неважлива й неактуальна", "прохання ігнорувати" чи "коментар відсутній по всій темі", довелось шукати виходи з цієї ситуації.

Вибори 2004 вражали масовістю чорної реклами
 


Під час виборчого туру представники штабу Ющенка відправляли керівникам регіональних каналів буквально валізи з грішми. Один виступ на луганській "Ірті", яка контролювалась "регіоналом" Володимиром Ландіком, обійшовся у $60 тисяч.

2003-го Порошенко у приміщенні заводу "Ленінська кузня" створює перший в Україні інформаційний телеканал — "5 канал", який дозволяє опозиції прорвати інформаційну блокаду. Щоправда, валізи з грошима штаб Ющенка відправляв і туди.

Щоб організувати супутникове мовлення з мітингів, команда Ющенка наймає словацького спеціаліста. Він був єдиним іноземцем, якого залучили до кампанії помаранчевого кандидата.

Іще одне “нове дно” 2004-го — висунення “технічних” кандидатів, щоб ті псували кампанію опоненту. Наприклад, суто з метою критики Віктора Ющенка на посаду президента висунувся лідер партії “Братство” Дмитро Корчинський. Так само, як і представник Організації українських націоналістів Роман Козак, який всім запам'ятався фразою: “Пане Вікторе, ваша дружина — американка…”.


“Він був мемом на ті часи, — сміється Кость Бондаренко. — Наприклад, тому, що був єдиним кандидатом, який використовував офіційну державну охорону. І з цим охоронцем їздив у метро…”

Крім технічних кандидатів, були і "штатні соціологи", які мали нарахувати Януковичу перемогу за результатами екзит-полів.

Але й ці методи були лише верхівкою айсбергу. Тодішня влада методично "обкатувала" технології фальсифікації виборів у рамках комісій. Всі їх потроху тестували на мажоритарних кампаніях, які відбувались протягом 2004 року. І наймасштабніше це проявилось на мерських виборах у Мукачевому 18 квітня 2004 року. Слід зауважити, що на той момент за контроль над регіоном уже рік змагались Віктор Балога та Віктор Медведчук. Після перших виборів, де змагались родич Балоги Василь Петьовка (підтриманий "Нашою Україною") та Ернест Нусер (протеже СДПУ(о)), і боротьба в судах затягнулась на рік, президент Кучма призначив перевибори. І на них балотуватись вирішив сам Балога.

18 квітня, за даними екзит-полу, проведеного в день виборів фондом "Демократичні ініціативи", центром "Соціс", Київським міжнародним інститутом соціології, Центром економічних і політичних досліджень імені Разумкова й Комітетом виборців України, 62,4% опитаних проголосували за Віктора Балогу, 29,99% — за Ернеста Нусера. Представники штабу "Нашої України" після цього пішли свякувати в ресторан, але ще до першого тосту їм подзвонив Роман Зварич зі словами, що перемоги не буде й окружна комісія чудить бозна-що.

Роман Безсмертний, Юрій Павленко та Юрій Оробець кинулися туди рятувати результати, але отримали тільки численні перелами й забиття. У приміщенні комісії їх побили.

Виборча комісія показала протилежні дані, за якими Нусер значно випереджав Балогу. Ситуація швидко загострилась, до Мукачева приїхали політики з Києва — зокрема, Віктор Ющенко. “А коли вирішили перерахувати голоси — виявилось, що мішки з бюлетенями зникли, — пригадує Кость Бондаренко. — Причому сама історія з цим зникненням була більш, ніж цікавою: за офіційною версією, на мерію напали двоє бомжів, забрали скриньки з бюлетенями, донесли їх до річки й викинули туди. А потім, коли цих бомжів “взяли” — вони померли у камері від туберкульозу. Такий от креатив по-закарпатськи”.

Кость Бондаренко
За офіційною версією, на мерію напали двоє бомжів, забрали скриньки з бюлетенями, донесли їх до річки й викинули туди. А потім, коли цих бомжів “взяли” — вони померли у камері від туберкульозу

Втім, Ющенку та команді тоді вдалось переломити ситуацію, і через Верховну Раду визнати вибори недійсними. Допомогли в цьому віце-спікер Олександр Зінченко, який несподівано залишив табір есдеків, та омбудсмен Ніна Карпачова.

А вже 25 вересня Зінченко замінить Романа Безсмертного на чолі штабу Ющенка. Допоможуть йому в цьому Петро Порошенко й Микола Мартиненко. За 20 днів після того, як відбулось дивне та досі нерозкрите отруєння Ющенка діоксином.

У 2012 році Давид Жванія дав прокуратурі свідчення про те, що скандал навколо отруєння Віктора Ющенка у 2004 році — ідея його передвиборчого штабу на чолі з Зінченком. На момент цієї заяви Зінченко вже помер. А от справу так досі й не розкрито.

Так само, як майже нікого не покарано за всі фальсифікації, що відбулись того року. Хіба що кількох рядових членів виборчих комісій на місцях.

Коли добро та зло перемогло бабло

Під час виборчих кампаній 2004 року серед журналістів гуляла приказка: "добро та зло перемогло бабло". Вочевидь, виникла вона невипадково. Це були найдорожчі вибори за історію України.

Це відчувалось, приміром, по гонорарах співаків та їх поведінці. Поки українці слухали на Майдані патріотичних пісень, дехто з найпопулярніших тоді виконавців відмовлявся виходити на сцену, не отримавши 40 тисяч доларів за пісню.

“Штаб Януковича тоді витратив близько мільярда доларів. У Ющенка витрати склали 400 мільйонів — можу говорити про це, оскільки був усередині процесу, — каже Тарас Березовець. — Іще дуже дорогою була кампанія парламентських дострокових виборів 2007 року, коли БЮТ витратив 250 мільйонів доларів, а Партія регіонів — 450 мільйонів. Наступні президентські вибори були вже набагато скромнішими: Юлін штаб витратив приблизно 150 мільйонів доларів, а штаб Януковича — десь 250 мільйонів. Так що у 2004-му було поставлено рекорд, який, мабуть, ніколи не буде побито”.

Ті, хто робив кампанію Ющенка в 2004 році, з такими сумами не згодні. Кажуть, витрати були в рази менші. Представники штабу Януковича, як відомо, всі в бігах. 

Про те, наскільки ефективно використовували ці кошти, свідчить той факт, що один із технологів Януковича зміг украсти півтора мільйони доларів.

“Там почали красти з самого початку. Десь так, як це було в кампанії Кучми: штаб Пінчука розміщує в газеті проплачений матеріал — а в штабі Волкова бачать цей матеріал і пишуть: “до сплати”. Щоб іще раз заплатили”, — всміхається Андрій Золотарьов. Сам він тоді працював у дніпропетровському штабі Ющенка. Завданням було втримати підтримку на рівні типових для області 30 відсотків. Головний метод — прорвати інформаційну блокаду. Як це досягалось? “Та за гроші, за гроші. Тільки ми не нагинали людей, як у Януковича — а з посмішкою приходили. З теплом. І з подарунком”, — каже він. Результат київський штаб задовольнив.

“В Україні крали на будь-яких виборах: що в 1990-ті, що в “нульові”, що тепер, — ділиться досвідом Золотарьов. — От тільки мають бути якісь рамки. Я завжди кажу: народ, давайте тільки, щоб не більше 30 відсотків втрат було — тоді всі будуть задоволені. Бо інакше знищимо кампанію своїми ж руками”.

 Тіма й Діма

Жодна виборча кампанія з 1998 по як мінімум 2012 роки не обійшлась без участі російських фахівців. Спершу — тому, що в Росії 90-х політика була бурхливою й повною грошей, відтак там сформувалось коло фахівців, рівня яких в Україні ще не було. У 2000-ні — тому, що в Росії політична конкуренція практично випарувалась. Від політтехнологів вимагалось лише “освятити” попередньо накреслені результати. В Україні ж, навпаки, особливо з 2005 по 2010 роки, панувала повна свобода дій.

Першим російських політтехнологів, за словами Костя Бондаренка, в Україну запросив Віктор Пінчук — 1998 року, коли обирався по мажоритарному округу в Дніпропетровську. Цими фахівцями були Тимофій Сєргєйцев та Дмитро Куликов, представники так званого Московського методологічного гуртка (ММГ). Вони називають себе експертами в роботі з ситуаціями керованої кризи.

Лідер групи Тимофій Сєргєйцев. Зараз він часто дає інтерв’ю відеоканалу сепаратистів Newsfront


Невдовзі ці керовані кризи в Україні й з’явились: 1999-го на сповнених страху комуністичного реваншу президентських виборах, і 2004-го, коли активно експлуатувалась конфронтація регіонів України. “Тіма й Діма” — як їх почали називати в політичному середовищі — працювали в обох кампаніях на боці, відповідно, Кучми та Януковича.

Про свій досвід у цих виборах Сєргєйцев у спогадах для Московського методологічного гуртка пише так: “Довелось двічі проводити президентську кампанію на Україні. Першого разу ми переконливо її виграли, а другого стали змістовною причиною так званої “помаранчевої революції”. Методологія ММГ змусила нас торкнутись історії, усвідомивши її як обставини власної діяльності”.

Дмитро Куліков у 2014-му вів програму "Право знать" на російському телеканалі ТВЦ


Конкретніше про свою роль у подіях 2004-го дует політтехнологів не говорив. Українські конкуренти й журналісти звинувачували їх у створенні знаменитої карти країни, в якій українців ділять на три сорти.

 


За однією з версій, це була робота Ігоря Шувалова, за іншою — таки Сєргєйцева.

Вже на третій тур виборів команда Януковича почала кликати американського спеціаліста Пола Манафорта, який тоді консультував Ріната Ахметова. Але той сершу відмвлявся, й працювати почав лише у 2006-му.

Незважаючи на весь негатив, після 2004-го Сєргєйцева й Куликова залучали до українських проектів ще не раз. Не завжди вдало. Наприклад, 2009-го вони працювали над президентською кампанією Арсенія Яценюка — тою, де він виступав у мілітарному стилі.

“Це було абсолютно мимо, — пригадує Сергій Гайдай. — Українці хотіли бачити Яценюка інтелігентом, таким собі “гарвардським хлопчиком”. Войовничості Арсенія ніхто не сприйняв”. Зрозумів це і Яценюк: кампанію згорнули, “Тіму й Діму” звільнили. Але ті одразу ж знайшли собі інше місце роботи — у Сергія Тігіпка. Його кампанія була успішнішою, політик посів на перегонах третє місце.

 Comments.UA
 "Мілітарний" образ Яценюка викликав чимало насмішок


Досвід роботи Сєргєйцева та Куликова на Тігіпка дуже сподобався Наталії Королевській.

Спершу з Москви їй виписали Миколу Гастелло та Миколу Дороніна, яких у штабі називали "брати-льотчики", оскільки їхні діди справді були пілотами. Але із завданням вони не справились. Не допомгли й Казбек Бектурсунов та Дмитро Джангіров. Із Москви, де живе брат Королевської, кликали й Петра Щедровіцького (працював з СДПУ(о)) та Юхима Островського ("Команда озимого покоління"). Але все це було марним. На фініші кандидатку, яка протягом кампанії мала рейтинг у 4,5%, чекав гучний провал. Журналісти ніколи не забудуть з’їзд у кукурудзяному полі, а також як Гастелло власним животом закривав від запитань футболіста Андрія Шевченка. Та й сам партійний список, який переписували ще протягом кількох тижнів по з'їзду.

 Фото Дмитра Ларіна


“Здавалось, підхід там був такий: байдуже, що ми говоримо — головне, щоб було багато реклами й ця реклама була красивою, — каже Сергій Гайдай. — Але це викликало лише сміх. Зараз ніхто не згадає, що було на її білбордах. Хіба що слоган “У мене є мрія”, який став приводом для жартів”. “О так, це була найбільш тупа кампанія, найбільш неефективна: 400 доларів за голос, — каже Березовець. — Сто мільйонів доларів вклав Рінат Ахметов, і вони отримали 250 тисяч голосів.

Як же Тімі, Дімі та іншим росіянам, попри провали, вдавалось керувати кампаніями з величезними бюджетами? Березовець упевнений, що завдяки вмінню маніпулювати. “Є таке поняття в політтехнологіях, як “кампанія в клієнті”. Це коли ви "занурюєте клієнта у теплу ванну", кажете йому: ти геніальний, ти — супер, просто тебе не розуміють. Тобі треба нові, нестандартні технології — й іншим здаватиметься, що це повна фігня, але насправді ти унікальний настільки, що твій геній завдяки цьому переможе, — каже політтехнолог. — Вони досить специфічно поводились. Сєргєйцев засинав на зустрічах, хропів… Пиячили активно. Сам я з ними не знайомий — але люди казали, що вони "ловили кайф" від можливості познущатись із кандидатів. Напившись, бились об заклад: "Давай цьому дурню впаримо ось це і це. Як думаєш, вийде?”.

Отримати спростування чи підтвердження цим словам від Тимофія Сєргєйцева не вдалось: на повідомлення він не відписує. Зараз у чоловіка нові замовники, які ставлять під сумнів потребу існування України як такої. І він сумлінно працює. У травні на сепаратистському відеоканалі NewsFront вийшло інтерв’ю Сєргєйцева під назвою “На Україні “державу” демонтовано нацистами”.

Що росіяни принесли в українську політичну дійсність? “Більше цинізму, — каже Бондаренко. — Якось я був на тренінгу, де російські фахівці розбирали кейси: такі-то обставини, такі-то активи, треба підвищити рейтинг кандидата. І прозвучала фраза, якої я ніколи не забуду: “мнением электората пренебречь”. Під цим гаслом і пройшла майже вся їхня робота в Україні”.

Бондаренко
Їхня робота проходила під гаслом: "мнением электората пренебречь"

“У своїй більшості російські політтехнологи працюють не так на клієнта, як на інтереси своєї Батьківщини. Вони завжди приносили сюди російську імперську ідеологію, — каже Гайдай. — Я працював у Киргизстані й мав там принцип: перші два тижні нікому не давати ніяких порад. Адже мені треба ще самому розібратись, що в країні відбувається. А росіяни такої потреби щодо України не відчували: в них уже була своя “картинка”. Де українці — частина російського народу з сильно придуманим діалектом і певними мозковими відхиленнями, і щастя для них настане тоді, коли вони повернуться до свого “старшого брата”. Їм пояснювали, що ментальності росіянина й українця — різні, що якщо для першого держава є всім і він готовий життя покласти на плаху спільної ідеї, то українці — феодалісти, для яких держава завжди була чужим, недружнім утворенням. Це вони, може, й розуміли — але не приймали ніколи”.

Що принесли Україні роки найбільшої політичної свободи — з 2005 по 2010? Як політтехнологи працюють зараз і чого чекають від майбутніх виборів? До чого взагалі привела в Україні їхня діяльність? Про все це — скоро, у чотирьох заключних історіях.

Тетяна Ніколаєнко, Антон Семиженко, INSIDER

Читайте також

Від Чорновола до Тимошенко: технології українських виборів у 12 історіях. Частина 1

Як з Кучми робили Єльцина і панка: технології українських виборів у 12 історіях. Частина 2

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

8.09.2017, 20:55
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 18 листопада 2017

    Соціальна Європа Туска. Як ЄС протистоїть правим і мобілізує виборців

     
    • 17 листопада 2017

    Ваше дело Труба: кому и зачем отдали ДБР

    Казалось бы, Матиос может праздновать досрочную победу, но во вторник вечером на стратегическом совете на Банковой выбрали нового директора для ГБР

     
    • 16 листопада 2017

    За «межею»: на що ходити чи не ходити в кіно наступного тижня

     
    • 15 листопада 2017

    Ситник VS Корчак – верхівка айсбергу великої війни

    З хронології виходить, що Ситник завів справу після протоколу, а заява Соломатіної сталась після викиду в інтернет офрекордзу директора НАБУ

     
Система Orphus