Велике російське нашестя: технології українських виборів у 12 історіях. Частина 3

Як Гринів створив "Нашу Україну", Ющенко намалював сонечко, Лесюк придумав помаранчевий, Сєргєйцев карту розбрату, а Гельман — темники. І чому росіян потім ще кликали Яценюк, Королевська й Тігіпко
23 серпня 201712:47

22 жовтня 2003 року президент Леонід Кучма був змушений перервати своє 11-денне турне до Латинської Америки. Причиною стало будівництво російської дамби на косі Тузла. Голова Адміністрації Президента Росії Олександр Волошин на зустрічі з журналістами неофіційно навіть погрожував скинути на Тузлу бомбу, щоб не віддавати її Україні. Це стане першим територіальним вторгненням Росії в Україну, а вже за рік її керівництво зробить усе, щоб на президентських виборах 2004-го переміг потрібний їй кандидат.

Володимир Путін, не чекаючи офіційних результатів виборів, привітає Віктора Януковича з перемогою. Тільки наступного дня розпочнеться Майдан, який змінить усе. І потім Росія ще десяток років лякатиме своїх громадян технологією кольорових революцій від США.

Паралельно ж російські політтехнологи малюватимуть карти, де ділитимуть українців на сорти і розриватимуть країну на шматки.

У жовтні 2004-го в російському "Комерсанті" вийшла стаття з промовистою назвою "Настройка преемника". В ній ішлось про те, як Леонід Кучма за три тижні до першого туру виборів возив Віктора Януковича до Володимира Путіна на день народження. Журналіст назве цей візит підготовкою передвиборчого ролика Януковича. І це — лише маленький епізод безпрецедентного втручання Росії в українські вибори та найдорожчої і найчорнішої кампанії за всю історію України.

Як робилася президентська кампанія 2004, і яку роль у цій та інших українських виборчих кампаніях грали російські політтехнологи, читайте в третій частині спецпроекту INSIDER.

Наше сонечко

Після трагічної та нерозслідуваної загибелі Вячеслава Чорновола, на президентських виборах 1999 року правоцентристи зазнали нищівної поразки. Найкращий показник був у Юрія Костенка, який отримав 2% підтримки.

Табір, що пізніше отримає назву демократичний, був розділений між 10 політичними силами і просто не мав шансів на виживання. Йому бракувало лідера.

Але природа не терпить вакууму. Наприкінці 2001 року, внаслідок влаштованого Віктором Медведчуком парламентського заколоту, у відставку йде прем’єр-міністр Віктор Ющенко. Ще працюючи в НБУ, Ющенко отримував пропозиції піти в політику — але його стримував від цього тодішній начальник, ще один трагічно загиблий Вадим Гетьман.

Ющенко-прем'єр першим виплачує борги з пенсій та стає улюбленцем народу. Під час робочих поїздок бабусі буквально цілують йому руки. А після скандальної відставки він —  готовий головний опонент Кучмі.

 


Тому Ігорю Гриніву спадає на думку об’єднати довкола Ющенка весь демократичний табір. 16 липня 2001 року, в річницю проголошення Декларації про державний суверенітет, про створення нової політичної сили повідомляють із вершини гори Говерла.

2002-го блок "Наша Україна" отримує перемогу на виборах до Верховної Ради та стає найбільшою фракцією. Але, завдяки інтригам та мажоритарникам, більшість підконтрольних депутатів усе одно отримує прокучмівський блок "За єдину Україну", хоч він на виборах отримав лише 11%.

На парламентські вибори "Наша Україна" пішла з логотипом-"сонечком". Поширена думка, що його вигадав політтехнолог Сергій Гайдай. Але це не зовсім так.

фото прес-служби "Нашої України"


Гайдай справді приніс сонечко — схоже на їжачка, як його малюють у дитсадках. Символ припав до душі штабу, але не сподобався Ющенку. Тож на одній з нарад він просто зробив кілька розчерків олівцем і сказав: "Я хочу, щоб було так". Хтось це сфотографував — і малюнок віддали у друк. Так і виник символ блоку "Наша Україна".

Взагалі, Ющенко постійно щось малював на нарадах. У тому числі й присутніх — часто в не найкращих ролях. Колишні працівники штабу розказують байку, що якось екс-президент намалював порося, взяв аркуш у руки й повернув його до Петра Порошенка зі словами: "Петя, це ти!".

Гайдай справді приніс сонечко-"їжачка", як його малюють у дитсадках. Символ припав до душі штабу, але не сподобався Ющенку

Можливо, це й змінило ставлення Порошенка до Ющенка — але за рейтингами той був лідером президентських перегонів, так що доводилось терпіти. Зрештою, іншим теж перепадало, і їх Ющенко найчастіше зображав баранами.

2003-го у штабі кандидата кипіла робота над гаслами й символікою, з якими він ітиме на вибори, а дрібні політсили боролись за те, на базі якої з них таки буде створено партію "Наша Україна".  Вочевидь, за правом ідейного натхненника Гринів навіть переіменував ПРП на ПРП-"Наша Україна".

Тому що… так

У липні 2003 року Ющенко мав учергове йти на Говерлу. До цього політтехнолог, а нині депутат Блоку Петра Порошенка Ярослав Лесюк вже запропонував штабу помаранчевий колір і підкову як символи кампанії.

Підкова була не така, як її чіпляли оберегом у хатах — а перевернута, ріжками донизу. Лесюк запевняв, що це підкова коня, який іде вгору. Але штабістам довго довелось пояснювати це ЗМІ.

Ідея з підковою Ющенку дуже сподобалась, бо цей символ Лесюк взяв із розповідей кандидата, що той намалював її десь на стіні Михайлівського собору.  До того ж, у Ющенка був перстень з підковою. А ось помаранчевий колір нікому не подобався, передовсім кандидату.

На Говерлу мали вести 5000 осіб. Напередодні події у штабі дізнались, що кожна з партій везе свою символіку. Уявивши, як Ющенко стоятиме серед червоно-чорних прапорів і як потім це використають опоненти, команда Романа Безсмертного вирішила оперативно друкувати помаранчеві прапори та футболки. Ядучий колір перебив інші. Ющенко дуже лаявся... але було пізно.

 


Слоганом кампанії стало просте слово "Так!". Спершу мало бути Досить, але російськомовна дружина політтехнолога прочитала його як "ДосІть" —  і Лесюк вирішив змінити слоган на інше, однозначно зрозуміле слово.

Тимчасом в опонентів Ющенка були свої проблеми. Там ніяк не могли вирішити, хто ж буде кандидатом влади. До кінця 2003-го ще була думка, що на вибори піде сам Кучма, Конституційний суд навіть легалізував його право на третій строк. Втім, зрештою, все-таки, зробили ставку на прем’єр-міністра Віктора Януковича.

Спершу слоганом кампанії мало бути слово "Досить", але російськомовна дружина політтехнолога прочитала його як "ДосІть" — і Лесюк вирішив змінити слоган на однозначно зрозуміле "Так!".

Як антитезу до ющенківського "Так!", технологи прем’єра вибрали гасло "Тому що". Візуальною складовою кампанії займався автор реклами Леоніда Кучми на виборах 1999-го Ігор Подольчак.

 
 Пародія на виборчу кампанію Віктора Януковича "Тому що…"


Кольорами кампанії вирішили залишити ті ж, які 5 років тому використовувались Кучмою: білий та блакитний.

Втім, зовсім не гасла зіграли ключову роль на цих виборах — а набагато гірші методи.

Темники, технічні кандидати і просто фальсифікації

Ще восени 2001 року, в ході підготовки парламентської кампанії, спочатку на телеканалі "Інтер", а потім і на інших з’являються так звані "темники". Назва позначала суть документів: щоразу це був перелік поточних тем і порадах, в якому ключі варто їх подавати й чи робити це взагалі.

Ідею темників в Україну привіз російський політтехнолог і галерист Марат Гельман. Щоправда, свою причетність до цього явища він визнав лише у 2005-му, в інтерв’ю "Новой газете". А от ідейним оплотом цієї практики прихованої цензури став голова Адміністрації Президента Кучми — Віктор Медведчук.

 


Вперше про темники написав журналіст Вахтанг Кіпіані у матеріалі для Української правли "Князь тьми і темників", де й навів приклади вказівок, які розсилались різним медіа.

Курував маніпуляції керівник Головного управління інформаційної політики Адміністрації президента Сергій Васильєв. Як кажуть ті, хто працював у 2004 році в штабі Януковича, Гельман пропонував робити все досить інтелігентно й розумно — але у Васильєва "зірвало дах" і він перетворив цю справу на те, що потім возили як докази цензури до Парламентської асамблеї Ради Європи.

За словами представників штабу “Нашої України”, свіжі рекомендовані теми медіаменеджери читали на сайті анекдотів “Українські жарти”. Там, під зображенням жирного рудого кота, нібито було поле, в яке треба було ввести логін, пароль — і отримати доступ до тексту свіжого “темника” для свого ЗМІ. Втім, журналістам відомо, що все було простіше: керівники телеканалів отримували листи з указівками.

Лише після другого туру президентських виборів і початку Майдану колектив Телевізійної служби новин на "1+1" збунтувався проти темників, відмовився їх виконувати та домігся, щоб від кураторства випусків новин відсторонили редактора інформаційної служби В’ячеслава Піховшека.

Піховшек, як і Дмитро Корчинський із Дмитром Джангіровим, грали в цій кампанії свою роль. Інтернет тоді ще був значно менш поширеним, тому нинішні функції лідерів громадської думки (ЛОМів) виконували відомі журналісти. От і випускали Корчинський із Джангіровим на найрейтинговішому тоді "1+1" 5-хвилинку ненависті проти Ющенка під назвою "Проте".

Оскільки виступи Ющенка в темниках зазвичай йшли під грифами "тема неважлива й неактуальна", "прохання ігнорувати" чи "коментар відсутній по всій темі", довелось шукати виходи з цієї ситуації.

Вибори 2004 вражали масовістю чорної реклами
 


Під час виборчого туру представники штабу Ющенка відправляли керівникам регіональних каналів буквально валізи з грішми. Один виступ на луганській "Ірті", яка контролювалась "регіоналом" Володимиром Ландіком, обійшовся у $60 тисяч.

2003-го Порошенко у приміщенні заводу "Ленінська кузня" створює перший в Україні інформаційний телеканал — "5 канал", який дозволяє опозиції прорвати інформаційну блокаду. Щоправда, валізи з грошима штаб Ющенка відправляв і туди.

Щоб організувати супутникове мовлення з мітингів, команда Ющенка наймає словацького спеціаліста. Він був єдиним іноземцем, якого залучили до кампанії помаранчевого кандидата.

Іще одне “нове дно” 2004-го — висунення “технічних” кандидатів, щоб ті псували кампанію опоненту. Наприклад, суто з метою критики Віктора Ющенка на посаду президента висунувся лідер партії “Братство” Дмитро Корчинський. Так само, як і представник Організації українських націоналістів Роман Козак, який всім запам'ятався фразою: “Пане Вікторе, ваша дружина — американка…”.


“Він був мемом на ті часи, — сміється Кость Бондаренко. — Наприклад, тому, що був єдиним кандидатом, який використовував офіційну державну охорону. І з цим охоронцем їздив у метро…”

Крім технічних кандидатів, були і "штатні соціологи", які мали нарахувати Януковичу перемогу за результатами екзит-полів.

Але й ці методи були лише верхівкою айсбергу. Тодішня влада методично "обкатувала" технології фальсифікації виборів у рамках комісій. Всі їх потроху тестували на мажоритарних кампаніях, які відбувались протягом 2004 року. І наймасштабніше це проявилось на мерських виборах у Мукачевому 18 квітня 2004 року. Слід зауважити, що на той момент за контроль над регіоном уже рік змагались Віктор Балога та Віктор Медведчук. Після перших виборів, де змагались родич Балоги Василь Петьовка (підтриманий "Нашою Україною") та Ернест Нусер (протеже СДПУ(о)), і боротьба в судах затягнулась на рік, президент Кучма призначив перевибори. І на них балотуватись вирішив сам Балога.

18 квітня, за даними екзит-полу, проведеного в день виборів фондом "Демократичні ініціативи", центром "Соціс", Київським міжнародним інститутом соціології, Центром економічних і політичних досліджень імені Разумкова й Комітетом виборців України, 62,4% опитаних проголосували за Віктора Балогу, 29,99% — за Ернеста Нусера. Представники штабу "Нашої України" після цього пішли свякувати в ресторан, але ще до першого тосту їм подзвонив Роман Зварич зі словами, що перемоги не буде й окружна комісія чудить бозна-що.

Роман Безсмертний, Юрій Павленко та Юрій Оробець кинулися туди рятувати результати, але отримали тільки численні перелами й забиття. У приміщенні комісії їх побили.

Виборча комісія показала протилежні дані, за якими Нусер значно випереджав Балогу. Ситуація швидко загострилась, до Мукачева приїхали політики з Києва — зокрема, Віктор Ющенко. “А коли вирішили перерахувати голоси — виявилось, що мішки з бюлетенями зникли, — пригадує Кость Бондаренко. — Причому сама історія з цим зникненням була більш, ніж цікаво