Від Чорновола до Тимошенко: технології українських виборів у 12 історіях. Частина 1

"Маленький секрет" однієї перемоги Тимошенко, "Танець пінгвіна" для "зелених" і вибори за 300 доларів - як це було у далекі 90-ті
15 серпня 201713:13

Листопадового вечора 1996 року в електромережі містечка Бобринець зникла напруга. Це не було новиною: від віялових вимкнень світла тоді потерпала вся Україна, що й казати про аграрний райцентр між Кіровоградом та Миколаєвом. Але саме в той вечір у Бобринці перебувала кандидатка в народні депутати Юлія Тимошенко. Вона якраз проводила зустріч із виборцями. Один її дзвінок по тоді ще масивному мобільному телефону — і в будинках знов горить світло. 

Вимкнення електрики тоді було підлаштованим, а от досягнутий результат — реальний та відчувається досі. Бобринчанці, за місяць роботи Тимошенко на окрузі повіривши в її здатність миттєво вирішувати проблеми, віддали кандидатці 92,3% голосів. І маловідома доти підприємниця з Дніпропетровська потрапила в українську політику.

З того часу Юлія Тимошенко не раз у період виборів зверталась до послуг політтехнологів. Як і Партія регіонів, і Леонід Черновецький, і “Громадський актив Києва”. Завдяки політтехнологам в Україні з’явились поняття “Юліна тисяча”, пісня “Танець пінгвіна”, гречана крупа отримала політичний підтекст, а мовне питання — вічну “актуальність”. Як в Україні з’явились виборчі технології та чому вони набули такого вигляду? Хто і як завдяки ним потрапляв у владу? Чого фахівці чекають від наступної президентської кампанії? Про все це — у матеріалі INSIDER.

Молоді та наївні

Відкритий виборчий процес почався в Україні 1989 року, із першими відносно вільними виборами до Верховної ради СРСР. На більшості округів уже було кілька кандидатів, а не один, стала можливою агітація, і теоретично бути обраним міг кожен. “Деякі округи влада ще контролювала посилено, десь партія активно просувала своїх кандидатів. Але в цілому система вже настільки втомилась опиратись новому, що пустила все на самоплин, — пригадує політтехнолог Кость Бондаренко. — Показовий випадок був у Львові. Туди з центру прийшла телефонограма (розшифровка голосового повідомлення — INSIDER), що треба посприяти обранню депутатом члена ЦК Компартії Степана Макарчука. Хтось недочув — і Макарчук перетворився на Вакарчука. Так і стало: депутатом обрали демократа, теперішнього ректора Львівського національного університету Івана Вакарчука”.

З центру прийшла телефонограма, що треба посприяти обранню депутатом члена ЦК Компартії Степана Макарчука. Хтось недочув — і Макарчук перетворився на Вакарчука. Його й обрали

У більшості столичних округів кандидати від влади тоді програли. Опозиційним був і Харків: там депутатами стали, зокрема, поет Євген Євтушенко та журналіст Віталій Коротич. “Демократи відчували, що у великих українських містах вони здобудуть перемогу, тому висувались там. Якщо по селах влади ще боялись, то великі центри вже дихали повітрям свободи”, — пригадує соціолог Євген Головаха. У тому році його колеги вже насмілились питати киян: чи варто скасувати статтю 6 Конституції СРСР про виключну роль Комуністичної партії?

 Лідер Народного руху України В’ячеслав Чорновіл намагається достукатись до російськомовної аудиторії на президентських виборах 1991 року

Наступного року, на виборах до парламенту УРСР, бути комуністом у Києві вже вважалось недоліком. “До них наперед було підозріле ставлення. Можливо, тому не зміг перемогти, наприклад, Андрій Куликов. Зараз його знають як теле-, і радіоведучого, а тоді він балотувався до парламенту від Компартії, хоч і входив до її демократичного крила, — пригадує політолог Олексій Гарань. Сам він тоді допомагав у виборчій кампанії Олександру Ємцю. — Ми ходили з ним Києвом і самі розклеювали оголошення. Це був, певно, один із перших прикладів політичних технологій: привітання від кандидата до 8 Березня…”

В основному ж агітація обмежувалась зустрічами кандидата з трудовими колективами, обходом квартир та приватних будинків. Більше й не треба було: люди самі збирались довкола кандидатів, жваво цікавлячись їхньою позицією. За словами Головахи, переважна більшість українців тоді вірили, що демократія принесе свободу й процвітання. Молоді, недосвідчені, але щирі політики були втіленням цих надій.

“Яка гречка? Тоді ідеали були! Та й спробуй знайди ще ту гречку в 1990-му”

Гроші в процесі майже не фігурували, не кажучи про підкуп виборців. “Яка гречка? Тоді ідеали були! — вигукує Головаха. — Та й спробуй знайди ще ту гречку в 1990-му”. Гарань, як і багато хто з теперішніх дорогих спеціалістів, тоді безкоштовно, як волонтер, розклеював листівки. Та й самі депутати, потрапивши у владу, на цьому не заробляли. “Пригадую, Раїса Богатирьова тоді чергувала сесійні дні в Раді та зміни в пологовому будинку. Вона працювала акушеркою, — каже Бондаренко. — Тоді нікому не могло прийти в голову, що вона використовувала б парламентські зв’язки для купівлі пальта за пільговою ціною”. У бутік Louis Vuitton на службовій автівці колишня депутатка й міністерка їздила вже потім, через 20 років.

 Фото "Історичної правди", istpravda.com.ua. На виборах 1990-го "засвітився" й Віктор Янукович. Тодішній директор виробничого об’єднання "Донбастрансремонт" балотувався до Єнакієвської міськради, і в газеті "Енакиевский рабочий" від 13 січня 1990 року заявляв: "Долой своеволие и безнаказанность чинуш от административно-командной системы! Долой произвольное толкование закона бюрократами, твоими непосредственными начальниками, судом, прокуратурой, милицией. Закон — превыше всего!" //

Американський підхід

Політтехнолог Тарас Березовець обережно гортає стареньку книжку з уже пожовклою обкладинкою. На ній намальовано гору з доріжкою, що веде до вершини. На доріжці ж — кадендар, секундомір, трибуна, телевізор, дисковий телефон і карта України. Це “Шлях до перемоги”, перший вітчизняний посібник із виборчих технологій. Книжку 1993 року видав центр (зараз фонд) “Демократичні ініціативи”, а уклали її керівник центру Ілько Кучерів та Сергій Одарич, зараз відомий як багаторічний мер Черкас. “За основу брали американські лекала. Класика передвиборчої боротьби: кандидат особисто спілкується з якомога більшою кількістю виборців”, — каже Березовець. Принцип “одне рукостискання — один голос” політтехнолог і сьогодні вважає найчеснішою тактикою передвиборчої кампанії.

 

На парламентських та президентських виборах 1994-го ця тактика була в ходу. Березовець пригадує, як сам вечорами ходив приватним сектором Оболоні, відбиваючись від собак та гопників, та розповідав місцевим мешканцям про кандидата в народні депутати Юрія Оробця. Як стояв біля входу до станції метро разом із так званою ”прищепкою”, невисокою Л-подібною стійкою. Зараз на схожих стійках свої напої та бізнес-ланчі рекламують кафе, тоді ж з обох боків “прищепки” було приклеєно листівки кандидата. На агітаційні намети грошей тоді ще бракувало.

1994-й — це рік, коли вперше було використано технологію “двійника”. Тоді на окрузі в Чернівцях проти одного кандидата виставили його однофамільця, каже Кость Бондаренко. Це рік першої боротьби зі ЗМІ: влітку, між першим та другим турами президентських виборів зі столичного телеефіру раптово зник єдиний телеканал, що підтримував Леоніда Кучму — “Гравіс”. Нібито за порушення умов ліцензії — хоча на той момент їх ще не видавали. Цей випадок, за словами Бондаренка, обурив багатьох журналістів, що допомогло Кучмі виграти вибори.

 

Але понад усе 1994 рік запам’ятався тим, що це був єдиний у незалежній Україні період, коли проста людина без зв’язків у політиці могла самостійно потрапити до парламенту за 300 доларів. Саме стільки витратив Роман Безсмертний, простий шкільний вчитель історії із села Бородянка Макарівського району на Київщині. “Якийсь бізнесмен допоміг йому, — каже Березовець. — За ці гроші він надрукував чорно-білих листівок, щось пішло на бензин — і все, більше витрат не було. Решту справи зробило живе спілкування”.

Понад усе 1994-й запам’ятався тим, що тоді проста людина без зв’язків у політиці могла самостійно потрапити до парламенту за 300 доларів

 Перший виборчий плакат Безсмертного 

 

 А це перша агітаційна промова написана Безсмертним від руки

Таких, як Безсмертний, було чимало. "У мене десь валяється книжка про склад Верховної ради 1994 року — так там просто розгул демократії. Дуже багато людей, яких у наші часи "зрізали б на першому кордоні", тоді успішно проходили, — каже політтехнолог Андрій Золотарьов. — Виборця тоді ще не спокусили грішми. Платили хіба що членам виборчих комісій — але й це були суто символічні суми. Бувало, що нейтралітет комісії забезпечувало пів’ящика горілки”.

 Теперішній лідер політичної партії "5.10" Геннадій Балашов пробував себе в політиці зе 1994 року, балотуючись у мери Дніпропетровська. Тоді на місцевому телебаченні з’явився інформаційний сюжет із, кажучи нинішньою мовою, "ознаками замовності"

Відносне пуританство позначилось і на якості парламенту. Економіст Олександр Пасхавер пригадує, що тоді депутати просили його та інших учених читати їм лекції. “Вони розуміли, що їм бракує знань — і намагались це виправити. Хотіли вчитись. Парламенти наступних скликань не були професійнішими, але цим прагненням уже не вирізнялись”, — каже він. “Так, за сучасними мірками депутати 1994 року були ідеалістами й безсрібниками. На їхньому тлі навіть теперішній склад Ради так не виглядає: люди швидко всотують скромний шарм буржуазії, — іронізує Золотарьов. — Гроші парламентом у той час уже гуляли, але якось мляво. Навіть ті, хто їх брав, усе-таки, тримався якихось рамок. Це у 1998-му, після виборів за змішаною системою, до Ради прийшов великий бізнес і перетворив політику на справу з тисячевідсотковою рентабельністю”.

Але перед цим відбулась іще одна знакова кампанія: Юлії Тимошенко в уже згадуваному Бобринецькому районі. Попередній співрозмовник має до неї прямий стосунок.

Юлія-новатор

У 1994-му Андрій Золотарьов викладав політологію в Дніпропетровському університеті. Лекції 29-річного вченого користувались популярністю. “Якось зі мною зв’язлись люди з обладміністрації та сказали, що ось, є такий хороший банкір Олександр Рябченко — і треба допомогти йому обратись. Я спершу не хотів, але взяли “на слабо”: запропонували перевірити ефективність моїх лекцій на практиці. Мовляв, забудьте дедукцію — давайте продукцію”, — сміється він. Рябченка обрали. Надійшла друга пропозиція, на аванс із гонорару за яку Золотарьов купив автомобіль. Не новий, але з університетською зарплатнею він і на такий збирав би роками. Вибір, чим займатись, став очевидним.

На аванс за передвиборчу роботу Андрій Золотарьов купив автомобіль. Не новий, але з університетською зарплатнею він і на такий збирав би роками. Вибір, чим займатись, став очевидним

Після кількох кампаній, влітку 1996 року на Золотарьова вийшли люди тодішнього прем’єр-міністра Павла Лазаренка. “Спочатку, не афішуючи мети, попросили зібрати корисних у політиці людей. А тоді, у вересні, оголосили, чого ми хочемо та куди йдемо”, — каже політтехнолог. Ішли в парламент, через Бобринецький виборчий округ, який звільнився завдяки переходу обраного там народного депутата Василя Дурдинця на роботу віце-прем’єр-міністром. Кандидат — президентка корпорації “Єдині енергетичні системи України” Юлія Тимошенко. Ресурсів виділялось достатньо: за оцінками Золотарьова, бюджет кампанії склав близько 200 тисяч доларів. “Це зараз на вибори в міськраду часом більше витрачають — якщо мова про “смачні” міста на кшталт Дніпра чи Одеси. А тоді, на тлі типових бюджетів, це був по суті безлімітний ресурс”, — запевняє він. Але й завдання не було простим.

 Колись усі вони були разом. // фото glavcom.ua

Проти Тимошенко, за сприяння тодішнього голови Адміністрації Президента Дмитра Табачника, виставили доволі сильну кандидатуру Олега Рафальського. Пізніше Рафальський займав високі посади в Адміністрації Президента, а в ті часи працював у Кіровоградському педінституті. “Але, оскільки підключилась уся адміністрація Лазаренка, до Рафальського знайшли підхід, — каже Золотарьов. — У підсумку він увесь час просидів у Кіровограді, звідки писав реляції про свої зустрічі з виборцями та успішний хід кампанії. Оскільки мобільного зв’язку тоді ще майже не існувало, перевірити це було дуже тяжко”.

Тимошенко попросили зняти дорогі прикраси, вдягли на неї скромне пальто й пересадили з першого в Дніпропетровську “п’ятисотого” мерседеса на “Волгу”. Вона швидко з усім погодилась

Запущені чутки про те, що в округ приїжджає мільйонерша, яка розкидатиме гроші з гелікоптера, вирішили спростувати наочно. Тимошенко й справді готували роль чудотвориці — проте скромної. Золотарьов попросив її зняти дорогі прикраси, вдягти скромне пальто й пересісти з першого в Дніпропетровську “п’ятисотого” мерседеса на “Волгу”. Вона швидко з усім погодилась. “Тимошенко дуже прагматична людина. Моментально все розуміла, і, бачивши логіку, погоджувалась”, — ділиться враженням політтехнолог.

Вимкнення світла були далеко не єдиною проблемою округу. Люди жили у злиднях. “Через два місяці після введення в обіг гривень я показував там, як виглядають нові гроші. Доти люди їх не бачили”, — каже Золотарьов. Подачок, утім, не було. Єдине, що — за сприяння Лазаренка у районах округу виплатили багатомісячні борги з пенсій. Кандидатка ж допомагала пальним, влаштовувала незвичні на той час концерти за участі Павла Зіброва, Іво Бобула, Лілії Сандулесу та інших. Надавала точкову допомогу людям у критичних ситуаціях. Але головними козирями Тимошенко були увага та співучасть. “Вона дала людям надію. Потурбувалась про тих, за кого в ті роки ніхто не турбувався. І, на тлі повної депресії, якою була реакція? 92 відсотки”, — підсумовує Золотарьов. 

Тимошенко не просто підтримали — її полюбили. Навіть місцеву футбольну команду “Новатор” бобринчанці перейменували на ”Юлія-Новатор”. Щоправда, за кілька років, коли увага депутатки перетворилась на спогад із минулого, повернули стару назву. Лишився тільки жарт про те, що Бобринець може похвалитись двома відомими вихідцями: Левом Троцьким та Юлією Тимошенко.

На порядок більше

До 1998 року в Україні формується група людей, які зібрали значні активи та зрозуміли, що за допомогою політики можуть зберегти і примножити своє багатство. Це одразу змінило правила виборчих перегонів. Кандидати від бізнесу не завжди вміли переконливо говорити, а почасти й не мали ніяких змістовних пропозицій. Тому вони швидко зорієнтувались, що головні люди в їхніх виборчих штабах — не бізнес-партнери, друзі чи однокласники, як часто бувало раніше, а піарники й політехнологи, здатні, за визначенням Тараса Березовця, “робити дива”.

Вони й робили: на парламентських виборах 1998 року реальне спілкування багато в чому замінили віртуальні технології. “Тоді з’явились змонтовані виборчі відеоролики, виникли так звані лідери громадської думки — спортсмени, бізнесмени, церковники — які закликали голосувати за певного кандидата”, — каже Березовець. Половину парламенту на тих виборах обирали за партійними списками — і 1998 рік запам’ятався яскравим технологічним партійним проектом — Партією зелених.

Цікава телевізійна реклама, складена групою “Скрябін” спеціально для кампанії пісня “Танець пінгвіна”, а також білборди зі слоганом “Приколись, присядь на траву!” (орієнтувались на молодь) принесли партії 5,44% голосів і 19 місць у Верховній Раді. “Тоді ніхто не знав, що це за партія, і за спиною лідера Віталія Кононова люди "не помічали" Василя Хмельницького, Ігоря Кірюшина та інших представників великого бізнесу, — пригадує Кость Бондаренко. — Пізніше цю партію жартома називали кавуном: ззовні зелена, та червона всередині. Або ж під “зеленими” в назві партії мались на увазі долари”.

Телевізійний ролик харківського кандидата в народні депутати Василя Салигіна. Хоч монтаж і задумка зараз викликають суперечливі емоції, тоді до парламенту Салигін пройшов

Із такими заможними кандидатами в народні депутати, як Віктор Пінчук чи Андрій Деркач не дивно, що стандартна вартість кампанії тоді, за словами Березовця, сягла кількох десятків тисяч доларів. Але був на тих виборах і кандидат, який задав нову планку витрат. “Ігор Бакай на тих виборах виклав, здається, два мільйони доларів, — пригадує Березовець. — Це була дика, небачена сума, яка йшла на великі інфраструктурні об’єкти: ремонт доріг, допомогу школам, лагодження дахів. Бакай показав, що можна просто залити округ грішми — і отримати бажаний результат”.

Тоді до Житомира приїхала з концертом російська співачка Христина Орбакайте. Це теж був передвиборчий хід: літери “бакай” в її прізвищі писались на афішах іншим шрифтом

На тих виборах засновнику “Нафтогазу України” та майбутньому втікачу до Росії Сергій Гайдай ще не допомагав. Але він працював над схожою за розмахом кампанією Бакая в Житомирі, на довиборах у 2000-му році. “Я запропонував слоган кампанії, “Буде краще”, — пригадує він. — Бакай явно виступав, як кандидат сервісний, із посилом: “я втілю ваші бажання”. Це стандартна кампанія для патерналістської публіки. Якісь вулиці він заасфальтував, подарував місту автомобілі швидкої допомоги. За умови, що на них буде написано слоган кампанії”. Також до Житомира тоді приїхала з концертом російська співачка Христина Орбакайте. Теж передвиборчий хід: літери “бакай” в її прізвищі писались на афішах іншим шрифтом.

 Агітаційна листівка з наступної виборчої кампанії Бакая 2002 року.

“Це цілий напрям у політтехнологіях — коли кандидат усвідомлює, що виборець його не любить, — каже Гайдай про той досвід. — Адже всі чудово розуміють, що людина йде в політику заробляти. Тоді кандидат займає таку позицію: “Ну ось я грошей заробив — давайте в період кампанії поділюсь трохи з вами. Вулиці заасфальтую, двері в під’їздах нові поставлю, подарунки принесу”. І, як не дивно, виборці це приймають”.

З одного боку українці голосували за життя, як у Радянському союзі. А з іншого— віддавали свій голос капіталісту за подарунок тут і зараз

Із того часу значною часткою переможців на мажоритарних округах стали бізнесмени, які змогли пригодувати виборців. А от за партійними списками українці у 1998-му ще голосували за ідеали. Найкращий результат, із майже чвертю всіх голосів виборців, отримала відновлена Комуністична партія України. “Вийшла дивна ситуація. З одного боку, українці голосували за те, щоб жити, як у Радянському союзі,— каже Олексій Гарань. — І ці ж люди віддавали свій голос капіталісту, від якого отримували щось матеріальне тут і зараз”. 

Невдовзі читайте на INSIDER другу частину матеріалу — про те, як на виборах 1999 року технологи Леоніда Кучми повторили тактику Бориса Єльцина 1996-го, про найдорожчу кампанію в українській історії та вплив на українську політику російського дуету політтехнологів — "Тіми та Діми".

Антон Семиженко, INSIDER.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

31.08.2017, 17:16
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 18 листопада 2017

    Соціальна Європа Туска. Як ЄС протистоїть правим і мобілізує виборців

     
    • 17 листопада 2017

    Ваше дело Труба: кому и зачем отдали ДБР

    Казалось бы, Матиос может праздновать досрочную победу, но во вторник вечером на стратегическом совете на Банковой выбрали нового директора для ГБР

     
    • 16 листопада 2017

    За «межею»: на що ходити чи не ходити в кіно наступного тижня

     
    • 15 листопада 2017

    Ситник VS Корчак – верхівка айсбергу великої війни

    З хронології виходить, що Ситник завів справу після протоколу, а заява Соломатіної сталась після викиду в інтернет офрекордзу директора НАБУ

     
Система Orphus