Без стіни Саакашвілі: як сепаратисти контролюють людей

25 тисяч на полігоні зображають армію ДНР, 62 тисячі начебто є членами партії Плотницького. Їм важко буде довести, що вони не сепаратисти
фото з ролику про збори в Торезі
13 квітня 201709:52

Вчора Михеїл Саакашвілі запропонував побудувати стіну з окупованим Донбасом - "не яценюківську, а справжню". Мовляв, тут ми будемо розвивати державу, успішну і без корупції, а потім тамтешні люди самі захочуть назад в Україну.

Натомість в сепаратистів зовсім інші плани, і справляються вони без стін і бетону, а набагато витонченішими методами гібридних війн. Ось, наприклад, 5 пункт Мінських угод вимагає прийняття закону, що забороняє переслідування і покарання осіб, пов'язаних з подіями на Донбасі. Українська влада проти, бо як тоді виправдовуватися, за що гинули сотні українських солдатів. В Росії і ватажків так званих республік інша мета - замазати в сепаратизм і війну якомога більше людей, щоб потім таки вимагати масову амністію. Та й загалом якомога довше контролювати свою дохідну "сіру зону".

"Військові збори", проведені ДНРівцями минулого тижня, стали найбільшою показухою в історії "республіки". Аби підтвердити заяву Захарченка про двохмільйонну армію ДНР, на полігон під Торезом звезли 25 тисяч чоловіків, оголосивши їх резервістами. Однак, ця акція мала подвійне призначення.

Тепер при виїзді з ОРДЛО учасникам "зборів" доведеться доводити, що вони – не учасники незаконних збройних формувань, а підневільні статисти. Але якщо списки "резервістів" потраплять до українських спецслужб, зробити це буде непросто. Саме так, перетворюючи заручників на співучасників, влада "республік" тримає населення ОРДЛО на короткому повідку.

Логіку сепаратистів зрозуміти неважко. Ейфорія "Руської весни" давно пройшла і приєднання до Росії так і не сталося. Замість обіцяної "маленької Швейцарії" окуповані території перетворились на зону економічного та соціального лиха. Тому невдоволення зріє навіть серед ідейних сепаратистів – особливо, після показової ліквідації найбільш популярних будівничих "Новоросії". Більш-менш надійною опорою режимів Плотницького і Захарченка є пенсіонери, котрі в умовах всезагального безробіття і безгрошів’я почуваються найбільш впевнено.

Решті ж населення сепаратисти не можуть запропонувати нічого. Тому єдиний вихід для архітекторів ЛДНР – перетворити якомога більше мешканців ОРДЛО на співучасників своїх злочинів, зробивши їх в’язнями "республік".

Замазатись в сепаратизмі легше, ніж здається. Сотні тих, хто навесні 2014-го ходив на сепаратистські мітинги або отирався у захоплених адмінбудівлях, потім несподівано знаходять себе на "Миротворці" або у списках сепаратистів, які час від часу з’являються у Мережі або потрапляють до українських правоохоронців іншими шляхами. Іноді такі зливи організує влада "республік".

 

Приміром, у лютому минулого року ЛНРівці опублікували список членів "партії" Плотницького "Мир Луганщині". Причому більшість з 62- тисяч списочників і гадки не мали, що вступили до якоїсь партії – бюджетників та службовців записували туди заочно. Після цього чимало з них не наважуються виїжджати з "республіки": спробуй-но довести, що ти – не активний сепаратист і опинився в тих списках не з власної волі.

Про "паспорти" ЛНР та ДНР годі казати – усюди на захід від лінії розмежування це вовчий квиток. Але способів прив’язати людей до "республік" набагато більше. "Границы идеи русского мира совпадают с границами планеты, а если бы человечество жило и за пределами Земли, то идея русского мира вышла бы вместе с ним за планетарные пределы" - таку резолюцію прийняли за підсумками чергової "наукової" конференції у Луганську.

Подібні сюрреалістичні спектаклі працівники окупованих вишів змушені розігрувати вже тертій рік поспіль. Після такого на їхній викладацькій та науковій кар’єрі можна ставити хрест, бо нікому за межами "республік" такі скомпрометовані фахівці не потрібні.

Вихованцям таких викладачів – студентам і школярам – також буде непросто знайти себе по той бік "республіканського" кордону. Тамтешні школи більше не дають повноцінної освіти, зате проводять інтенсивне сепаратистське виховання: у шкільному спортзалі, де я колись нудьгував на "фізрі", тепер вчаться маршувати, збирати калашніков і салютувати прапору ЛНР. Отримати український атестат і довчити шкільну програму неважко, але спробуй-но витрусити з голови пропагандистський непотріб. Таким не треба і вовчого квитка – за периметр "руського миру" їх не випустять переконання, навіяні перефарбованими "учілками".

Керманичі "республік" працюють і з українською аудиторією, переконуючи її, що мешканці ОРДЛО – всі поголівно сепаратисти. Якщо не можна видати вовчий квиток кожному, треба видати його всім одразу. Саме для цього у Луганську, Донецьку та інших окупованих містах регулярно влаштовуються масові акції антиукраїнського змісту.

 

Ті, хто знайомий з реаліями довоєнного Донбасу, впізнають фірмовий почерк Партії регіонів: людей звозять з підприємств та установ по рознарядці, під список, видають заготовані транспаранти і, відзнявши матеріал, розпускають. Щоправда, ухилятися від участі у таких заходах стало небезпечно: якщо раніше за це ставили прогули, то тепер запросто можуть посадити "на підвал" або відправити до штрафбату. Не дивно, що кілька годин ганьби під об’єктивами видаються меншим злом.

Вкупі з пропагандистською роботою, все це дає певні результати. Чимало мешканців ОРДЛО всерйоз побоюються виїздити із зони окупації, а ще більше – відновлення української влади. Причому страх відчувають не лише активні сепаратисти, але і тисячі безневинних обивателів, які не вчинили жодних злочинів.

Почуваючись затаврованими, вони змушені пристосовуватись до реалій "республіканського" життя, причому деяких це приводить до реального сепаратизму – приміром, до лав "народної міліції". Якщо у 2014-му в "ополчення" вступали ідейні радикали і бандити, то тепер туди йдуть, як на звичайну роботу. Якщо вважаєш Україну втраченою для себе (або себе – для України), який сенс дотримуватись її законів?

Так населення окупованих територій поступово призвичаюється до життя в сірій зоні. І – найгірше – починає вважати цю сіру зону єдиним можливим ареалом свого існування. "Кому я потрібен в Україні? Мене на першому блокпості знімуть – хто на референдумі голосував, всі в списках" - бідкається знайомий, переповідаючи страшилку про чоловіка, який поїхав в Сєвєродонецьк до родичів, а опинився в українській тюрмі.

"Ми тут всі замазані, розумієш?" До певної міри, боротися з сепаратистською пропагандою допомагають переселенці, які особистим прикладом свідчать, що вихідці ОРДЛО лишаються повноцінними громадянами України. Але цього явно недостатньо, тим більше час грає проти України: чимдовше існуватимуть "республіки", тим глибше мешканці ОРДЛО інтегруються у огидну сепаратистську дійсність. І тим складніше буде витягти їх звідти.

Максим Віхров

Розділи :
331
ПЕРЕГЛЯДІВ
0
КОМЕНТАРІВ

КОМЕНТАРІ

30.05.2017, 21:44
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 20 липня 2017

    Стріляли в спину і сховалися за “Беркут”. Як допитують потерпілих у справі розстрілів 20 лютого

     
    • 19 липня 2017

    Райнин или Хомутынник: кто останется при власти в Харьковском облсовете

     
    • 14 липня 2017

    Для трудоголиков: Как проветрить мозги и отдохнуть

     
    • 13 липня 2017

    Не вмрете: медичну реформу спустили на гальмах

     
Система Orphus