Контрреволюція соцмереж

Чому українській демократії потрібне креативне руйнування
23 листопада 201511:30

У популізмі звикли звинувачувати політиків.

Вони дійсно дають усі підстави для цього: обіцяють зниження тарифів, контрактну армію, мільйони робочих місць та інші, навряд реальні, блага для українців.

Ще в далеких 1940-х австрійський економіст і політолог Йозеф Шумпетер окреслив модель демократії за образом і схожістю з ринком: політики і політсили, по суті, борються за голоси виборців у конкурентній боротьбі. При цьому електорат вибирає не стільки свого представника, скільки найкращого з представлених на політичному прилавку.

Тож, як і у випадку з економікою, ініціатива в політиці належить не споживачеві, а меншості - виробнику. На тлі цього теза про те, що влада належить народу, виглядає наївно.

Якщо ж відштовхуватися далі від "теорії ринку", то можна провести паралель із становленням ринкової економіки в Україні.

У 1990-х була ера "дикого капіталізму" та первинного накопичення капіталу. Потім сформувалися потужні ФПГ і чітко визначилися олігархи, що стояли за ними. Був і період нестримного рейдерства і кланових воєн. Але за 25 років незалежності України малий і середній бізнес так і не встав твердо на ноги, тоді як великий капітал зберіг свій серйозний вплив, у тому числі обмежуючи преференції для менших конкурентів через підконтрольну бюрократію.

В українській політиці період "дикого капіталізму" затягнувся на дещо довший період, але в результаті все ж встановив своїх олігополістів, - кілька політсил - під різними брендами, але з приблизно одним і тим самим структурним наповненням і стратегічними завданнями.

Якщо на Заході, на який люблять кивати українці, в політику давно і стабільно прийшла якісна ринкова економіка та існують потужні бренди, відповідальні перед своїм клієнтом і промотують якісь цінності, в Україні політбізнес - невихований і живе моментом - урвати короткострокову вигоду, інвестувати її в себе, а не в проект, кинути партнерів, залишити покупців ні з чим - це не нарис про поведінку фірми, а життєвий цикл політпартії.

Наразі вітчизняні політсили мало-помалу намагаються грати в "серйозний бізнес". Тобто будувати довгострокові бренди, які відображали би певний набір ідей і чітко розуміли свого виборця. Наслідуючи маркетингові стратегії успішних компаній, займаються СММ. Виходить це, відверто кажучи, жахливо.

Але і українці вносять свій вклад у загальний популістичний фон. Зокрема, зараз на цю тенденцію працюють соціальні мережі.

Красномовним прикладом служить Фейсбук-шторм навколо скандальної антидискримінаційної поправки. Особливо дісталося "Самопомочі", яка позиціонувала себе як нова, проєвропейська демократична сила. Спроби раціонального діалогу з виборцем через платформу соцмереж переросли в гротеск на кшталт шоу "за склом" із показовим відлученням нардепа Єгора Соболєва від будинку дружиною.

 

Ця історія зібрала набагато більше новин і відгуків, аніж коментар одного з представників політсили з докладним мотивованим виправданням. Юзери, що критикують телевізійні ток-шоу за показушність, з радістю повелися на такий же - дещо вульгарний - "Дом-2", але тільки в соцмережах.

Основним бачиться коментар одного з користувачів під постом "Самопомочі":

- Нам не важливо, чому і як ви голосуєте. Ми хочемо їздити до ЄС без віз.

Варто визнати - популізм зіпсував не тільки партії, але й виборців. Побіжний щоденний перегляд соцмереж показує відносний зріз політичного попиту "фейсбук-виборця", на якого поступово починає орієнтуватися частина політиків. За шумом "зрад" і "перемог" він хоче того ж, що і "гречаний" електорат, нехай і в складніше сформульованих пропозиціях.

Виборець хоче негайного поліпшення свого життя, приховуючи це через переживання за країну.

Політик, прагнучи до популярності, розривається між "лайкабельними" постами і раціональними, врешті схиляючись у бік популізму.

А між тим, як показало свіже дослідження Nielsen, соцмережі стали третім за значимістю джерелом інформації для українців з 47%, після ТБ (51%) і новинних сайтів (48%).

У того ж Шумпетера є економічна ідея "креативного руйнування" - демонтажу старих структур і виробництв заради інновацій і створення нових. Українська ж політика поки намагається надбудувати над убогим заводом епохи пізніх Рад високотехнологічне виробництво, замість того, щоб зруйнувати звичні правила роботи вітчизняних партій. Серед них - залежність від капіталу, внутрішній авторитаризм і диктатура партійної еліти, відсутність реальної роботи з виборцем і його політпросвіти, ніяка кадрова політика і слабкий рекрутинг молоді, дефіцит стрижневих цінностей.

Україні потрібні політики-новатори, за якими вже будуть здатні прийти реформи. До тих пір система приречена на самовідновлення і не менш стабільне гниття.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

  • Якби в українському суспільстві не було попиту на популістів то ми бачили б зовсім інші , реалістичніші, обіцянки

  • Чому це "як і у випадку з економікою, ініціатива в політиці належить не споживачеві, а меншості - виробнику", якщо один з основних законів економіки говорить що попит формує пропозицію.

15.11.2018, 08:56
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 22 жовтня 2019

    Гримчаку змінили підозру із "шахрайства" на "зловживання впливом"

    Гримчака затримали на хабарі влітку цього року

     
    • 22 жовтня 2019

    Розстріли на Інститутській: свідок захисту визнав, що проти активістів застосовували водомет

    Один зі свідків заявив, що начебто зі сторони мітингуючих було застосування вогнепальної зброї

     
    • 22 жовтня 2019

    ГПУ створила департамент, який розслідуватиме злочини в умовах війни

    У департаменту буде два управління

     
    • 22 жовтня 2019

    Підприємство, якому заборгували в Лисичанську, перебуває на етапі банкрутства

    У споживачів на неконтрольованій території немає можливості оплачувати рахунки за спожиту електроенергію

     
Система Orphus