Останнім часом, особливо напередодні чергових, тепер місцевих виборів, на телеекранах з’являється все більше й більше облич із минулого, тих, про які вже ніби мали й забути.
То тут, то там, наче гриби після дощу, на телеекранах і на білбордах, у списках багатьох, у тому числі й провладних партій, знаходять одіозних діячів Партії регіонів або тих, кого було помічено у прямому чи опосередкованому підігріванні сепаратистських настроїв.
Цей факт викликає обурення в суспільстві, але влада виправдовує таку ситуацію прихильністю до принципів демократії. Мовляв, ну як же ж ми будемо обмежувати політиків, які мають підтримку серед населення?
Насправді, якщо дивитися під таким кутом, то претензій ніби й не повинно бути. Є закон про люстрацію, є правоохоронні органи, і якщо хтось не потрапляє під дію першого або в поле зору других, то в чому проблема?
Власне, проблема навіть не тільки в цих діячах, хоча знайти адекватне пояснення безпроблемної політичної життєдіяльності представників системи, яка призвела до Майдану, а потім в упор не бачила російських військ і закликала примиритися з сепаратистами, складно. І запитання "чому нікого не покарано?" нікуди не зникає.
Однак проблема в тому, що під демократичними принципами, якими прикривається влада, насправді ховається повне нерозуміння градусу кипіння в суспільстві і неспроможність знайти підхід до питання, як примиритися з мешканцями Донбасу.
Фактично, під гаслом "примирення з Донбасом" влада намагається впарити суспільству примирення з колишніми "регіоналами". Мовляв, їх обирають на Донбасі, а отже, треба саме з ними знаходити спільну мову, як би це комусь не подобалось.
Власне кажучи, в такий спосіб діюча влада фактично визнає, що вона просто не знає, що робити з незрозумілим для себе електоратом (уже вибачайте за такий термін).
На Донбасі в провладних партіях і справді дуже коротка лава кандидатів, які, до того ж, часто слабко розуміються на вирішенні місцевих проблем. Саме тому у провладних списках з’являються екс-"регіонали" та наближенні до них персонажі.
Вони приходять до влади, і розповідають, що вони в курсі, як "розмовляти з Донбасом". Вони кажуть: "Ми - це Донбас", і в київських коридорах вирішили, що краще мати справу зі зрозумілими, давно знайомими опонентами, щоб тільки не було бунту. Тим паче, насправді й одні, й інші є вихідцями з однієї політичної системи, яку суспільству ніяк не вдається зламати. І домовитись один з одним їм не складно, що й засвідчили майже два роки після Майдану.
Але проблема в тому, що насправді так складна ситуація на Донбасі не тільки не вирішується, а, в кращому разі, консервується, а в гіршому - буде лише поглиблюватись. І ось тут може зіграти свій злий жарт уже триста разів оспівана децентралізація. Одна справа мати справу з деморалізованими залишками колишньої владної системи і військово-цивільними адміністраціями, а зовсім інша - з підтриманою на виборах осмілілою "новою-старою" місцевою елітою, та ще й на лінії фронту.
Підсилена російською пропагандою, яка так нікуди й не зникла, та любов’ю будь-яких місцевих чиновників, а опозиційних тим більше, звинувачувати у всіх бідах центр, "нова місцева еліта" екс-"регіоналів" може знову затягнути стару й добре знайому всім пісню про "почути Донбас". Вони так само будуть продовжувати гнути ту ж лінію, яка діяла на Донбасі до війни, і знову будуть тягнути регіон у минуле, оскільки навряд чи розуміють, як діяти в нових умовах.
Підміною понять, яку затіяли провладні політики стосовно Донбасу, вони нагадують пожежників, яким ніяк не вдається загасити пожежу стандартними інструментами. Тільки от проблема в тому, що гасити пожежу за допомогою бензину точно не вихід.
Сподіватися залишається тільки на те, що ситуація вже не така однозначна, як вважають екс-"регіонали", і серед населення Донбасу все ж є ті, хто чітко зрозумів, хто ж саме привів війну в їхній дім.
