- Незважаючи на те, що ти вважаєш себе героєм, ти можеш стати катом. Але можеш стати і героєм…
Таку думку озвучила Олена Стяжкіна, доктор історичних наук, професорка Донецького національного університету (м. Вінниця) під час своїх столичних лекцій у березні 2015 року.
Відтоді схід України остаточно став відомим на весь світ. Навіть ті, хто раніше нічого не знали про нашу країну, зараз точно знають, що Донецьк - це на сході, на Східній Україні.
Військовий конфлікт на Донбасі, спроби перемир'я і дані про жертв заполонили ЗМІ не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Конфлікт триває вже майже півтора року. Статтю у Вікіпедії "Війна на сході України" перекладено на більш ніж 30 мов. Однак офіційно події на Донбасі досі є лише "антитерористичною операцією".
На перший погляд у цьому немає нічого важливого, бо це не змінює того, що там відбувається. Проте це важливо в тому, як люди по обидва боки ставляться і сприймають це.
Коли починає стріляти один - це питання правоохоронних органів.
Коли починають стріляти декілька - питання до спеціальних служб.
Обидва випадки - охорона правопорядку.
Але коли у відповідь мирні жителі беруть зброю і починають стріляти - війна.
У суспільній свідомості конфлікт давно став війною.
Переможний концепт Другої світової війни визначав і виправдовував окупацію за формулою "герой - жертва - зрадник". Однак будь-який міф вкорінюється у свідомості суспільства, тільки якщо його приймають і підтримують люди. Цей міф прижився. Такий трикутник і зараз живе у свідомості людей щодо подій на Сході.
Насправді, а чи можна оцінювати те, що відбувається на Донбасі за "трикутниками" тих часів?
Військові конфлікти останніх щонайменше 30 років дуже відрізняються від класичних воєн, якими ряснів курс історії. Раніше були дві, чітко визначені сторони конфлікту з протилежним інтересом. Саме на основі цього вибухав конфлікт. Найчастіше це були дві держави, князівства тощо, що воювали між собою за певні території.
На східноукраїнській війні двох чітких сторін немає. Як не можна там визначити, хто абсолютно правий, а хто ні. Та й чи все, що там відбувається, лише чорне і біле?
Італійський письменник Умберто Еко писав, що учасниками сучасних військових конфліктів уже є велика кількість груп, кожна з яких має свій особистий інтерес. І воює кожна з цих сторін проти всіх інших заради задоволення лише свого інтересу. У таких конфліктів немає тих, хто переміг. У такій війні не може бути перемоги. В такій війні немає результату.
Як на мене, війна - це свідчення того, що людство вкотре програло.
Бо ті, хто приймають рішення, розпалюють усі ці конфлікти, вони не в зоні бойових дій. Вони сидять у своїх кабінетах, розкішних будинках і лише диригують.
Бо люди придумали абстрактні речі, повірили в них і заради них пішли вбивати одне одного.
А більшість, яка залишилася вдома, відразу акцептувала, тобто прийняла у своїй свідомості, що це війна і вбивства неминучі.
Це апріорі програш, бо здатність людини до комунікації - не спрацювала. Люди не можуть домовитися, піти на взаємні поступки, подумати разом про спільне благо, про хороше життя для кожного і йдуть убивати одне одного.
Найстрашніша правда полягає в тому, що немає війни там, де немає солдатів.
