Українці - творці чи пристосуванці?

Мінфіну та Мінекономіки варто ризикнути та змінити умови ведення малого та середнього бізнесу в Україні з прицілом на молодь та майбутні покоління
Фото kraplya.com
25 вересня 201509:55

Системна криза завжди має два варіанти свого завершення - або руйнація, або перегрупування та розвиток. Все інше в такому випадку дуже крихке й непевне. Будь-які спроби продовжити життєвий цикл підприємства, регіону, держави без структурних змін стають фатальними.

В який момент ми можемо усвідомити, що криза не стосується окремого підрозділу, окремої галузі, а зачіпає усі життєво важливі процеси країни?

Є декілька ознак:

- вона тривала в часі;

- вона не зникає після "марафетного ремонту" й накриває ще з дужчою силою;

- усі показники йдуть на спад, навіть за умов сприятливої зовнішньої кон’юнктури.

Не заглиблюючись у деталі макроекономічних процесів, які стверджують, що для виходу з кризи критично необхідною є перебудова фінансового, корпоративного і державного секторів, спробуємо розглянути інші причини, які прямо корелюють з економічним зростанням і не дозволяють здійснити структурну перебудову кожній наступній команді реформаторів.

Міністерство фінансів і національні бізнес-асоціації вкотре взялися за реформування податкової системи, вбачаючи своєю метою розвиток малого та середнього бізнесу. Це очевидний крок, оскільки, важка промисловість утримує країну, але не здатна утримувати себе, бо технічно й морально застаріла ще в минулому столітті.

Вочевидь, кожен з очільників профільних міністерств, які беруть участь у розробці пропозицій щодо реформування, повинен прорахувати ризики, які виникнуть у разі суттєвого зменшення податків. "Бюджетну дірку" потрібно буде перекривати надходженнями, в іншому разі нам загрожує соціальна катастрофа.

Цілком імовірно, що податки, які сплачуватимуть малий і середній бізнес, у найближчій перспективі не зможуть перекрити дефіцит, відповідно, кожна спроба реформи гальмується.

Проте це вже далеко не перші намагання реформування податкової системи і тому цілком справедливо буде поставити запитання, чи дійсно в складі кожної з команд реформаторів такі недолугі спеціалісти, чи причини криються зовсім в іншому?

Ми звикли чути історію про те, що підприємництво в Україні не розвивається тому, що немає для цього сприятливого бізнес- та інвестиційного клімату.

Заперечити цей факт важко.

Але чи це є єдиною головною причиною?

Чи пробували ви з’ясувати, скільки людей у вашому середовищі дійсно розмірковували над тим, щоб запустити власну справу?

Не просто розкидалися пишними фразами за столом із келихом у руках, а справді цікавилися тим, в якій сфері вони могли б досягнути успіху?

На жаль, практика спілкування з молодими людьми - тією категорією населення, яка мала б вселяти надію та рухати перспективний розвиток - показує, що людей, готових зайнятися власною справою, не так уже й багато.

Вони мають чудові аналітичні здібності, вони мають достатній рівень розуміння, наприклад, економічних процесів, деколи навіть орієнтуються в технологіях, але не мають підприємницької жилки. І це не питання того, хороші чи погані вони спеціалісти, це питання парадигми мислення та оточення.

У своїй переважній більшості наша освіта побудована за принципом банківської системи. Цю концепцію дуже вдало описав у своїй книзі Пауло Фрейре "Педагогіка пригноблених". Її суть полягає в тому, що в процесі навчання вчитель займає роль вкладника, який має відповідне знання, а учень, відповідно, роль того, хто приймає вклад і відтворює його в точності до отриманого.

- Що більше учні займаються збиранням вкладів, які їм передають, то менше вони розвивають у собі критичне мислення, яке могло би виникнути, якби вони взаємодіяли з цим світом як перевтілювачі й творці. Що глибше вони сприймають нав’язану їм пасивну роль, то більше вони схильні просто пристосовуватися до світу, такого, який він є, і до того фрагментарного погляду на реальність, який їм викладають, - пише Фрейре.

Насправді, закладів освіти, які дозволяють собі змінити підходи в процесі навчання, дуже мало, і мова навіть не про виші. На весь Київ є лише декілька шкіл, в яких пробують впроваджувати програми, що стимулюють учнів наприкінці навчального процесу створювати власні проекти.

Я не маю жодних сумнівів, що в Міністерстві освіти наразі працюють над тим, щоб дозволити школам та університетам бути більш автономними при визначенні своїх навчальних планів, але поки цей час наступить і покоління виросте, пройде щонайменше 5-10 років.

Розвивати індивідуальність дитини, стимулювати її широко мислити і думати над власною корисністю, яку вона може привнести в цей світ, пояснювати перевагу кооперації над індивідуалізмом, адже співпраця людей заради створення цінностей не лише для себе, але й для інших має більше змісту, ніж пристосування до вже існуючої реальності - ці завдання в Україні наразі покладені на родину та неформальну освіту.

Якщо в родині самі ж батьки сприяють тому, щоб дитина була залучена в процес пізнання світу, якщо замість готових відповідей вони дають їй можливість розвинути власну думку, якщо дозволяють ставити під сумнів ті чи інші догми, експериментувати та ризикувати, вони вже сприяють розвитку у своєї дитини творчих здібностей.

Адже підприємництво – це в першу чергу створення додаткової цінності для себе й оточуючих. Справедливо буде зазначити, що в українському соціумі дуже часто все ще присутня думка, що гроші псують людину. Але самі по собі гроші людину не оскверняють, так само, як і бідність її не виправдовує. Якщо людина зацікавлена в творенні, то гроші вона сприймає як інструмент, який дозволяє їй залучити додаткові ресурси. І це також питання виховання та цінностей.

Більшість останніх досліджень щодо ціннісних орієнтацій українців усе ще стверджують, що для нас характерні цінності виживання на противагу цінностям самовираження.

Тобто, обираючи між цікавою роботою та такою, що приносить високий дохід, більшість людей, скоріше надасть перевагу другому варіанту.

Такий набір поведінкових установок не сприяє тому, щоб люди творили, вони скоріше йдуть за принципом пристосування. У такому контексті сподіватися на якесь диво, що в один момент структурно змінить нашу країну і виведе її на шлях процвітання, - це все ще ознака суспільства, яке живе забобонами та вірить у "чорну кішку", що перебігає дорогу.

Змінити своє ставлення до світу, критично переосмислюючи реальність, віднайшовши своє покликання - це ознака суспільства, яке розвивається.

Для того, щоб подолати системну кризу, нам життєво необхідно перегрупуватися й обрати шлях розвитку. Отже, змінивши власну парадигму мислення, ми будемо стимулювати й структурні перетворення в державі.

Насправді молодь адаптується набагато швидше до нових умов, тому команді з Мінфіну та Мінекономіки варто було б ризикнути та змінити умови ведення малого та середнього бізнесу в Україні з прицілом на майбутні покоління.

Справжній результат стане видимим років через 40, коли про реформаторів будуть писати книги, а українці перестануть виїжджати за кордон у пошуках кращих умов життя. Але шлях до цього результату починається вже тут і зараз, під нашими ногами.

Якщо ж реформатори не готові поставити на мапу все - тоді гріш ціна їхнім намірам. Бо в тому й головна відмінність ідейних державників від одноденних політиків, що перші шукають результату, а другі - слави.

Львівський соціолог Руслан Савчинський в одному зі своїх інтерв’ю дуже вдало зауважив:

- З одного боку, ми є носіями цінностей, які засвоїли в процесі соціалізації, а з іншого – у щоденній практиці ми відтворюємо ці цінності. Кожна система є дуальною – це означає, що ми одночасно є продуктом системи, в якій виросли, і через свою діяльність ми є творцями цієї системи.

Отже, дуже важливо усвідомлювати, що перед тим, як критикувати існуючу систему, ми відверто маємо дати відповідь собі на запитання:

Чи ми в своїй повсякденній діяльності є творцями нових змістів чи пристосуванцями до вже існуючої, місцями прогнившої, системи?

А для змін достатньо: не вирішувати питання через хабарі; перестати сприймати гроші, як елемент збагачення, а скоріше використовувати їх як інструмент творення; продукувати свої ідеї, а не просто критикувати чужі; змінювати простір довкола себе, а не чекати поблажливості від мера, який балотується на другий термін; кооперуватися для вирішення суспільних проблем, а не поодиноко кричати, що "все пропало"; продукувати ідеї для соціального підприємництва або щонайменше впроваджувати елементи корпоративної соціальної відповідальності.

Насправді кожен для себе в своїх умовах може знайти свій спосіб посприяти розвитку нашого суспільства. В іншому випадку нам із вами ще довго доведеться "пасти задніх" у світі, який дуже динамічно змінюється та розвивається. Наше суспільство має все для того, щоб стати творцями - питання лише власного вибору!

Розділи :

КОМЕНТАРІ

7.12.2018, 00:41
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 28 вересня 2019

    "Хто наступна Гандзюк?": активісти прийшли до Офісу президента

    У п'ятницю, 27 вересня, під Адміністрацією президента відбулася друга “Ніч на Банковій”. Активісти лишили напис на асфальті із запитанням: "Хто наступна Гандзюк?"

     
    • 26 вересня 2019

    “Пожаліли його, живий лишився, а він тепер в суді свідчить”, - в суді з розстрілу групи спецпризначення оприлюднили “прослушку” фігуранта

    Запорізький апеляційний суд на фінішній прямій розгляду справи розстріляних спецпризначенців

     
    • 21 вересня 2019

    Члени "Демократичної сокири" звернулись до міграційної служби щодо потрійного громадянства Коломойського

    Про це стало відомо під час акції "Імпічмент Коломойському", яка відбулась біля Офісу президента у Києві, 20 вересня

     
    • 18 вересня 2019

    У Києві відбулась церемонія подяки ексдиректору Українського інституту національної пам'яті В'ятровичу

     
Система Orphus