Українське мовне питання по-заокеанськи

Як україніст з Колумбійського університету Юрій Шевчук у своїй праці "Мовна шизофренія Quo vadis, Україно?" зовсім не розуміє України.
21 вересня 201510:00

За совєтських часів часто було так, що українську гуманітаристику викривлювали, спотворювали, і, як наслідок, ми отримували прісний продукт, до якого знавці справи ставилися з пересторогою.

Натомість, як ковток свіжого повітря, усі ловили заборонений еміграційний продукт, оскільки тамтешні автори не знали цензури і мали доступ до набутків світової гуманітаристики, могли вільно плавати у всіх дискурсах.

Після двох десятиліть незалежності ситуація почала вертатися в норму. Завдяки широким контактам, браку цензури та можливостям інтернету на материковій Україні з’явилися цілком повноцінні дослідники (не так багато, як хотілося б, але все ж), натомість деякі еміграційні дослідники, зокрема україністи, почали виявляти свій головний недолік – відірваність від матеріалу та контексту.

Яскравим прикладом є Юрій Шевчук, україніст з Колумбійського університету. Його праці "Мовна шизофренія Quo vadis, Україно?" – характерне суттєве незнання українських реалій, і, що дивно, соціолінгвістична некомпетентність.

Почнемо з авторського визначення:

- Під мовною шизофренією, або лінґвошизофренією маю на увазі послідовне змішування двох мов, української і російської, в одному місці і в один час.

До цієї дефініції виникає відразу кілька запитань: йдеться про творення змішаної мови чи про паралельний вжиток двох мовних кодів? Якщо останнє, то чому саме вжито метафору шизофренії? Шизофренія не буває послідовною, а також свідомою. Окрім того, ця метафора емоційна та пейоративна, а науковець, який вдається в емоції, перестає бути науковцем і перетворюється на львівську Орлицю.

Читаємо далі:

- Найактивніше це явище насаджується в Україні через телебачення й радіо, Міжнародну мережу, а також у фільмах. (Міжнародною мережею автор називає інтернет).

Цікаво, про яке "насаджується" може йтися, якщо наша держава неспроможна розробити і тим паче імплементувати послідовну мовну політику. Україна давно переросла 1984 рік, сьогодні у нас нічого не "насаджується", усім керує хаотичний ринок. І канал чи друковані медіа, вибираючи мовний режим, зважають не на настанову партії, а на показники попиту.

Звичайно, у нас є дотаційні медіа, які виконують політичні замовлення (з відповідним мовним режимом), але вони не становлять більшості.

- Мовна шизофренія – це новітня й дуже ефективна форма русифікації.

Знову ж, паралельний вжиток двох кодів - це не форма русифікації, це радше етап поступової дерусифікації. Там, де раніше вживалася б тільки російська, сьогодні вживаються дві мови. Цей феномен вартий дослідження й зваженого наукового аналізу, однак у праці Шевчука його немає. Я не знайшов жодних статистичних даних, які би засвідчували співвідношення мов у медіа, визначали їхній престиж та особливості вжитку. Суцільні гасла, як у "Слові "Просвіти".

- Лінґвошизофренія – це ориґінально український феномен, відсутній в інших країнах Заходу…, - пише Шевчук.

Однак і тут він помиляється. Якщо йдеться про паралельний вжиток двох мов у одній телепередачі, то така практика широко використовувалася у Чехословаччині і далі використовується у Чехії та Словаччині. На телебаченні чехи і словаки - кожен говорить своєю мовою, бо вважається, що це не становить проблем для розуміння.

Оцінюючи мовну політику сучасної України, за логікою совєтського державного апарату, який нібито "керує і насаджує", Шевчук послуговується трактуванням мови, притаманним для доби розквіту Романтизму:

- Без української мови нема й не може бути українців. У країнах Заходу на рівні і державної політики, і громадянського суспільства культивують сакральне ставлення до мови.

Світова історія дає багато прикладів націєтворення, яке відбувалося без вирішального мовного фактору. Взяти до прикладу подібну до нашої історію Ірландії, де більшість населення говорить англійською, проте має викристалізувану ірландську свідомість. Цим самим я не стверджую, що мова не є важливою, вона просто не має вирішального значення для національної свідомості. Це питання набагато складніше.

- Русифікація витворює нову літературну доксу (норму), за нею живий і реалістичний герой нової літератури – це носій суржика…, - пише Шевчук і не наводить жодних доказів.

Можливо, єдине, що він читав – це "Шахмати для дибілів" Бриниха, бо "мовно реалістичних" літературних протагоністів треба шукати зі свічкою. Навпаки, тенденція сучасної літератури - проектувати мовно стерильних героїв. Так пише більшість і тільки у незначних випадках можна знайти експерименти з суржиком.

- Історія мов світу вчить нас, – пише Шевчук, – що масивне змішування мов має два можливі наслідки: збагачення мови або ж її смерть.

А теорія і практика соціолінгвістики вчить нас, що змішування мов може вилитися не у "два можливі наслідки", а у цілий спектр результатів: субстратно-адстратні впливи як на одну, так і на іншу мови, творення піджінів, креольських мов, мовну смерть і т.д.

Аналізуючи сторінку "Словника української мови", автор нарікає на шквал російської реклами, не завдавши собі клопоту дослідити, як же функціонує, цитую "Міжнародна мережа", що таке банер, хто його замовляє, як і чому відбувається тарґетінґ і т.д.

І наостанок процитую пасаж, що найбільше показує відірваність автора від сучасного українського контексту:

- Українське суспільство не лише стало заручником колонізаторського гасла "Єдина країна, Единая страна", запозиченого з імперської формули "единая и недилимая Россия", що усправедливлює новий виток русифікації. Воно саме бере участь у знищенні мови й культури своїм потуранням і конформізмом.

Якщо взяти до уваги усі наведені цитати, їх поверховість і демагогічність, а також брак знання азів соціолінгвістики, які можна знайти у тезах Шевчука, залишається тільки дивуватися, чому цього автора кличуть з лекціями в українські університети, а його псевдонаукові пасажі активно шерять усім Фейсбуком.

Проблема, порушена Шевчуком у шістдесятисторінковій брошурці щедрим кеглем, потребує адекватного і докладного дослідження, з урахуванням реалій, ринкових механізмів та особливостей усіх сфер мовного вжитку. Вона ж потребує широкого використання багатого інструментарію сучасної соціолінгвістики - статистики, анкетувань та контент-аналізу. Інакше соціолінгвістика перетворюється на гаслолінгвістику, а мовне питання і далі залишатиметься виборчою технологією та гаслом демагогів.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

  • Шевчук такий само діаспорянин, як і автор цього профанського писива мовознавець. Це найгірше коли русифікацію так відважно беруться захищати самі ж її потенційні жертви.

  • А щодо тези про паралельний вжиток двох кодів - що це не форма русифікації, це радше етап поступової дерусифікації, то на цю тему детально й розлого писала чи не найкращий нині український соціолінгвіст Лариса Масенко: дві мови не зможуть довго співіснувати, комунікативно потужніша витіснить другу, слабшу. Чи Лариса Масенко теж діаспорянка?

  • Дивно читати у мовознавця про приклад Ірландії, про те, що лише хаотичний ринок визначає мовну політику, а нічого не насаджується. А як бути з тезами "патріотичного" русифікатора Порошенка про те, що російською Україну люблять не менше, ніж російською. І вже цей ринок проник на засідання Кабміну, де не один міністр доповідає російською. Такого ринку навіть Азаров не допускав.

  • Здалося, що відповідь Шевчукові написав "ображений" співробітник Інституту мовознавства чи Української Мови (ніяк не розібратися, нащо їх аж два - при такому жахливому стані укр. мови?) - для відбілювання академічного мундира. Аж ні: Лесь Білей - поет, пише Вікіпедія. Поет! Дозволю й собі розлогу цитату з його гнівного спічу, яка є скоріше прикладом чиновницько-бюрократичної відмазки, ніж чогось придатного до літератури: "Проблема, порушена Шевчуком у шістдесятисторінковій брошурці щедрим кеглем, потребує адекватного і докладного дослідження, з урахуванням реалій, ринкових механізмів та особливостей усіх сфер мовного вжитку. Вона ж потребує широкого використання багатого інструментарію сучасної соціолінгвістики – статистики, анкетувань та контент-аналізу. Інакше соціолінгвістика перетворюється на гаслолінгвістику, а мовне питання і далі залишатиметься виборчою технологією та гаслом демагогів." Не фраза, а якийсь жахливий політично-мистецький кентавр. Не вистачає лише підняти питання про фінансування цього "адекватного і докладного дослідження". І навиває вона нудьгу та "бєзнадьогу": мова може і в Бозі почити, поки Білей проведе всі необхідні дослідження.

  • Думала, що відповідь Шевчукові написав "ображений" співробітник Інституту мовознавства чи Української Мови (ніяк не розібратися, нащо їх аж два - при такому жахливому стані укр. мови?) - для відбілювання академічного мундира. Аж ні: Лесь Білей - поет, пише Вікіпедія. Поет! Дозволю й собі розлогу цитату з його гнівного спічу, яка є скоріше прикладом чиновницько-бюрократичної відмазки, ніж чогось придатного до літератури: "Проблема, порушена Шевчуком у шістдесятисторінковій брошурці щедрим кеглем, потребує адекватного і докладного дослідження, з урахуванням реалій, ринкових механізмів та особливостей усіх сфер мовного вжитку. Вона ж потребує широкого використання багатого інструментарію сучасної соціолінгвістики - статистики, анкетувань та контент-аналізу. Інакше соціолінгвістика перетворюється на гаслолінгвістику, а мовне питання і далі залишатиметься виборчою технологією та гаслом демагогів." Не фраза, а якийсь жахливий політично-мистецький кентавр. Не вистачає лише підняти питання про фінансування цього "адекватного і докладного дослідження". І навиває вона нудьгу та "бєзнадьогу": мова може і в Бозі почити, поки Білей проведе всі необхідні адекватні дослідження.

  • Шкода, що автор не завдав собі труду довідатися, що Ю. Шевчук навчався у Київському університеті ім. Т. Шевченка й часто буває в Україні. А головне: невже Лесь Белей і в щоденному житті й, так би мовити, теоретично, не пересвідчився досі: повзуча русифікація триває, й гасло "російська має бути як друга державна, бо нею розмовляють в АТО" є не тільки некоректним, а й убивчим для самоідентифікації політичних українців?

  • Шкода, що автор не завдав собі труду довідатися, що Ю. Шевчук навчався у Київському університеті ім. Т. Шевченка й часто буває в Україні. А головне: невже Лесь Белей і в щоденному житті й, так би мовити, теоретично, не пересвідчився досі: повзуча русифікація триває, й гасло "російська має бути як друга державна, бо нею розмовляють в АТО" є не тільки некоректним, а й убивчим для самоідентифікації політичних українців?

  • Я можу по собі сказати, що живучи на заході України дуже рідко чую, щоб десь по радіо лунала українська пісня. Не знаю чи це засилля російськомовної продукції винне, але, на мій погляд, люди в своїй мові стали вживати більше російських слів, ніж це було навіть 10 років тому. Я от собі бачу проблему трішки по-іншому. Я не знаю чи багато таких людей, які не люблять звучання російської мови, але безумовно, на мій погляд, вони мають право її не чути. Я не знаю чи багато людей, які не люблять поп-музики, але вони мають право її не слухати. У нас нема куди подітись від російськомовної поп-музики. Навіть якщо відволікатися від повзучої русифікації, то суспільство нехтує правами тих людей, які люблять тишу, які не хочуть чути іншомовної беззмістовності і вульгарності..

  • Я можу по собі сказати, що живучи на заході України дуже рідко чую, щоб десь по радіо лунала українська пісня. Не знаю чи це засилля російськомовної продукції винне, але, на мій погляд, люди в своїй мові стали вживати більше російських слів, ніж це було навіть 10 років тому. Я от собі бачу проблему трішки по-іншому. Я не знаю чи багато таких людей, які не люблять звучання російської мови, але безумовно, на мій погляд, вони мають право її не чути. Я не знаю чи багато людей, які не люблять поп-музики, але вони мають право її не слухати. У нас нема куди подітись від російськомовної поп-музики. Навіть якщо відволікатися від повзучої русифікації, то суспільство нехтує правами тих людей, які люблять тишу, які не хочуть чути іншомовної беззмістовності і вульгарності.. А стосовно Ірландії переконаний, що в нас цей варіант не пройде зовсім. Між українцями й росіянами різниці крім мови жодної нема. Зникне мова й українці перестануть себе усвідомлювати окремим народом.

  • Не насаджується? А як щодо закону калєснєчанків всяких який по суті визначає право на місцеву державну мову і необовязковість державної? А як щодо документообігу який тепер можна вести і російською? Шевчук має на увазі що це все дискремінаційно щодо українців і української мови бо без російської по суті складнл жити в Україні. А це неправильно. Це не двомовність навіть, а лінгвоцид.

13.11.2018, 19:12
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 12 червня 2019

    КСУ вирішує чи є указ про розпуск Ради конституційним. Можливі наслідки

    Як проходило слухання щодо указу президента та коли очікувати рішення

     
    • 9 червня 2019

    Абітурієнтам з ОРДЛО і Криму: як вступити в український університет без паспорта і ЗНО (Інструкція)

    В МОН наголошують: імена всіх абітурієнтів, які користуються центрами, зашифровані. Це потрібно для їх безпеки та безпеки їх батьків.

     
    • 7 червня 2019

    Тижневий огляд Ради: закон про імпічмент, непідтверджені відставки, виборчий кодекс

    Громадянство іноземним добровольцям та покарання за незаконне носіння держнагород

     
    • 6 червня 2019

    П’ятьом учасникам нападу на Катерину Гандзюк винесли вироки

    Всі 5 засуджених пішли на угоду зі слідством

     
Система Orphus