Хто кого зраджує?

Найдоречнішим буде не поспішати з висновками і при нагоді переконатися у власній "адекватності"
11 вересня 201509:00

- У нас немає права відчувати себе кращими за наших дідів. Це ми в XX столітті, а не вони в XIX, переплутали все на світі, - писав лауреат Нобелівської премії з економіки Фрідріх фон Гаєк.

Він не дожив до XXI ст. і не побачив, як по земній кулі почали спалахувати "конфлікти без вирішення", коли в Африці, на Ближньому й Середньому Сході, в Латинській Америці, а віднедавна (чи вже дуже давно?) і в Україні запанувала замкнута реальність взаємних звинувачень (саме так визначають ці невирішувані конфлікти).

Гаєк не побачив, як через півтора роки після масових убивств на Майдані, в Києві (не на фронті), знову загинули люди. І вже не міліція (поганий герой) убиває мітингувальників (добрих), а, навпаки, мітингувальники-провокатори (погані) вбивають нацгвардійців (добрих).

Може, його би це не здивувало: всі ж давно переплутали все на світі.

Проте є й такі, що переконані у своїй правоті та готові ставити діагнози і людям, і ситуації з примітивною категоричністю і твердою переконаністю.

До таких належать і "Правий сектор", і "Свобода", які вперто підтверджують слова професора історії нью-йоркського університету Тоні Джада, що "патріотизм залишається останнім прихистком негідника".

І хай як Порошенко не хотів би згладити це враження, викрикуючи "псевдопатріоти!", є в цих словах щось незмінно правдиве.

І річ не тільки в них. Як після скасування закону "Ківалова-Колесніченка" східні області стали готовою здобиччю для російської пропаганди, так і після ухвалення закону "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" стає здобиччю інша частина "зраджених" українців.

Не один інтелігентний (і не дуже) пан хапається за голову, намагаючись розібратися, хто ж здурів і хто кого зрадив: Європа Україну, Україна Європу чи Україна, за звичкою, сама себе? 

Усі ніби розуміють: основною проблемою в Україні є війна, яку закінчити буде дуже складно. Матеріальні вигоди вона приховує за гримом взаємної ненависті та ображеної гідності. І на поступки нікому йти не хочеться.

Розв’язати такий "нерозв’язуваний конфлікт" можна так: 1) схематично накреслити карту інтересів двох сторін, що воюють; 2) визначити точки зіткнення цих інтересів; 3) думати над стратегією, як ці вузли "розрубати", зробивши сутички беззмістовними.

Зрештою, саме на це – запобігти будь-яким приводам для конфліктів – спрямовані ті пункти закону "Про особливий порядок", що викликають найбільше невдоволення:

- недопущення кримінального переслідування та покарання учасників подій на території Донецької, Луганської областей;

- державна підтримка соціально-економічного розвитку окремих районів Донецької та Луганської областей;

- сприяння розвитку в окремих районах Донецької та Луганської областей транскордонної співпраці з Росією;

- неможливість відправити у відставку представників місцевого самоврядування Донбасу.

І насамкінець лякає посилення ролі президента в житті країни, що передбачають зміни до Конституції.

Хоч-не-хоч, закрадається думка: Порошенко підступно бреше, коли каже, що реформує країну і прагне миру, а насправді за кулісами безсовісно наживається. Ймовірно, сильний президент – це поганий сценарій для України (хоч багато науковців із цим не погодились би).

Але механізми роботи Верховної Ради також не переконують. Очевидно одне: брехати доводиться всім. Депутатам, які сперечаються, б’ються і кричать, щоб їх не звинуватили в бездіяльності та конформізмі. Націоналістам за межами парламенту, бо як то вони промовчать? Владі – продукту революції, що намагається не добавитися з вогнем, поки наша гідність не припинила революціонувати.

Шкода, звичайно, що ніхто з найактивніших учасників політичних подій не почув закликів, які пролунали ще 1955 р. в антивоєнному маніфесті Рассела-Ейнштейна: відмовитися від війни як засобу ведення політики, "забути наші образи та пам’ятати, що всі належимо до роду людського і прямувати дорогою в новий рай".

І поки ми витанцьовуємо на "шляху до світової загибелі" (провадячи, обґрунтовуючи, захищаючи війну, згідно з маніфестом), стало ще важче розбиратися, хто грає роль доброго, а хто – негідника, хто – нас врятує, а кого взагалі треба ізолювати від політичного процесу.

Що ж залишається простим виборцям, які повинні з дня на день зробити вибір, щоб у жовтні їх самих не звинуватили у зраді своєї країни?

Напевно, найдоречнішим буде не поспішати з висновками і при нагоді переконатися у власній "адекватності". Щоб не вийшло, як в одному експерименті, коли в психлікарню підселили здорових. "Підставні" не вдавали психів, але через кілька днів їх виписали з діагнозом "шизофренія". Після дзвінка аноніма щодо фіктивних пацієнтів лікарі взялися всіх перевіряти і майже кожен психічно хворий потрапив під підозру: цей точно прикидається, симптоми – непереконливі.

Так-от, чи були божевільні хворими насправді? І чи не помилилися ті, хто ставили діагноз?

Розділи :

КОМЕНТАРІ

20.11.2018, 20:54
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 23 квітня 2019

    Адвокати Мангера намагаються через суд скасувати для нього підозру у замовленні вбивства Гандзюк

    Мова йде саме про скасування підозри, а не про її зміну

     
    • 23 квітня 2019

    Водій, який возив Садовника і «беркутівців», змінив покази щодо розстрілів 20 лютого

     
    • 22 квітня 2019

    Адвокати Мангера хотіли через суд добитись допиту батька Гандзюк та двох підозрюваних

    Суддя відхилив обидва клопотання адвокатів

     
    • 22 квітня 2019

    Вибір, якого не варто боятися

    Вибори продемонстрували, що за 5 років в країні виросло 25% громадян, які готові захищати чітко артикульовані цінності напротивагу кільком сотням студентів станом на листопад 2013-го

     
Система Orphus