Пройшов Майдан? Йди далі

Українцям треба перестати бачити депутатське крісло, як щось панське
20 серпня 201510:25

Останні два тижні поміж багатьох громадських активістів і довкола політичних молодих людей точаться приблизно такі розмови:

- Ти йдеш на вибори?

- А ти?

Ще ніколи електоральний процес не був таким близьким і таким... небажаним.

Раніше навіть у міські ради було не пробитися. Всі мовчазно погоджувалися, що це крісла для тих, хто може собі таке дозволити.

Нині ж ситуація протилежна: люди задаються питанням не як пройти в раду, а навіщо туди йти.

Однозначної відповіді на запитання #навіщоменірада? справді немає.

Треба перестати бачити депутатське крісло, як щось панське, як трон для добродіїв, а не робоче крісло реформатора. На практиці місцевий депутат є людиною, яка не отримує зарплатні, але при цьому відповідає за роботу з мешканцями в контексті питань нелатаних ям, протікаючих горищ та іншої побутової рутини.

Така робота гостро суперечить переможним публікаціям у соцмережах, як оминути #зраду і плекати #перемогу. По суті, нині будь-який громадський діяч, прийнявши рішення стати депутатом міськради, ризикує повторити досвід Віталія Кличка, коли з надії нації політик перетворюється на особу, яка підігріває воду, аби та стала гарячою.

Прийняти рішення балотуватися в міську чи районну раду - це як піти на роботу в маєток Андрея Шептицького. Без зарплатні. З відбором, де лише найкращим дозволяють прислуговувати митрополиту. На місці слуги - депутат, на місці Шептицького - український народ. І слуга ніби пишається такою честю, але сама робота йому відверто не подобається. І взагалі, деякі хлопці крадуть срібні ложки зі столу, а я не такий, але ж мені ніхто не вірить. Тож я і без срібла, і без почесті, що прислуговую митрополиту.

Не секрет, що ради найбільше манять корупціонерів. Людей, які знають, де вони розмістили би ще декілька кіосків, і мають перелік прізвищ, достойних земельної ділянки.

Чесні громадяни зазвичай бояться політики і цураються її, хоча активно смакують як коментатори і радники. Відсоток здорово-мислячих осіб, які однак пропонують "розстріляти їх всіх" чи більш лагідно - "гнати в шию" - росте з кожним днем. І це надзвичайно дістає, адже в мене немає розуміння, чому, усунувши від влади Порошенка-Яценюка, люди твердо переконані, що на його місце прийде реінкарнація уже згаданого Андрея Шептицького.

Зазвичай такі кроки в кращому разі дадуть 450 Парасюків, а в гіршому та реалістичнішому - 450 Ярошів, і тоді піди от скажи таким хлопцям, що за пивом на лаві було прийняте рішення розігнати їх під три чорти, тому забирайте автомати і геть з Верховної Ради.

Хто справді щось змінить - то це індивід, а краще компанія людей, які прийдуть між "поганців" і будуть потихеньку робити добру справу, незважаючи на глас народу, що вже наступного дня змішає їх із лайном.

Така мужність не кожному притаманна. На мою думку, люди, які активно та віддано боролися під час Революції гідності, мають взяти участь у місцевих виборах 2015 року. Тієї зими всі ризикували здоров’ям і життям заради України. Цієї осені, також задля країни, доведеться ризикнути репутацією і політичною кар’єрою.

Ці депутати будуть свого роду камікадзе, адже в межах чинних повноважень нічого не зможуть змінити. Але вони стануть головними особами, бо такий крок дуже гарно виокремить людей, які "за" від тих, хто вічно "проти".

Не менш парадоксальна ситуація з партійністю. Люди, які не проти піти на виборні посади, не хочуть вступати в ті чи інші партії. Мовляв, не тягне замазатися у бруд. Та й саме суспільство, якому 23 роки від роду, ой як полюбляє цькувати кожного, хто був у двох і більше політичних силах.

Поки український політичний процес встановиться і, сподіваюся, дійде до двопартійної системи, під конкретні задачі, які згуртовують людей, природно мають виникати партії. І якщо вони виконають ці задачі - то нехай і проживуть свої 5 років, а потім трансформуються в іншу політсилу. Своїх рішень не змінюють лише йолопи, казав Черчилль.

На мою думку, молоді-гарячі активісти мають запропонувати народу реалістичні моделі змін, конкретні цілі і бути готовими витратити на це не один рік, як би не кортіло пообіцяти народу все й одразу.

Поганого чимало, і левова частка з нас може це перелічити. Але хто знає, як саме творити хороше? І яке хороше? І, звісно, добре дати всім пенсії, місця в садочках, медичну підтримку. Але. Ось є бюджет, ось є повноваження - вникай і дій.

Бо то як зі здоровим способом життя - можна мовчки бігати, ходити в зал чи басейн, а можна поширювати у Фейсбуці мотивуючі картинки, обговорювати за пивом товстих людей і нічого не робити.

Особисто я готовий підтримати тих, хто пробіжить бодай пару кілометрів, аніж тих, хто годину може розповідати, як правильно дихати під час бігу, та перелічить на перекурі всі переваги ранкових пробіжок.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

28.11.2018, 02:32
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 22 серпня 2019

    Обвинуваченого у вбивстві журналіста Сергієнка випустили із СІЗО

    Вадима Мельника обвинувачують в організації викрадення та вбивства журналіста Василя Сергієнка

     
    • 21 серпня 2019

    Огляд рішень Уряду: звіт Гройсмана, саботували трансформацію національних лікарень та виділили гроші постраждалим в АТО

    У Кабміні заслухали звіт Гройсмана, проте не трансформували найбільші лікарні 

     
    • 21 серпня 2019

    Справа фермера Бутрименка: фінансування тероризму vs теракт

     
    • 20 серпня 2019

    Черняхівський з небуття. Хто озвучує меседжі Портнова на квазі-мітингах у Києві

    Дивні акції, суголосні з заявами Портнова та Богдана, охороняють тітушки

     
Система Orphus