Муки перманентного "перемир'я". Боснійський досвід

В українському питанні Захід використовує шаблон, відпрацьований у Боснії і Герцеговині в частині примирення сторін конфлікту за будь-яку ціну
Фото Рон Хавив
31 липня 201508:30

Прагнучи до миру, справедливості, толерантності та примирення...

Переконані в тому, що демократичні та державні інститути і справедливі процедури найкраще забезпечують мирні відносини...

Прихильні принципом суверенітету, територіальної цінності й політичної незалежності...

Прочитавши ці рядки, чимало громадян нашої країни можуть подумати, що це цитати із чергових міжнародних документів щодо врегулювання конфлікту на Донбасі.

Однак ці рядки, незважаючи на всю свою співзвучність, зовсім не про Україну. Це частина преамбули Конституції Боснії і Герцеговини, закріпленої Дейтонськими мирними угодами 1995 року.

20 років тому причетні до мирного процесу в колишній югославській республіці рапортували, що цей документ поклав початок мирному співіснуванню різних міжнаціональних груп Республіки Боснії та Герцеговини. І поклав край найкровопролитнійшій війні у Європі від часів Другої світової. Боснійська війна забрала за різними оцінками від 100 до 200 тисяч осіб, а ще понад 2 млн стали біженцями.

Конфлікт

Протистояння в Боснії і Герцеговині розпочалися внаслідок розпаду Югославії. Після того як жити окремо від Белграда вирішили Словенія і Хорватія, 1991 року таке саме бажання висловило і бідніше Сараєво (столиця Боснії та Герцеговини).

Однак, на відміну від колишніх братніх югославських республік, етнічно й релігійно склад Боснії і Герцеговини був неоднорідним. У країні проживали здебільшого боснійці-мусульмани (близько половини населення), серби-православні (близько третини) та хорвати-католики (близько п'ятої частини).

1992 року в Боснії і Герцеговині було проведено референдум щодо незалежності, у результаті якого проголошено суверенітет, проти якого виступили боснійські серби, які створили власну Республіку Сербську. Унаслідок міжетнічних суперечок розгорілася Боснійська війна, у якій боснійські серби отримали підтримку від Сербії, очолюваної Слободаном Мілошевичем, і Югославської Народної Армії.

Війна характеризувалася запеклими бойовими діями, безладними обстрілами міст і сіл, масовими зґвалтуваннями й етнічними чистками. Найсумнозвіснішими подіями цієї війни стали облога Сараєво і різанина у Сребрениці. Боснійська війна тривала близько 3,5 років і завершилася після мирних переговорів в американському Дейтоні.

Перемир'я і життя опісля

Підписані в США документи стали основою нинішнього конституційного устрою Боснії та Герцеговини. Ця система має складну конструкцію і надзвичайно неповоротка.

Фактично Боснія та Герцеговина, згідно з Дейтонськими угодами, стала конфедерацією, суб'єктами якої є Федерація Боснії і Герцеговини (боснійці й хорвати), Республіки Сербської (серби) та округу Брчко, що має особливий статус. Якщо сторони не можуть дійти згоди в будь-яких питаннях, долучається спеціальний міжнародний представник, який має вирішальне слово.

Згідно з Конституцією в Боснії і Герцеговині є спільний парламент та колективний голова держави, яким є президія Боснії і Герцеговини, що складається з трьох членів державотворчих етносів. Водночас кожен із них по черзі має функції основного керівника держави.

Унаслідок такої складної системи й постійної етнічної напруженості, що виливається протягом 20 років у перманентні незначні сутички, Боснія і Герцеговина ніяк не може вийти зі стану політичної турбулентності.

Нерідко суперечливі один одному рішення на користь того чи іншого етносу призводять економіку до жалюгідного стану і відлякують інвесторів. Рівень безробіття в Боснії і Герцеговині найвищий на Балканах і в 3-4 рази вищий, ніж у країнах Європейського Союзу, а п'ята частина населення живе за межею бідності. Такий стан справ спричинив масові соціальні протести 2014 року.

Країна здебільшого живе за рахунок постійної фінансової донорської допомоги від ЄС і США. Фактично Боснія і Герцеговина, незважаючи на те, що є кандидатом на членство в ЄС, живе на такому собі "політичному апараті штучного дихання", до якого державу підключили в Дейтоні і який утримують фінансово.

Українські паралелі

Звісно, будь-які порівняння боснійської й української ситуації доволі умовні. Схожість у боснійській та українській ситуації - насамперед роль шовіністичної поведінки сусідів. У боснійській історії в такій ролі виступала Сербія на чолі з Мілошевичем, в українській - Росія на чолі з Володимиром Путіним.

І Мілошевич, і Путін всіляко активно підігрівали конфлікти, не даючи їм згаснути. Проте очевидно, що в Боснії і Герцеговині особливу роль у конфлікті відігравали міжетнічні та міжконфесійні аспекти.

Підігріваючи конфлікт на Донбасі, Путін використовував ефект "кривого дзеркала", фактично повторюючи боснійський сценарій. Водночас чимало аспектів, що відіграли роль у підігріванні боснійського конфлікту, в Україні здаються притягнутими за вуха. М'яко кажучи.

На Донбасі немає міжконфесійного чинника, та й такого вже відчутного міжетнічного перекосу теж якось не спостерігають. Побудова міфу "русского мира" на Донбасі відбувалася з упором на нечисленні групи маргіналів і російські спецслужби. Це було дуже штучно та зі скрипом, що в підсумку і призводить до необхідності Кремлю постійно відправляти не лише зброю, а й своїх військових на допомогу маріонетковим керівникам штучних утворень.

Однак проблема полягає в тому, що якщо в Україні ця натягнутість здається очевидною, то в Європі не зовсім.

У багатьох європейських країнах громадська думка хоч і здебільшого на боці України, проте в термінології плутаються навіть профільні фахівці, часто називаючи всіх жителів Донбасу росіянами, не спромігшись елементарно відкрити результати переписів населення й соціологічних опитувань щодо самоідентифікації мешканців напередодні конфлікту.

Складна геополітична ситуація у світі, пов'язана з масштабними проблемами на Близькому Сході з одного боку, небажання втрачати економічні вигоди від співпраці з Росією з іншого, а також ще низка чинників призводять до того, що Захід намагається прискореними темпами, усіма правдами і неправдами загасити пожежу на Донбасі.

Тільки-от несхожість ситуацій, очевидно, не особливо бентежить Берлін, чи Париж, чи Вашингтон. Захід просто використовує шаблон, відпрацьований у Боснії і Герцеговині в частині примирення сторін конфлікту за будь-яку ціну. Водночас наслідки такого насильного примирення на явно непаритетних умовах для сторін на Заході намагаються не помічати.

Повертаючись до Дейтонських угод, хочеться процитувати ще один момент. Одна зі статей боснійської Конституції звучить так: "Утворення мають право встановлювати особливі паралельні відносини із сусідніми державами". Ця норма була внесена в документ за наполяганням сербської сторони.

Повертаючись до нашого конфлікту, можна згадати аналогічний пункт мінських угод, який прописано в іще жорсткішій формі і який передбачає, що центральна влада взагалі повинна "сприяти транскордонній співпраці в окремих районах Донецької та Луганської областей із регіонами Росії".

Знову обумовлюючи той факт, що паралелі між боснійською й українською ситуацією доволі умовні, можна лише зазначити, що навіть Дейтонські угоди навряд чи можна вважати еталоном вирішення проблем.

Боснія і Герцеговина, на відміну від деяких своїх сусідів, зовсім не є дуже спокійною і самодостатньою країною навіть 20 років після війни. Хоча війна на Балканах була не тільки в Боснії.

 
Розділи :

КОМЕНТАРІ

15.11.2018, 00:16
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 13 грудня 2019

    Затриманим у справі Шеремета обирають запобіжний захід (Оновлено)

    У Печерському суді обрали запобіжні заходи трьом затриманим

     
    • 11 грудня 2019

    Вбивство волонтера в Бахмуті: однопартійці загиблого влаштували пікет під МВС

    Подібні пікети, за словами керівника партії ВО "Свобода" Олега Тягнибока, одночасно проходили по всім обласним центрам країни

     
    • 10 грудня 2019

    Адвокатка сімей Героїв Небесної сотні: "У нас є час відновити слідство до 1 січня"

     
    • 10 грудня 2019

    Напад на Чорновол: суд залишив вирок Корнілову без змін

     
Система Orphus