Три інші ролі одного волонтера

Вони наразі виконують не тільки роль "снабженців", а ще й секретарів, розрадників і просвітителів.
16 липня 201513:11

Коли війна затягується й АТО не закінчується за обіцяний місяць, намагаєшся шукати позитив.

Щастя волонтера в тому, що твій телефонний записник поповнюється новими контактами. Підрядники, водії, інші волонтери…

З цією співрозмовницею мені пощастило познайомитися ще за Майдану. З початком війни вона стала прикладом. Юна, маленька, тендітна красуня, яка проїхала майже всі полки… Знайомтеся - Аліна Михайлова, волонтер "Армії SOS". Народилася в Дніпропетровську, зараз - студентка одного з престижних київських ВНЗ. Через свою активну діяльність Аліна стала відомою в Росії, ну і в "ДНР"-"ЛНР".

Щоразу, коли ми намагаємося відволіктися від війни і волонтерства походом до театру, вона розповідає все нові цікаві історії. Декілька з них я розкажу, бо за ними можна зрозуміти, що волонтери наразі виконують не тільки роль "снабженців", а ще й секретарів, розрадників і просвітителів.

Дзвінок "міністра ДНР"

- Альо, это Алина?
- Так. Добрий день.
- А почему у вас этот номер?
- Що?
- Откуда вы владеете этим номером?
- Я не розумію формулювання питання.
- Я МИНИСТР ДНР!!!
- І?
(ржу)

Схоже, ця жінка очікувала реакції типу "вау".
І тут сам "міністр ДНР" переходить на українську мову (зрада).

- Мені потрібне тіло нашого бійця. Ви його фото виставляли.
- Так він же росіянин?
- І що?
- Україна ж воює з незгодними, "воставщімі проти хунти жітєлями Донбаса". Навіщо вам заблукавший росіянин?
- У нас у "ДНР" воюють і серби, і молодованє, і літовци, і навіть (приготуйтеся) НЄГРИ.

 

В мене пауза.

- Єєєє, а Обама знає?
- ОБАМА ВОЮЄ ЗА ВАС!
- Тобто в Збройних силах України?
- ДЄВУШКА, ВИ ЩО НЄНОРМАЛЬНА?!
- А ви?
- А вы нас мучаете.
- Жіночко, та я взагалі таких, як ви, зжираю.
- Я НЕ ЖІНКА!
- Еее, створіння "ДНР"?
- Я МИНИСТР ДНР!
- А хто такі "ДНР"?
- Цо. Зараз вас набере ваш представітель і ви йому скажете, де тіло.
- Тіло зігнило в полі.

Далі тупий брєд, тож кладу слухавку.

Після цього телефонує якийсь полковник Ткачук, який ніби займається вивезенням наших "200-х", просить номери і координати бійців, на що отримує відповідь "ні".

Сама, однак, таки передзвонюю бійцям, які цих росіян і замочили. Хлопці кажуть, що їх тижні два тому відправили в Росію.

Дзвоню знову міністєрші.

- Альо. Ето "ДНР"?
- Да, я вас слушаю.
- А чого ж ви так хєрово працюєте, міністр?
- В плане?
- Ну, русню то вашу дохлу вже забрали.
- НЄ МОЖЄТ БИТЬ!
- Знаєте, коли рєспубліки не існує, то їй властиво лажать.
- У нас всі бійці добровольці МІЖ ІНШИМ.
- А кредити русня, яка дохне в полях, гасить за які шиши?
- У нас банки не працюють тут!!
- От йолкі. Та що ж ви за рєспубліка така, а? Всьо у вас нє то, всьо нє так.
- У нас є банки ДНР!
- Нічо сє. А хто фінансує банк "ДНР"?
- Ви что, дура?
- Так. Так хто фінансує?
- Всьо ясно, пойдите в университет поучитесь. Мне говорить с вами нечего.
- Ну ок. Тоді скоріше здихайте там. Нормальний Донбас хоче додому.

У тебе росте неймовірна принцеса

Цього літа мене завжди можна було знайти в таборі. Зранку ми були на полігоні, а вдень ховалися від щоденної спеки в наметі... Я писала його рапорти, а він завжди розказував мені якісь історії, розповідав про свою сім'ю.

- А оцей броніжилет мені купила мамочка... - казав дістаючи з-під подушки великий бронік у чорному чохлі.

- Який клас? Пластини прострілював? - питаю я.

- Та який. Це ж мамін! - казав він з теплою і найщирішою посмішкою. - Як я можу в нього стріляти? Він буде оберігати мене, коли ми поїдемо на війну. І я обов'язково повернуся...

Чи могла я тоді подумати, що через декілька місяців після цієї розмови сидітиму в його домі і, ковтаючи сльози разом із гіркими напоями, повторювати собі подумки "герої не вмирають, герої не вмирають, герої не вмирають"…

- За Андрюшу. За люблячого чоловіка... татка... За нашого захисника. За героя...

Ми - у його дівчат. Привітали з прийдешніми святами і приволокли велику ялинку, якій малеча була дуже рада. Вона дуже на нього схожа. Настільки, що, побачивши її, я стала у ступорі й очі наповнилися довбаними сльозами. Андрій...

- ЦЕ МЕНІ? - розкривши оченята, питає із захватом вона і вже тягне коробку у її зріст до кімнати.

Дружина показувала його дитячі фото, фотографії з весілля... Розказувала про спільне життя, про нього.

- Він дзвонив мені за день, казав, що повна жопа, і не знає, чи доживуть вони до ранку... А потім дзвінок і "приезжайте на опознание". А я не вірю. Ну як так? От як? Морг. Є голова, тіло в броніжилеті, а далі... А далі просто вирвані шматки, це не описати словами, просто... м'ясо? Кірочке важко. Вона часто питає, чому за іншими дітками тати приходять у дитячий садок, а за нею - ні... І коли ж нарешті її забере татусь. Кажу: "Коли в тебе питатимуть, де твій тато, просто кажи - він герой".

29 серпня Андрій загинув під Іловайськом.

"Друже. В тебе чудова сім'я... В тебе росте неймовірна принцеса. Твоїм дівчаткам тебе дуже не вистачає. Як і всім нам. Проте ти можеш спати спокійно... Самих ми їх не залишимо. А коли закінчиться війна, на площі у Дніпрі встановлять монумент. І там будеш ти. Колись ми прийдемо до тебе з Кірою... І вона знатиме, що її тато герой України. Герої не вмирають".

 

Дірява терапія

Добрий ранок - це коли після танкової атаки "300-й" тільки наш автомобіль, а "200-ті" тільки колеса.

"Сирнічєк", так ми назвали нашу машину, пройшов бойове хрещення 15 танковими снарядами. Це чарівна бойова волонтерська машина, легковик і не броньована.

Влучили прицільно та вдало в "домік" 28- бригади. "Доміка" нема, точніше його нема вже давно, але сьогодні його стан ще погіршився. Плити в підвалі - ходуном. Стеля сиплеться, в мене голова повна шкарлупок, і думки про те, що ще декілька пострілів - і всім пасочки.

Увесь цей час водія не покидали думки про "Сирнічка". Він трошки в дірочку, але завдання виконано - хлопці тепер зі світлом і живленням - дизельний генератор доставлено в Мар'їнку. Вогонь запеклих не пече!

Завдяки Володє Путіну та його "опричникам", які перебувають на території суверенної держави Україна і ведуть загарбницьку війну (прикриваючись "ополчєнієм"), населення на великій землі, яке туманно собі уявляє, що таке АТО на Сході, після того, як бачать нашу машину-друшлак, відкриває роти, округлює очі та злісно проклинає Путіна, "ДНР", "ЛНР" та всю іншу шваль на Сході.

Торкаючись гострих країв на наскрізних дірках розміром у сірникову коробочку, люди питають:

- ТАМ ШО, ОТАК СТРІЛЯЮТЬ?! ТАМ ШО, ВІЙНА РЕАЛЬНО?

70% стрічних ставлять саме такі запитання. Для них наша понівечена уламками від танкових снарядів машина своєрідна "шокова терапія" про далеку війну, яка всього за 200 км. 

Бабусі на зупинках витирають сльози на очах, жінки хапаються за голови, а чоловіки з сумом і дивним співчуттям проводжають нас поглядами.

Ось так наш дірявий "Сирнік" їздить містами і показує українцям, що ж таке "руський мір". Пропагує і годує людей ненавистю. Так і хочеться дякувати х*лу та його "новоросам", що обстрілом машини волонтерів вони впевнюють людей, що війна не десь далеко і не просто слова, які звучать щоденно з телеекранів. Що війна, на великий жаль, є нашим сьогоденням, якими б словами не намагалися її прикрити і виправдати.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

14.11.2018, 00:19
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 31 березня 2020

    Land Rover, Lexus та елітні годинники: що задекларував новий глава МОЗ

    За минулий рік Степанов заробив 87 807 грн як очільник Одеської ОДА і отримав проценти в Ощадбанку на суму 2,83 млн грн

     
    • 31 березня 2020

    Авто за мільйон гривень та готівка: що задекларував новий заступник Венедіктової

     
    • 30 березня 2020

    Рада підтримала “антиколомойський” законопроект

     
    • 30 березня 2020

    Рада з другої спроби обрала очільників МОЗ та Мінстерства фінансів

    Верховна Рада України у понеділок, 30 березня, з другої спроби проголосувала за призначення очільників МОЗ та Мінстерства фінансів

     
Система Orphus