Слов’янськ. Рік після звільнення

Як живе звільнене місто і які настрої в ньому панують
7 липня 201517:00

- Я приехал из Горловки. Там папа остался. Мама говорит, когда сремонтирует машину, он тоже сюда приедет, скучаю. Мы тут с весны, - розповідає хлопчик шкільного віку.

- А я из Донецка приехала.

- А я никуда не уезжала. В подвале дома прятались в прошлом году.

- Расскажи, как в нас тут стреляли, - на вухо, але голосно просить хлопчика найменший із компанії.

- Да, с балкона на прошлой неделе стреляли.

- Молодой картошкой. Такие следы на столе остались, - каже дівчинка.

Під час минулорічної окупації у цьому ж дворі снайпер із балкона навпроти застрелив жінку. Тепер у цих будинках шукають спокою родини з окупованих містечок Донбасу. Вони тут не кажуть "так звані ДНР/ЛНР". Їхні області розділилися на безпечні і небезпечні, на підвал і двір, на покинутий будинок з усім нажитим і гостинець, на пішов воювати за "ополченців", утік у Росію, помер за Україну. 

 

Щоб Слов'янськ не став Прип'яттю

Титульні настрої Слов’янська зрозумілі з кількості військових на вулицях. Нікого з місцевих уже не дивує вечірній об’їзд нацгвардійців у балаклавах зі встановленим кулеметом на машині кольору хакі і великим прапором України. На стінах будинків у місті однаковим балоном виведені "ПТН ПНХ" "ПРШ ПНХ".

Слов’янці Олена з двома дітьми та чоловіком Олексієм були з тих, хто після перших пострілів переїхали до Харкова. Там жили у зовсім незнайомих людей. За оголошенням в "Однокласниках" знайшли безкоштовно пропозицію зупинитись у двокімнатній квартирі в центі міста. А коли повернулися через кілька днів після звільнення, Олена створила групу "ВКонтакті" "Родной Славянск".

- Чтобы Славянск не превратился в Припять. Чтобы люди узнавали, что в городе сново можна жить.

Із новинної групи сторінка в соцмережі перетворилася на повноцінну волонтерську допомогу.

Її чоловік Олексій - керівник місцевої школи мистецтв. Розповідає, що в міськраді достатньо представників попередньої проросійської влади, яка досі впливає на "погоду" в місті.

Старша донька-підліток сьогоднішній ранок починає із привітання.

- Мама, с днем освобождения.

- Спасибо, и тебя. Мы как-то переоценили дом, пока жили в чужом.

 

У місті нині стоять щонайменше три різні батальйони. Міський транспорт курсує за графіком, люди пізніше 10-ї вечора намагаються все ж не гуляти. Дмитро Журавльов зі "Слов’янської cічі" готує документи для створення повноцінних патрулів пліч-о-пліч із міліцією.

"Все, как всегда в городе. Одно убийство в месяц, кражи. Есть район гетто в Славянске, где в основном остались те, кто на блокпостах "ополченцев" стояли. Вот там хотим постоянные патрули".

Поки що "Слов’янська січ" допомагає місцевим розібратися в ідеологічних сутичках розмовами:

"У нас есть тест. Если человек может написать заяву в милицю, значит он по делу, а не просто нужно решить вопрос свой".

Пояснює, що міліції в місті більше, ніж у довоєнний період, але якість її стара.

"Милиция делает только то, что сказали. Это те самые кадры, что были. Многих перевели из оккупированной территории, из Донецка. Из местных уволили буквально нескольких человек, которых с ленточками колорадскими на фото видели", - скаржиться Дмитро.

 У День звільнення в місті посилена охорона. Усіх, хто перетинає межі Слов'янська, вносять у базу. Зранку відкрили меморіал загиблим українцям під час військових дій. Від спеки люди втрачали свідомість.

Приходять по памперси і проклинають, бо чоловік "ополченець"

У місті щонайменше сім благодійних волонтерських фондів, іще декілька протестантських церков, які досі вдягають і годують. Складніше з будматеріалами, їх видають час від часу лише міжнародні організації. Волонтерка Ірина з благодійного фонду Ріната Ахметова розповідає, що допомогу люди часто перепродують. Траплялося й таке, що брали пакунки для дітей, а потім проклинали:

 

"Приходят женщины за памперсами для детей. Говорят: "Да, мой муж воюет в ДНР, а я тут переселенец. Получаю пособие на себя и на ребенка, как многодетная мать. Дайте памперсы и чтобы вы все сдохли укропы-фашисты".

На простріляному шматкові паркану жовто-блакитного кольору в Семенівці досі напис "Славянск - это ДНР". Придорожні двори цього району постраждали найбільше, бо в них штабували і жили "ополченці".  У колишньому кафе, а тепер суцільних руїнах, був штаб сепаратистів. Сьогодні там стирчать штучні поминальні квіти.

 

- А что вы там делаете? – звертаюсь до чоловіка, який перекидає цегли.

- Метал вырезали уже весь за год, я железячки собираю. Два рубля за кило в Славянске дают, - каже чоловік із татуюванням тигра на животі в розстебнутій сорочці. – Я хазяина хорошо знаю, тут ополченцы стояли.

- Чому втекли?

- В ополчении из местных были люди. Все ушли, никто не остался. Немало и погибло. Порошенко все затеял. Бизнес втрое поднял свой. У меня сына 25 июня забрали. Говорят, не хочеш служить - 7 лет. Звонил на днях где-то под Киевом на учениях. Сын, говорю, линяй в Россию, а он: "Поймают, посадят".

Його синові 23 роки. Дядькові - 50. На запитання, чи йому пропонували в "ополченіє", каже, що, може, й пропонували.

Семенівка зруйнована і досі безнадійно одинока.

- Не ваше дело. Что тут изменилось и как мы живем, - обурюється перший зустрічний із алкогольним шлейфом.

Якби подивитися на цю частину міста з тієї висоти, з якої летіли снаряди, сьогодні побачили би млявих людей, які у дворах кладуть на дахи шифер і ділять цеглу зруйнованих будинків.

Дядько Василь викладає стіну свого будинку, розбираючи розвалини сусідського.

 

 

Його сусіди  - подружня пара 68-70 років - живуть у бараку три на три з ракушняка вже рік. Їхній будинок зруйнувало прямим попаданням із наступу авіації. Заощаджень відбудуватися немає. То й роздають цеглу задарма. Чекають на державну допомогу, щоби з нуля звести будинок.

 
 

- Ходили по улице ополченцы, вроде охраняли, а на самом деле чистили дома. Все забрали. Я 50 тысяч вложил в машину новенькую. "Москвич" новый под навесом стоял, без капли бензина. Заправили и уехали. А потом еще и дом разбомбили с другой стороны, - розповідає чоловік.

Сусіди зовсім не розуміють, як децентралізація допоможе їм відбудуватися.

- Децентрализация - ноль. Это типа каждый на своем месте решает. Но такого не будет. Почему Донбас всех кормил раньше? А что там на Западе есть? Да, я украинец и хочу, чтобы страна помогала нам, - дядько Василь йде на свою ділянку, де сьогодні прибирає.

Думала кури повтікали, а то "ополченці"

Ремонт Семенівки – це ремонт кожного двору з кишені господаря. Позичають під чесне слово і гроші, і матеріали. Шифер, цемент, целофан від волонтерів перепав ще рік тому.

Біля розбитого придорожнього магазину на лавці жінка забирає цуценя. Старий пес помер від поранення.

- Боевики тут вышли, чеченцы с кучей денег приходили в магазин. Доставали гривны. Говорят, бери сколько вам нада, мы не понимаем в ваших деньгих. Ругалась с ними, а что. Пиво пил, говорю, куда бутылки бросаете. "Молчи женщина" и автомат наставил, - згадує жінка про події річної давнини.

 

Жінка працювала прачкою в дитячому садочку. Каже, з психлікарні вивезли людей лише тоді, коли сепаратисти почали спускатися з верхніх поверхів на кухню. Її історії схожі на військовий фольклор.

На зупинці до Черевківки – ще одного зруйнованого району - жінка розповідає про онуку. Разом із чоловіком довелося тікати в Росію. Тепер хочуть повернутись. Але страшно, бо чоловік був серед сепаратистів.

Черевківку менше обстрілювали. Вже майже всі дахи і шибки відновили силами міжнародних фондів і з кишень господарів. Кажуть, досі стоять у черзі на допомогу від держави.

Майже навпроти будинку Ніни Георгіївни стояла установка НОНА. Ледь вмовила сепаратистів посунути. Коли жінка випадково впала в підвал, зазнала ушкоджень, вирішила покинути все і тікати.

- Звонила соседу каждое утро. Спрашиваю, как там дела? Имея ввиду, конечно, куриц. Говорит, все ушли. Я думаю, елки, ну Бог с ними. А он оказывается об ополченцах. Ушли, на блокпостах куча сала. Рации. Так он мне одну принес. Да, для меня сегодня праздник! - згадує жінка 5 липня минулого року.

Да, готовила "ополченцам" еду. А мне тоже кушать хотелось

На привітання зі святом люди на вулиці реагують по-різному. Хтось просто опускає погляд.

- Ну что это за победа? Автопробег поехал. Люди плюються, отворачиваются (крім нас, на зупинці ще кілька людей сидять, дивляться услід колоні авто з українськими прапорами), - каже продавчиня кров'янки з сивим волоссям.

- Махают руками, вон этот майдан. Ой, тоесть, автопробег. Славянск они освободили. Ага. А ничего, что сами ушли. Ушли, чтобы наших людей не убивали, - каже її сусідка-торгівка.

Продавчиня кров'янки нарікає на пенсію 1200 гривень і високі тарифи.

- А я не скрываю, да, готовила ополченцам еду. А мне тоже кушать хотелось. Убили сына, я уже не переживаю. А денег нам не платили на баррикаде. Люди в банку сами кидали.

- А кто захватил райотдел?

- Это не ополченцы. Зеленые человечки, - далі жінка довго розповідає про зґвалтованих, закатаних у бетон, вирізані органи, вивезені українськими гелікоптерами. Такі історії непоодинокі відголоски новин російського телебачення, що тут працює.

Підходимо до простріляного кооперативного будинку. Людмила Анатоліївна зараз єдина на стояку, хто відмовився від статусу квартиранта. Інші виїхали. А вона стіну поруч заклала лінолеумом, щоб не протікала.

 

Відбудова будинку не підпадає під фінансування з бюджету області в розмірі 150 мільйонів гривень, бо будинок кооперативний, пояснюють мешканцям. Люди, що втратили оселі, не можуть розраховувати на соцвиплати переселенцям, бо вони на мирній території. Живуть в орендованому житлі за власні кошти.

- Закавыка идет с возобновлением дома, схема тендера. С понедельника только объявят на полгода и дальше процесс на конкурсной основе, кто из подрядчиков будет. Полгода  от момента объявления, а воз и ныне там, - поливає свої липневі квіти голова кооперативу.

Всередині помешкань залишилося те, що не розікрали. Перша група мародерів прийшла минулоріч ще до бригади МНСників. Людмила Анатоліївна як свідок була на суді кількох ув’язнених. Тепер у дворі - камера спостереження.

- Если что, то найдите мне жениха, скажите, что у меня 20 квартир тут, - сміється Людмила Анатоліївна, показуючи, як якісно запакувала целофаном дірки у стінах.

 

Від призову в Москву

На дворі до нашої розмови з різних вікон долучаються сусіди. Чутно лише голоси:

-  Украинци стреляли, а помочь не могут до сих пор. Что мы. Своими силами окна в подьезде вставили, покрасили. Газ и воду выбили. Мародеры, как мухи, извините, на дерьмо спустились.

-  "Позаростали дорожки, разгромило наш дом", – наспівує Людмила Анатоліївна. - Мы же терпеливые, дождемся. Просто дайте надежду и исполните. Понимаем, что сложное время, но все же. И Яценюк, и Аваков тут были. А до обстрела установки ездили то тут, то там. Дразнили. Кто стрелял, кто знает.  

Міські стіни у Слов'янську в скрутний час рекламують поїздку до Москви за 500 грн, пошук житла, шифер і цемент. Намагаюся купити квиток до столиці Росії. За кілька годин до відправлення з державного автовокзалу квитків, звісно, немає, але мені пропонують, як виняток, місце другого водія. 

- Сейчас призов. Мы узнаем о нем по наплыву людей на Москву. Сразу у всех родственники в России появляются.

 

-  Призовников не снимают?

-  Ну если у тебя есть родственники, то тебя не снимут с рейса даже, если призов. Там как-то говоришь, что к родственникам по черезвыйчаному делу. Ну кто-то умер или что-то такое, и не пустить не имеют права.

Студентка Аня востаннє зі Слов’янська до рідного Алчевська під осбтрілами їхала за 350 гривень у травні. Поверталася через Росію за 600. Напряму в довоєнний час в сотню вкладалась. Тепер, коли правила перетину змінили, в об’їзд спокійніше, але дорожче і довше. В рідному місті батька скоротили. Працює два дні на тиждень сторожем за 500 грн, мама отримує 2 тисячі гривень. В Алчевську їх тримає лише приватний будинок. На період обстрілів маму з братом місцеві активісти вивезли безкоштовно оздоровитись у Крим на місяць.

- Там зарплату уже в рублях выдают. Мясо, например, стоит 160 грн, у нас 80. Я маме даже денег передать не могу, банки не работают.

У Слов’янську Аня живе в орендованому житлі з хлопцем. "Однушка" - 800 грн, комунальні влітку - близько 300. Багато пропозицій – платити лише за комунальні. Так здають покинуті квартири, але умови на рівні голих. Дівчина працює на двох роботах, плюс бонусна стипендія, але разом виходить дві тисячі гривень на місяць. 

- Я искала работу. Среди вакансий - кассири, консультанты. Замойщицы на керамический цех. Много кто там еще работает до сих пор нормально.

Під прапором без Леніна

- На центральній площі вдруге після Дня Конституції свято без Леніна. Після демонтажу його залишили на комунальному підприємстві серед сміттєвозів і собачого притулку. До Дня звільнення на площі пафосна патріотична концертна програма. Людей небагато. Біля входу в Раду жінка у футболці "Дякую Боже, що я не москаль" розтягає прапор України.

- В прошлом году я вышла с маленькой ленточкой. Мне всю неделю угрожали лицом в асфальт ткнуть. Но все обошлось.

Довгий прапор України хапаються пронести центральними вулицями.

- Можна взять? – запитує чоловік, беручи за край прапора.

- Да, все равно некому. 

У рупор хтось вигукує патріотичні слогани, натовп підхоплює під наглядом міліції та військових.

- Збираємося нести прапор! Зби-ра-є-мо-ся!

 

- Слава Україні! 

- Героям слава!

- Хто ще хоче взяти прапор? 

- Україна понад усе!

- Слава Україні!

- Смерть ворогам. 

На екрані показують події Майдану.  Гімн із площі Слов’янська в якийсь момент доповнює гімн з фільму. Обабіч зібралися жінки пенсійного віку в кольорових сукнях.

- О, на тебе! Будущие фашисты понасобирались, - бурмоче бабця. – Пошли, что тут смотреть? Это и не праздник. Освободили они. Захватили они. А тут хер пройдешь. Лужа. Ходят, слона водят, - підганяє подругу, яка розгортає парасольку.

З іншого боку молоді жінки біжать по сувенірні прапорці:

 

- Я тоже хочу укроп!

На площі концерт.  А в сусідньому храмі у вечірній молитві церковний хор безкінечно приговорює "Господи помилуй". Хочу записати в мобільний, що більше сорока разів нарахувала, поки зі сцени святкову промову закінчували.

- В храме нельзя записывать на телефон. Иди поцелуй икону, - робить мені зауваження одна з парафіянок.

Священик закінчує молитву словами: "Сегодня у нас была каноническая молитва за освобождение от монголо-татарского нашествия". Священик виходить з церкви і швидко сідає в чорне авто з водієм. Місцеві говорять, у церкві на площі був найбільший склад зброї під час минулорічної окупації.

У парку неподалік триває захід від місцевої влади. Ведучий у костюмі козака та жінка в сарафані під "Одну калину" Ротару водять людей хороводом. Ті аплодують, то сходяться в коло, то розходяться, як діти. Ведучий концерту під час минулорічних подій був одним із голосів "ополченців".

"Украина большая и дружная страна. Только у нас в области живет более 120 национальностей. Что происходит? Живем мы в мире и согласии. Потому что город славный. А как это поддерживать? Очень посто - увидел человека, скажи: "Я тебя люблю". Человек расслабится, у него будет улыбка. И все!" - каже ведучий.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

29.09.2019, 04:08
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 28 вересня 2019

    "Хто наступна Гандзюк?": активісти прийшли до Офісу президента

    У п'ятницю, 27 вересня, під Адміністрацією президента відбулася друга “Ніч на Банковій”. Активісти лишили напис на асфальті із запитанням: "Хто наступна Гандзюк?"

     
    • 26 вересня 2019

    “Пожаліли його, живий лишився, а він тепер в суді свідчить”, - в суді з розстрілу групи спецпризначення оприлюднили “прослушку” фігуранта

    Запорізький апеляційний суд на фінішній прямій розгляду справи розстріляних спецпризначенців

     
    • 21 вересня 2019

    Члени "Демократичної сокири" звернулись до міграційної служби щодо потрійного громадянства Коломойського

    Про це стало відомо під час акції "Імпічмент Коломойському", яка відбулась біля Офісу президента у Києві, 20 вересня

     
    • 18 вересня 2019

    У Києві відбулась церемонія подяки ексдиректору Українського інституту національної пам'яті В'ятровичу

     
Система Orphus