Подорожні з АТО

Тимчасово не голодні бійці їдуть з відпустки на збори, а через два дні - на Луганщину
25 червня 201509:40

Чоловік у формі на останньому сидінні автобуса довго сміється, намагається щось сказати у скло. За вікном йому шлють повітряні поцілунки. Ще троє військових сідають поблизу мене так, щоб зручно говорити. Мій сусід у камуфляжній залатаній формі трясеться від реготу.

Звісно, відразу хочеться розпитати, хто і звідки, як там на фронті, але вирішую наразі послухати і поспостерігати.

З розмови чоловіків між собою розумію, що їдуть із відпустки на збори, а через два дні - на Луганщину.

Вони звертаються одне до одного не за позивними. Просто кажуть "Зая". Той, хто сів на галерці, моментально заснув. Решта троє майже відразу розгортають пакунок з їжею, салон заповнює аромат ковбаси.

- Ти що, за 10 днів удома не наївся? - питає мій сусід у синьоокого напарника.

- Свяченої води треба ще випить, - відповідає йому ще один побратим у кепці.

- Вип’ємо, відразу, як у Луганську область в’їдемо.

- Подай колбасу! - просить синьоокий.

- Понял. Принял, - відповідає той, що в кепці.

Дорогою обдзвонюють своїх. Виявляється, не всі повертаються, комусь вдалося подовжити відпустку.

- У нас наводчика нема тепер, - скаржиться синьоокий.

- Давайте поставимо його, - тикає мій сусід у чоловіка в кепці.

- Ха, а тебе не поставлять. Ми тобі не довіряєм, - відповідає той.

- Ладно, шукай ковбаси.

Попри гучні розмови бійців, пасажири на те не зважають - хтось спить , хтось читає, хтось слухає музику.

Солдати штовхають сплячого пасажира.

- Давай із солдатами ковбаски і цейво перехилим за українську армію?

- Я на роботу сразу, - віднікується подорожній.

- Ми теж на роботу їдем, - голосно сміються бійці.

- Повернемось, а може, там уже й дощу нема. Жара, - обговорюють вони між собою погоду на Луганщині.

- Бриджі взяв? - питає говіркий синьоокий.

- Обріжем, - відмахується сусід.

За півгодини від Черкас водій зупиняється підхопити когось на трасі. Той, хто в кепці, вибігає в кущі.

Як ти там казав: "Лучше потерять совєсть, чем мочєвой пузирь".

Водій знову зупиняє автобус. Заходить жінка. Мій сусід проводжає її фігуру поглядом, схвально киває. Із нього кепкують:

- Балдєй, балдєй, ще недовго осталось. Давай кави поп’єм, доставай, - каже той, хто в кепці.

Майже одночасно у чоловіків сигналять мобільні.

- Опа, зарплата!

Мої три сусіди показують своїх дітей на мобільних.

- Я поговорю з малим, то мені аж настроєніє піднімає, а то вообще буває, - каже той, хто в кепці.

- А я флешку купив, закинув туди ігри, фільми, то буде чим зайнятися нам.

Вони обговорюють фото. Стає зрозуміло, що всі свята чоловіки провели на передовій. Наступної зупинки вони чекають, щоб покурити.

Підказую, що зупинка буде трохи далі.

Заговорити із сусідом я наважуюсь, коли він доспівує "А я не москаль, и сломается путинский режим". Це рімейк Антіна Мухарського на "А нам все равно".

- Я так зрозуміла, ви на Луганщину. Як вас там місцеві сприймають?

- Сначала в часть. А потом оттуда газеллю на Луганськ, у Станицю. Все за свій щьот. Це був такий типу отпуск, десять діб. Ротації ще не бачили. Я вам скажу таке: у Луганську населення українське, но вони катєгорічєски проти того, що ми там находимся. Ніхто добра нам там не бажає, але і западло не робить, кажуть: "Чого ви сюди прийшли? Що ви тут робите? Ви нам нещастя принесли. Через вас війна. Когда же вас наконец-то уберут отсюда? Ви нам уже надоели здесь". Я їм пояснив так: "Коли ви перестанете отут на своїй землі орудувать, нас отсюда уберуть, бо ми приїхали сюди не по своїй волі". Мені охота за півтори тисячі їхать туди!? У мене тоже дома сім`я, діти і хазяйство. Я все покинув. Просто бачать вони у собі Росію. Це їм по тєліку показують. Типу росіяни - миротворці.

- А журналісти, волонтери до вас доїжджають?

- Журналісти ні разу. Російські теж. Ми стояли за 500 метрів до кордону з Росією. Там, по суті, кордону нема. Ох же там вони їздять. Ми должни там стоять, наблюдать, щоб звідти сєпари не прорвались. Розвідувальна група, буває, перевдягається у нашу форму під українських солдат. Але на позиції ж всі знають своїх, то йде подозрєніє откуда і куди.

Мій співрозмовник каже, що волонтери в них були лише 2 рази, та й то тільки тому, що брат товариша займався волонтерством. А тепер цього брата забрали в армію, то вже й ніхто не приїздить.

- Понімаєте, то з лютого місяця нікого нема. Ми уїжджали в цей отпуск, то у нас ні картошки, нічого такого не було. Єсть карточка зарплатна - в Широке поїхали, скупились. Це добре, що туди ще можна доїхати. Ми додому приїхали, то були шоковані по цінах іменно. Кіло м`яса в Луганську почті 90 грн, а в Черкасах 70 грн. Через те, що нам треба там їсти, ціни ставлять, як хотять. У нас на вечір 700 грн на бліндаж уходить. Це на 5 людей, щоб похарчуватись. А потім до зарплати їмо, що лишилось. Нам оце двоє суток їхати, хлопцям треба привезти їжі, вони ждуть же, домашнього хотять. Ми мали їхать в отпуск на Пасху, але сказали, що на 12-те наступлєніє, то всі отпуска одмінили. Нас збирали на 9 травня, ніби готовили наступ на Станицю.

- Родичі, мабуть, були щасливі зустрічі.

- П`ять місяців удома не був. Жінка каже, ти так змінився, що жах, грубіший став… армійський. Діти теж кажуть, що помінявся. А як інакше? Кожна людина поміняється від такого. Коли довго додому не їдеш, просто дах починає зривати. В одних 2-3 місяці і ротація є, а ми 5 місяців ніяких ротацій, ні отпуска, а оце, правда, отпустили.

Зараз уже 6 хвиля мобілізації. Я так поняв, п`ята хвиля, коли її наберуть, обучать, поміняють нас на дембель. Нам до серпня служить. Ми і Новий рік, і Різдво, і Пасху, і проводи - все там зустріли.

Мій співрозмовник згадує, як до війни возив молочку в Черкаській області. В нього двоє дітей - син закінчив 5 клас і донька вчиться в медичному коледжі. Зараз їх самостійно виховує і підтримує дружина.

- Я дзвоню кожен вечір. Кажу: "Все нормально, не переживай, все отлічно". Нам було казали, що хочуть отмінить мобільну связь, щоб не общались, не розказували, хто де, понімаєте. Тіпа одібрать телефони. А мені його хтось давав? Пісьма ж ніхто писать не буде. Я вже просто хочу скоріше дослужити, закінчити і забути все це. Буду хазяйством займатись, а більше нема чим.

- Як думаєте, коли все закінчиться?

- У нас просто війна оборонітєльна. Їх всіх можна вигнать отсюда. Але ця війна комусь вигодна. Стріляють - ти должен ховаться. Не стіляють - значить хорошо. Так що ж це таке? Законно можем вигнать. І уже б вигнали, і техінка є, і артилерія є. Все є! Нема відповідних команд, понімаєте. Техніку, то там, може, і отвели, але Станицю і Щастя луплять з міномета. Така дурна война - це ужас. Люди страдають, сім`ї страдають. За що? Непонятно, для чого гине стільки людей. Ні за що гине простий народ… Хочеться, щоб оце все закінчилось.

Мій співрозмовник розповідає про довгі місяці служби, про зимівлю у бліндажах.

Товариші по службі вкладаються спати, перебивають з-за крісла: "Зая, до Києва спим". Але він продовжує:

- То капець був, зверху тече постійно. Капець повний. Як помитися, то снігу назбирали у цинк з-під патрона, на буржуйці нагріли. Один матрац армійський, доски підстеляєм. У часті, як тільки призвали, взагалі спали на пружинах. Койки стояли без нічого. Ходили на базар купити картон спеціально, щоб застелити.

- Можна делікатне запитання?

- Давай.

- Взимку писали, що вбили хірурга, який кастрував українських полонених. СБУ все це заперечує, каже, що про такого немає інформації. Щось знаєте про це?

Чоловік задумався.

- …сам такого не бачив. У мене в бліндажі два житомирські хлопці служать, то вони розказували, що приїжджали земляки з плєна. Чеченці брали наших солдат. Кастрованих потім привозили іменно в Житомир. Я таке чув. Іменно кацапи такого не роблять, а "чечня" - так... Тих хлопців на реабілітацію забрали. Щас там психологи сюди-туди… але, які там їм психологи після такого ужаса.

- Кажете 9 місяців на передовій. Що найтяжче було пережити?

Чоловік знову задумується.

- Земляк підірвався, саме з нашого района. Поїхав у розвідку з товаришем, стояв БТР згорівший, вони його хотіли стягнуть, а він був замінірований. Почали стягувати, а у іншого були снаряди з собою і вони розірвалися. Він оце один живий лишився. Його оглушило, сильна контузія була. Але збирається повертатись на фронт.

Мій співрозмовник повертається до своїх заїсти розмову, будить товаришів.

- О, кровяночка пішла, - тягне руку взяти шматок мій сусід.

- Щось ми так їмо, що додому нічого не довеземо, - каже блакитноокикий, маючи на увазі передову.

- Братів в обіді не покинемо все одно, - хтось додає.

Вони продовжували випивати, все менше закусуючи. Але від сусіда зовсім не тягло алкоголем.

Разом у напівсили завели незнайому пісню, дивлячись у різні точки автобуса: "Тисячі сердець запали татусь, в пам`яті лишилось, чекай я повернусь".

Той, хто в кепці, починає кричати у телефон:

- Ксюша, Ксюша. Я заїхав у твій город. Остановиться не можем. Звоню. (слухає) Так, пиріжки є.

- Ми врєменно не голодні, - бурчить мій стомлений сусід.

- Ми чисто проїздом, дітям привіт. Звони, через два дня, ми знову там, ну на місці. Не скучайте за нами, - він говорить це так весело.

До Києва бійці по куплету слухають пісні з мобільного, що завантажили на передову. Саундтрек з "Армагедону" відразу перемикають, підспівують у повний голос Кадишевій: "Все подружки по парам в тишине разбрелися, только я в этот вечер засиделась одна…".

Блакитноокий перебиває:

- Тут люди їдуть, ви тут не одні, тихіше.

- Ми на войну їдем, нам наплєвать.

Співають голосніше, і пронизливіше.

- Ооо велкам ту Кієв!!! - каже синьоокий.

- Велкам ту Луганск!!! - сміються інші.

- Ні, там такого напису нема, - сумно відповідає синьоокий.

Вони виходять на станції метро "Харківська". У кожного по одній невеликій сумці. Через два дні вони стоятимуть на передовій.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

14.11.2018, 20:10
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 28 вересня 2019

    "Хто наступна Гандзюк?": активісти прийшли до Офісу президента

    У п'ятницю, 27 вересня, під Адміністрацією президента відбулася друга “Ніч на Банковій”. Активісти лишили напис на асфальті із запитанням: "Хто наступна Гандзюк?"

     
    • 26 вересня 2019

    “Пожаліли його, живий лишився, а він тепер в суді свідчить”, - в суді з розстрілу групи спецпризначення оприлюднили “прослушку” фігуранта

    Запорізький апеляційний суд на фінішній прямій розгляду справи розстріляних спецпризначенців

     
    • 21 вересня 2019

    Члени "Демократичної сокири" звернулись до міграційної служби щодо потрійного громадянства Коломойського

    Про це стало відомо під час акції "Імпічмент Коломойському", яка відбулась біля Офісу президента у Києві, 20 вересня

     
    • 18 вересня 2019

    У Києві відбулась церемонія подяки ексдиректору Українського інституту національної пам'яті В'ятровичу

     
Система Orphus