Вчорашнє затримання кореспондента "Новой газеты" Павла Канигіна "міністерством державної безпеки ДНР" ще не доводить, що російських журналістів на Донбасі сприймають як такий самий матеріал для підвалів, як і українських.
Той факт, що Канигін цілий рік майже без перешкод працював на окупованих територіях під час найбільших загострень, це свого роду "ДНР-фізкультура": самоназваній владі треба витримувати імідж жорстких лідерів думок.
Головна мета "ДНР" в роботі зі ЗМІ - запевнити інших, що перед законом там всі рівні. Однак ряди журналістів, які претендують на об’єктивність, іноді треба підчищати.
Два дні тому я писала, як Павло Канигін закликав українських журналістів їхати працювати в Донецьку, бо там вже не захоплюють у полони. Тому затримання російського кореспондента виглядає як дійсний символізм.
Офіційна версія, яку розповсюджують у соцмережах, - Канигін неправильно знімав мітинг донеччан, який відбувся 15 червня. Це припущення можна поставити під сумнів, бо у відео, яке він виклав у мережу, немає нічого особливого. Крики місцевого жіночого колективу в бік Олександра Захарченка так само спливли б і без журналіста. Та й якось дивно: напередодні кореспондент "Новой газеты" заявляє про лібералізацію режиму, а тут таке раптове затримання.
Можливо, Канигін дійсно багато наговорив у Києві про лідерів "ДНР". Точніше, зробив багато не тих висновків. Влада "республік" ніколи не була і не буде лояльною. Більшість лідерів "ополчения" захоплюються Сталіним та Берією та навіть не приховують цього. Диктатура тече у жилах "республіки". Вона керує всіма рішеннями в "ДНР". У військовому новоутворенні, де все вирішує зброя, не може бути демократії. Дивно, що російський журналіст так і не повірив у цей факт.
Затримання відбулось за мотивами республіканського абсурду. Звинувачення у шпигунстві, наркоманії, візитівка донецького журналіста Олексія Мацуки... Увесь цей сценарій вже набив оскомину. Шпигуном там називають першого-ліпшого.
Щодо наркотиків, то кілька місяців тому прихильники "руського мира" у пабліках активно обговорювали Канигіна, який, спілкуючись скайпом з Громадським ТБ, якось неадекватно, на їх думку, себе поводив.
Знайдена картка Мацуки взагалі виглядає як надто плаский привід для затримання та немов жарт. Звичайно, в "ДНР" знали, що кореспондент "Новой газеты" був на "Донбас Медіа Форумі". Знали вони й інформацію, що організовував його Олексій Мацука. У ситуації, коли навіть лайк запису в Фейсбуці такого "народного ворога республіки" автоматично робить ворогом кожного, виступ на подібному зібранні "фашистів" - взагалі національна зрада.
Головна відмінність у всій цій історії від типових затримань на окупованих територіях - Канигіна не саджали у підвал, йому не ламали ребра, не прострілювали ноги та не примушували писати власною кров`ю на стінах, що він любить Донбас. Приблизно з такими процедурами проходили допити багатьох місцевих журналістів та активістів. Кореспондента "Новой газеты" просто депортували, передали ФСБ.
- Меня отпустили. Нужен еще пластырь. И как-нибудь выехать из чистого поля в Ростов, - написав Канигін через декілька годин після затримання.
За його словами, його допитували 5 годин. При цьому, він майже відразу зміг подзвонити у редакцію, зважаючи на миттєво опубліковану заяву. До кордону його довезли. Вже ввечері кореспондент мав доступ до мережі. Поле у Ростові та синець під оком, - просто романтична лірика.
Звичайно затримання порушує права людини та журналіста, але у ситуації, коли медійники з "тією", місцевою пропискою навіть в іншому місті не почувають себе безпечно, його обурення нагадує писк комашки в зоопарку. Значущості та звуку цьому писку надає те, що це - російський журналіст, з ліберальної "Новой газеты".
Війна робить людей жорсткішими та більш вибірковими до тих, хто вартий співчуття. Особливо це стосується тих, хто відчув її на собі. Це щасливий випадок, що Павло Канигін відбувся синцем. Але якщо б на його місці був хтось інший, якийсь український-донецький-луганський журналіст, що приїхав у "ДНР" задля об’єктивності репортажів, навряд би мова йшла лише про допит та депортацію. Тож особливо-поважно-терплячого ставлення бойовиків до російських журналістів навіть цей епізод не заперечує. Можливо ж саме у цьому політика "ДНР" і стала лояльнішою. Можливо, тепер вони просто виганяють зі своєї території без каліцтв, але навряд варто випробовувати це припущення на собі.
- Дмитро Муратов (головний редактор "Новой газеты") звернувся до МЗС РФ і Адміністрації Президента РФ з проханням втрутитися в ситуацію з Канигіним. Якщо сьогодні Канигін не з`явиться на території Росії, за Канигіним вилітає делегація керівництва "Новой газеты", представників найбільших зарубіжних ЗМІ і депутатів Державної думи РФ, - написали відразу після затримання у заяві.
З таким тилом можна особливо не переживати за своє життя. Сотні полонених журналістів та звичайних громадян за час конфлікту на Донбасі не мали подібної "криші". Вони не могли звернутись до Путіна, аби він допоміг. А тільки він й може. Недарма "Новая газета" натякає.
Далі для поліпшення іміджу російської демократії Павлу Канигіну можливо й звання героя дадуть. З рук того, хто цю війну почав і продовжує.
Телеканал "Дождь" опублікував інтерв’ю з потерпілим. На питання бойовиків "ти за кого" Канигін відповів типове абстрактне "за мір". Він щиро дивується, що у цих людей настільки все запущено. Російський журналіст вважає затримання провокацією та не знає, як далі працювати.
Після цієї історії дуже хочеться поцікавитись: як можна вірити в об’єктивність навіть ліберальних ЗМІ Росії, якщо кореспондент, перебуваючи рік на окупованій території, так і не зрозумів, що і до чого. Скільки б він не називав "ДНР" та "ЛНР" бойовиками, Павло Канигін так і не побачив в їх діях справжніх ознак жорстокої диктатури, замішаної на крові та несвободі.
Крізь усю цю писанину величезними літерами проступає "ТАК ЙОМУ І ТРЕБА!". А висновок про довіру до ліберальних рос. ЗМІ взагалі за вуха притягнутий. Я розумію, що авторка на собі відчула як це, або особисто знає тих, хто це пережив. Та можливо варто було написати статтю трохи згодом, більш виважено, менш емоційно.