Десь таки перемир’я діє

Що ти зробив сьогодні, щоб Україна була кращою завтра?
18 травня 201510:00

Коли ми завантажили всі передачі, розписали маршрут поїздки і сіли в машину, я тихенько молилася. Хоч на схід України їхала не вперше, але зажди якось лячно.

Стартуємо в ніч, щоб до "сніданку" встигнути, але, щиро кажучи, хоч би то зробити до обіду. Дорога до біса дірява. Їдемо - дощ лупить, а в Донецькій області кладуть асфальт.

Блокпост блокпосту - не рівня, буває військові перевіряють кожен куточок машини, а міліцейські пости можуть навіть не зупинити.

Села, які ми проїжджали, порожні, люду де-не-де. Збираючи канапки нам у дорогу, чула по радіо передачу про хлопців, які повернулися з ротації, й один із них розповідав:

- Коли ми, західняки, приїхали на Схід, то першими нашими словами було: "Хлопці, ви так бідно живете". Східняки не могли повірити, як так? Вони ж годують усю Україну, а живуть бідніше за ледачих гуцулів?

От саме таке відчуття було в нас, коли ми проїжджали ці землі. Деяких із цих сіл війна навіть не торкнулася, це їх постійний спосіб життя.

Тарас - засновник нашої волонтерської організації - розповідав, як минулого разу підвезли місцевого чоловіка. У того, бідного, руки трусилися, боявся, що сів у машину до "Правого сектору".

Коли ми заїхали в місто, де базувалися наші хлопці, здивувалися, що людей на вулицях чимало. Довго не могла зрозуміти, як так. Виявилося, що поряд базується більш ніж 10 батальйонів, і тут до мене дійшло: вони ж у безпеці, їх же захищають найкращі воїни світу.

Нарешті ми приїхали до наших хлопців. Вони так радо нас зустрічають, вітають. Ми дістаємо подарунки - приціли, плейт кері... Хлопці роздивляються, цікавляться новинками. Ніхто не тягне собі все підряд, розподіляють: снайперам - це, лікарям - цей ящик... все чесно.

- Дякуємо вам, дівчата! Ви для нас усе робите, аби ми служили, - підходять хлопці до нас.

І ти собі думаєш: ліпше б ми на побачення з вами бігали, а не приціли возили. Але війна вносить свої корективи в наше життя.

Ми привезли їм свої подарунки, а хлопці демонструють нам подарунки, які зробила їм держава. Виносять снайперську гвинтівку.

- Невже держава?

- Аякже, ми ж разом проти ворога боремося! Уявляєте, ще не було жодного промаху, кожен патрон влучив у ціль.

Ми були приємно здивовані, особливо розуміючи, що нам такі подарунки не по зубах.

Усе роздавши, командир урочисто:

- Ну все, роздали, давайте за стіл, якраз чайник закипів.

Десять разів вибачаються, що не можуть залишити нас із ночівлею. Розповідають про журналістку, яка, обіцяючи, що не скаже зайвого, "випадково" видала багато таємниць. Чи то через непрофесійність, чи нерозуміння поняття військова таємниця, але клопоту хлопці мали багато.

До речі, саме тому я не зазначаю ні місця дислокації, ні назви батальйону, ні інших подробиць. Війна закінчиться, от тоді обов’язково треба буде писати про наших героїв з усіма деталями та фотографіями.

Але ж дуже хлопцям хотілося з нами поспілкуватися більше. Все ж знайомі не перший день. Саме з цього батальйону почалося волонтерське життя нашого "Мілітарного Порталу". Тоді хлопці не знали, як назбирати на вісім бронежилетів і вісім касок для цих бійців. Зараз ми возимо серйозніші речі, але те перше замовлення згадують постійно.

Так, по старій дружбі, ми й залишилися на ночівлю. Бійці чекали на нас дуже. Швиденько організували шашлик, а нас, дівчат, залишили різати салати. Про що потім пожалкували:

- Хтось тут на дієті, мабуть, салати геть не солоні. Ех, дівчата!

Та найкраще в цих посиденьках - розмови хлопців.

- Сьогодні гратиме "Волинь" проти "Шахтаря", ох наші волиняки їм дадуть жару!

- Та що там ваша "Волинь", все ж не наше київське "Динамо"!

- А у нас у Хмельницькому і пристойної команди нема.

- Зате у вас базар крутий,  - сміються всі разом.

За цими розмовами ми знайшли своїх київських сусідів, домовилися після повернення обов’язково зустрітися.

- Хлопці, як настрій? - цікавимося ми.

- Бойовий. Немає часу на хандру. Кожного дня безпілотники над нами літають, а це означає, що скоро буде гаряче. Але ми ж тут не на відпочинок приїхали. Скоро бульба достигне вдома, треба встигнути тут розібратися і додому, - сміються хлопці.

За балачками ми знову добряче зголодніли і від солдатської вечері відмовитися не могли. На вечерю було смачне картопляне пюре з м’ясом, булка з маслом і чай. Дуже смачно!

- І як вас годує держава?

- Дуже достойно, нам подобається. Дехто навіть зайві кілограми на такому режимі встигає набрати.

Нас, волонтерів, це не може не радувати, бо раніше нам потрібно було думати про те, як нагодувати хлопців. Про те, де дістати каші чи консерви, сьогодні думає держава, що значно розв’язало нам руки.

- А вечорами ми дивимося кіно, за бажанням, звісно. І ви сьогодні ввечері приходьте, обіцяємо - буде цікаво, - припрошують нас хлопці.

І справді, дивитися кіно з бійцями весело. Хоч фільм про війну, доволі напружений, але вони багато жартували.

- О, п’ята хвиля мобілізації! - сміються хлопці, коли на екрані з’являються ветерани, які з молодими йдуть в останній бій.

Але для нас це сміх крізь сльози, адже розуміємо, що не все ще подолано, що попереду - купа роботи.

 

Нам показують, де ми спатимемо і куди, в разі чого, бігти. Спати лячно, але ти розумієш, що поруч цілий батальйон захисників.

Уранці ми випили разом чаю і поїхали далі, адже на нас чекали інші батальйони.

Дорогою нас зачарувала лінійка в одній зі шкіл. Усі з прапорами України.

Тарас аж зупинився і прислухався. Потім я зрозуміла, в чому річ. Наступною нашою зупинкою був батальйон ІПСО (інформаційно-психологічних операцій). Їхнє завдання - працювати з місцевим населенням, аби ті не вірили ворожій пропаганді.

Їм це вдається. Хоч "ватного" населення в місті вистачає, але прогрес помітний. Послухавши про роботу цього батальйону, я серйозно задумалася піти до них на контракт. Коли людина вбити не може, то працювати з місцевим населенням словом - саме те, що треба.

На шляху додому проїжджаємо черговий блокпост. Дивлюся, а у хлопців прапор український уже геть порваний.

- Хлопці, у вас такий прапор бойовий, давайте ми вам новий подаруємо. Не один, а навіть десять, на них дівчата вам побажання написали, - звертаюся до хлопців.

Вони зраділи, як дівки квітам, посміхаються. А потім зазирають у вікно і кажуть:

- А ваш телефончик можна?

Останнім часом і справді розумієш, що ця війна - боротьба всього народу. Коли це все тільки починалося, хлопці йшли голі й босі. Броніки, каски, берці... все кувала родина спільно з волонтерами. А зараз усі ці покупки лежать на плечах держави. Жодного хлопця не відпустять на Схід без цих речей.

І якщо вам хтось каже, що це все неправда, і все купують волонтери - не вірте! Проблема в непоінформованості бійця або некомпетентності командира. Держава голими на війну нікого не відпускає!

Так само з технікою і спорядженням. Цих речей багато не буває, тому волонтери постійно возять, але пішки ніхто не ходить і з рогаток не стріляють, держава і тут тримає руку на пульсі.

Є проблеми в забезпеченні першої лінії фронту, не зажди туди можна дістатися, але все можливе, а інколи й неможливе, робиться.

Це перемир'я дало нам шанс трошки перебазуватися, довезти до першої лінії фронту те, чого вони дуже потребували. Батальйони мають час на якісну підготовку і пропрацювання всіх "а якщо...".

Звісно, багато хто зараз скандує, що це перемир'я до бісу нам здалося. Проте солдати служать у своїх підрозділах і часто не мають уявлення, як важко іншим. Інші, ближчі до лінії вогню, не бачили шампуню вже по декілька місяців. Але, дякувати Богу, це розуміють офіцери (принаймні ті, з якими мені вдалося поспілкуватися). Вони то й тримають руку на пульсі.

Зараз волонтери перейшли на новий рівень постачання. Раніше ми з возиками збирали "Мівіну" і консерви, сьогодні вже возимо оптику, якісний зв'язок – антени, коліматори, приціли, ліхтарики. Завжди залишається актуальним тактичне спорядження – розгрузки, плейт кері, а зараз ще й літні берці будуть потрібні. Тому, якщо у вас є можливість, допомагайте волонтерам навіть корисними контактами, ми цього дуже потребуємо.

Коли ми їхали додому, Тарас зазначив, що це вперше ми проїхали весь шлях і не почули жодного пострілу. Десь таки перемир'я діє.

Та мене всю дорогу мучило питання, що коли війна закінчиться? Коли хлопці повернуться, а я плекаю надію, що це скоро трапиться, то якою буде наша Україна? Ми тут, на мирній землі, маємо запитати себе: "Що ти зробив сьогодні, щоб Україна була кращою завтра?". Ми маємо докласти всіх зусиль, щоби хлопці повернулися в країну, за яку вони воюють, за яку не шкодують свого життя!

Розділи :

КОМЕНТАРІ

19.11.2018, 12:46
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 31 березня 2020

    Land Rover, Lexus та елітні годинники: що задекларував новий глава МОЗ

    За минулий рік Степанов заробив 87 807 грн як очільник Одеської ОДА і отримав проценти в Ощадбанку на суму 2,83 млн грн

     
    • 31 березня 2020

    Авто за мільйон гривень та готівка: що задекларував новий заступник Венедіктової

     
    • 30 березня 2020

    Рада підтримала “антиколомойський” законопроект

     
    • 30 березня 2020

    Рада з другої спроби обрала очільників МОЗ та Мінстерства фінансів

    Верховна Рада України у понеділок, 30 березня, з другої спроби проголосувала за призначення очільників МОЗ та Мінстерства фінансів

     
Система Orphus