"Українську мову придумали австрійці…"

Треба розуміти, що сьогоднішня російська країна хвора. Путінізм - політичне вираження цих хвороб.
Фото http://dv-gazeta.info/news/pochemu-ukraina-proigryivaet-voynu-rossii.html
29 квітня 201507:00

- Української філософії не існує, - впевнено заявив мені свого часу Валерій Губін, декан філософського факультету Російського державного гуманітарного університету, де я навчався.

- Назвіть мені хоч одного серйозного українського філософа, крім Григорія Сковороди.

І хоча в Україні є авторитетні філософи, деякі з яких отримали свої наукові ступені в поважних західних інституціях, я промовчав. Сперечатися з Губіним, академічним бюрократом радянського ґатунку, сенсу не було ані найменшого. В кращому разі довелося би заплатити за ці суперечки своїми поточними оцінками.

Чимало викладачів факультету мали українські прізвища, але щиро вважали себе росіянами.

- Українці та росіяни - це один народ, - казали мені вони та дивувалися, коли я з цим не погоджувався.

- Навіщо ти пишеш статті українською? - досить агресивно спитав мене Валентин Асмус, син відомого київського філософа Валентина Асмуса, що переїхав до Москви наприкінці 1920-х (його можна було би привести як приклад Губіну). Я приніс йому для критики текст, який готував для одного українського видання. - Українську мову придумали австрійці, спеціально щоб роз'єднати російський народ.

Ці розмови другої половини 2000-х вже тоді дали зрозуміти, що Росія так просто не змириться з вибором України стати ближчою до Європейського Союзу.

Зараз, у другий рік війни на Донбасі та після нахабної анексії Криму, стає зрозумілим, що війна йде не стільки за економічні ресурси регіону - вугільні шахти та металургійні підприємства - скільки за речі світоглядні.

Росія хоче жити й бачити себе світовою супер-силою, нескореною імперією, спадкоємцем Візантії, монархії Романових та СРСР в одній особі. При цьому конкретні переваги такої великої державної території мало хто з росіян може назвати.

Варто згадати Константина Леонтьєва (1831 - 1891), російського філософа.

- Росія - планета з багатьма супутниками, схожими етнографічно не на Баварію чи Ганновер (Баварію чи Ганновер можна було б уподібнити лише окремому Новгородському або Малоросійському царству), а на Голландію чи Швецію. Різниця, по-перше, в тому, що замість двох одноплемінних націй у Росії є чеська нація, болгарська, сербська, словацька, польська, напевно, ілліро-кроатська окремо і т.д., а по-друге, історичні умови склалися так, що Голландія та обидві скандинавські держави чекають і бояться завоювання зі сторони Німеччини, остерігаються припинення своєї державності, а більшість слов'янських націй звикли сподіватися на допомогу Росії, на розвиток своєї державності за сприяння Росії, - пише він у книзі "Панславізм і греки", 1873 року.

На такій ідеології зростали покоління росіян, серед них - їхній лідер Володимир Путін.

При цьому дуже важко зрозуміти, а що конкретно може Росія дати слов'янським націям, протектором яких вона себе вважає? Високі доходи для населення, технології, ефективні політични механізми? Ні, в кращому разі - знижку на газ та нафту, що за умови сланцевої революції та низькіх цін на нафту на світовому ринку перестає бути суттєвою перевагою.

За консенсус-прогнозом агенції Bloomberg, російська економіка за результатами першого кварталу впала на 2,9%, що буде першим кварталом падіння з кризового 2009-го року. Інвестиції за січень-березень скоротилися на 6%. Реальні зарплати в першому кварталі зменшилися на 8,3%, доходи - на 1,4%.

Міністерство економічного розвитку країни чекає, що інфляція за рік складе 16%, зарплати впадуть на 9,4%, доходи - на 6,3%. Експерти Bloomberg вважають, що в другому кварталі економіка продовжить падіння - на 4,6%, в третьому - на 5,1% і лише в четвертому падіння сповільниться - до 3,9%.

Чи чогось особливого вартий російський стиль життя за формулою "дім - робота - дім"?

Чи полегшує це життя сприйнята росіянами на метафізичному рівні вертикаль "людина - суспільство - влада"?

Опитані мною росіяни не вважають, що країні загрожують масові протести. Росіяни елементарно бояться своєї поліції та судів.

- Як добре, що в нас була революція 1917-го року - тут стільки простору для думки, - сказав мені один чоловік під час філософської конференції у Москві в 2006 році.

Він не назвав свого імені, і я не зовсім розумію, що він мав на увазі. Але ймовірно йдеться про те, що росіянам цінніше мати можливість про щось думати, аніж щось робити й реально змінювати на краще.

Звиклі годинами розмовляти про "сенс життя", росіяни мали б набагато більше користі, якби вони активніше читали світову пресу, аніж Федора Достоєвського, яким вони так пишаються.

Я далекий від того, щоби всі сподівання щодо покращення ситуації в Росії покладати на телеканал "Дождь". За всієї поваги до цього медіа-ресурсу, він не може змінити країну за осяжний проміжок часу. До того ж, можлива зміна влади - це ще не все. В Росії потрібно змінювати стиль життя, напрямок думок, ставлення громадян до того, що повинна і що не повинна робити держава.

Проживши у Росії два роки, переважно у Москві, я так і не зустрів там культури сперечатися. Більшість росіян перебувають в стані якогось магічного однодумства та згоди один з одним, при цьому імперські амбіції режиму Путіна - частина цього однодумства. Здатність поставити під сумнів власний світогляд - те, на чому збудував свою філософію раціоналізму Рене Декарт у XVII столітті - не належить до сильних сторін російської ментальності.

Набагато легше мовчки погоджуватися з анексією Криму та війною на Донбасі, дивлячись державні телеканали прохолодними московськими чи петербурзькими вечорами, які традиційно закінчуються переглядом серіалів про представників силових відомств.

В цих серіалах все просто: є злочинець, є добрий поліцейський - він ловить злочинця і хизується цим перед своїми колегами в кабінеті, де на почесному місці на стіні - портрет Путіна. Зведення складності життя до елементарно простої картини з добрим царем на чолі - типово для російського світогляду. На цьому тримається тоталітарна влада.

Радянський диктатор Йосиф Сталін у 1930 роках написав статтю "Запаморочення від успіхів", у якій засуджував перегини при проведенні політики колективізації, яка мала б піднести розвиток аграрної галузі СРСР на новий рівень. Навіть Сталін визнавав помилки, хоча він перетнув всі можливі межі диктатури.

Чи напише свої "Запаморочення від успіхів" Путін? Він так само має звичку з періодичністю раз на рік виступати зі шпальт російських газет.

Український журналіст Олесь Бузина був фанатом тоталітарного характеру та імперських звичок сьогоднішньої російської нації. Непросто зрозуміти до кінця його мотивацію - якось не віриться, що це було продовженням любові до Михайла Булгакова та його "Білої гвардії". Любити Булгакова - це писати статті про онтологію кімнат в його будинку для журналу "Питання літературознавства" та пити чай з працівниками київського музею на честь письменника, а не вести відверто антиукраїнський блог в одному з найпопулярніших видань України - газеті "Сегодня".

Після вбивства Бузини 16 квітня здійнялася хуртовина конспірологічних підозр щодо причетності до злочину російських спецслужб. Якась логіка в цьому простежується - росіяни були б зацікавлені показати, що в Україні винищують тих, хто має альтернативний погляд на політичний процес. Але рівень ненависті до автора, який послідовно доводив вторинність української нації - теж вагомий фактор. Бузину могли вбити просто за те, що він писав.

Російський стиль життя та думки з його очевидною простотою та зверненістю до доброго царя полонили Бузину, як вони полонили багатьох, хто в ці дні перебуває на Донбасі й має георгіївську стрічку на мундирі без розпізнавальних знаків.

Немає нічого поганого в тому, щоб любити російську культуру. Скажімо, живопис Михайла Нестерова чи прозу Людмили Улицької. Але треба розуміти, що сьогоднішня російська країна хвора.

Вона хвора на тоталітаризм думки, на патологічне бажання розширюватися географічно, на заперечення технологічних інновацій, на пасивне сидіння вечорами біля телевізору. Путінізм - політичне вираження цих хвороб.

Обравши Донбас, щоб наточити зуби на можливі подальші імперські кроки, Росія продовжуватиме платити економічну ціну за те, що мріє відродити СРСР. І навряд чи країну зможе змінити її варіант Майдану - він у кращому разі змінить політичний режим. Це немало, але треба змінювати ментальність.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

13.11.2018, 21:18
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 24 червня 2019

    На Протасовому Яру в Києві вже п'ятий день рубають дерева. Активісти заблокували рух транспорту

    Небайдужі громадяни прийшли на захист території

     
    • 24 червня 2019

    ЦВК вдруге відмовилась реєструвати Онищенка кандидатом в депутати. Відмовили також і Шарію

    Онищенко оскаржив попереднє рішення ЦВК в суді

     
    • 23 червня 2019

    Політичний тиждень: виборам бути, самотній Філарет і студентська перемога

    Домовленості з олігархами і загибель руйнівника міфів російської пропаганди

     
    • 20 червня 2019

    У Києві пройшла акція "НІ Портнову в КНУ"

    На акції зібрались студенти та активісти. Вони скандували: "Ні Портнову в КНУ", "Ні репресіям студентів"

     
Система Orphus