Реліквії війни, які ми часто втрачаємо

Легенди треба не лише здобувати. Їх треба ще вміти вберегти
Фото Мустафа Найєм
20 квітня 201507:40

- Що записуєш? Журнал боїв якийсь?

Уперше це питання я поставив добровольцю ще влітку минулого року. Тоді батальйон (а тепер полк) "Азов" тільки добу як повернувся з операції в Маріуполі. Були квартальні бої, для багатьох це було вперше, тому всі ділилися переживаннями та враженнями. А один хлопець щось писав.

- Та так, спогади. Воно ж усе забудеться, або новими враженнями присиплеться… А так от воно - в буквах, на папері. А раптом зі мною щось станеться? Так от хай рідні знають, чим я займався.

- І багато написав? - питаю я.

- Та ні. У мене помилок багато. Постійно на чистовик переписую, від цього суть розповіді гублю постійно. Але нічого. До наступного бою допишу.

- Даси почитати?

- Ні. Це не для тебе. Тобі можу розказати, як усе було. Але ти вже і сам знаєш…

От ще тоді я подумав, що таких хлопців багато. Вони питали, чому про війну так мало пісень, чому не оспівуються герої, чому їх не називають якимось гордим словом.

У повітрі літало, що це війна, в якій слово "солдат" зміниться чимось більш епічним. Але вже тоді хлопці гордо ліпили шеврон із написом "УКРОП".

- Для чого? - питав я, розуміючи, що слова, які російська пропаганда намагалася вигадати як образливі, набули іншого сенсу і змісту.

- Ти що, брат, це ж сучасна історія. Це фольклор! Про це говоритимуть наші онуки. Укроп - це круто. Укроп - захисник. Художник же старався, придумував як це намалювати. Це мистецтво…

Уже восени я з волонтерами їхав передовою. Вони грали концерти скрізь, де було можна. І от тоді вже були пісні про військових. Про "Правий сектор", про "Укропів"… вперше, здається, я почув у пісні слово "кіборг". Часто просили виконати пісню ДУКівців "Донецьк. Аеропорт". Усі ці пісні нині "вештаються" ютубом, впитуючи в себе тисячі переглядів.

Було зрозуміло, що весь цей фольклор нарешті набуває нової форми. Епічної і мужньої. Тоді я вже знав "невидимок" із 55-ї артилерійської бригади. А найцікавіше, що всі ці назви противник дав сам. Чи то від розгубленості, чи від чогось іншого.

- Ми впіймали канал "сєпарів". А під Дебальцевим треба було прикрити хлопців. Ну і насипали, як могли, але діяли оперативно. Виїхали, жахнули, переїхали. І от чуємо в рації купу матюків, вони намагалися нас впіймати протягом 4 годин. Крили "Градами", але по тих місцях, де нас уже не було. Деякі уламки падали від нас за 400 метрів. Мінометні снаряди не потрапляли до нас навіть близько. І от ми чуємо: "Они невидимки…" Ну, і ясно, що ми не втрималися, враховуючи, що завдання ми виконали, і відповіли їм, що так і так, на зв’язку "невидимки". І що ми в них за спинами… Весело, словом, розважилися. Ну, так воно і прив’язалося. Є "кіборги", є "невидимки". Додає якоїсь наснаги в бою, чи що…

- А спогади якось зберігаєш? - цікавився я.

- Фейсбук - мої спогади. Зараз військові-блогери - це щось страшне. Але я писав якісь оповідання, тоді воно десь губиться, а так і думки, і вірші, і оповідання можна знайти на сторінках волонтерів, що працюють з 55-ю артилерійською бригадою. А… ще в мене є пару віршів, написаних прямо в бою. Любив римувати під час обстрілів. Але вони написані в голові. Добре, що ти нагадав. Зараз прийду - перепишу на папір…

Уже на початку зими мені вдалося особисто потрапити в донецький аеропорт. Коли я говорив з хлопцями, вони не називали ні своєї бригади, ні з якого вони міста. Вони були в ДАПі, але не в терміналах. Там відбувалися постійні обстріли. Заїхати можна було тільки вночі. Без світла фар.

Я тоді дуже дивувався водієві, а точніше тому, як він може бачити вночі, наче кішка… мене просили тільки закрити руками всі лампочки на "торпеді".

Словом, виїхати ми не могли, оскільки почався обстріл і було дуже небезпечно. Ночувати ми залишилися в одному бункері. Там познайомилися з "зенітниками". Вже зранку, коли планували виїжджати додому, на столі я побачив книжку.

- Що читаєте? - питаю.

- Це щоденник хлопця з попередньої ротації. Ми таких речей не читаємо, але тут проглянули, - каже мені боєць з позивним "Байкал".

- Що там? - я простягаю руку, щоб узяти вже брудну палітурку товстенького блокнота.

Але "Байкал" не дає мені книгу відразу. Він був готовий до бою. Це той момент, коли термінали стояли один з останніх днів і хлопці мали їхати на допомогу. Всі помітно нервували, але не від страху - від бажання битися. Всі говорили, що їм набридло відбиватися. Що це наша земля. Що треба йти в бій. Самі себе накручували, багато курили. Чай пили перед боєм такий міцний, що в мене терп язик від такої заварки. Через 10 хвилин ці хлопці будуть у бою, і нас вивозитимуть з ДАПУ під прикриттям зенітної установки, привареної до "Уралу".

Це буде через 10 хвилин.

А зараз ми в бункері. "Байкал" відкриває щоденник. Сторінка, на якій він відкрив, - п’ята. Читає.

"Наш ПКМ сработал метко,

Зеленку расстрелял не зря.

И лиш простреленная ветка

Качалась будто-бы трава…"

Август. Дед.

- Це залишили тут до нас. Ми думали, що це просто вірші. Звичайні воєнні вірші.

- А це що? - щиро намагаюся зрозуміти "Байкала", який думками вже в бою.

 

Він нарешті дає мені книгу. Виявилося, що це щоденник "кіборга". Того, що був на попередній ротації. Не просто "кіборга". Ця книга - хроніка боїв за аеропорт. Найактивнішої фази. Першого етапу, так би мовити. А головне - всі бої описані віршами. Так, не високопарні рими, десь не складно. Але це хроніка боїв. Реальних боїв. І ця хроніка віршована.

Це одна з тих реліквій війни, яку ми вже втратили. Хлопці мріяли повернути той щоденник авторові. І я теж мріяв. А потім якось був обстріл. Конкретно по цій позиції. І було не до щоденника. Я ніколи нічого подібного не читав. І більше не прочитаю. Але є кілька фотографій і відео, де бійці читають вірші. І це та частинка фольклору, яка безперечно житиме, як легенда. А легенди треба не лише здобувати. Їх треба ще вміти вберегти.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

24.11.2018, 11:31
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 28 вересня 2019

    "Хто наступна Гандзюк?": активісти прийшли до Офісу президента

    У п'ятницю, 27 вересня, під Адміністрацією президента відбулася друга “Ніч на Банковій”. Активісти лишили напис на асфальті із запитанням: "Хто наступна Гандзюк?"

     
    • 26 вересня 2019

    “Пожаліли його, живий лишився, а він тепер в суді свідчить”, - в суді з розстрілу групи спецпризначення оприлюднили “прослушку” фігуранта

    Запорізький апеляційний суд на фінішній прямій розгляду справи розстріляних спецпризначенців

     
    • 21 вересня 2019

    Члени "Демократичної сокири" звернулись до міграційної служби щодо потрійного громадянства Коломойського

    Про це стало відомо під час акції "Імпічмент Коломойському", яка відбулась біля Офісу президента у Києві, 20 вересня

     
    • 18 вересня 2019

    У Києві відбулась церемонія подяки ексдиректору Українського інституту національної пам'яті В'ятровичу

     
Система Orphus