Змінити країну: міф чи призначення?

Чи зможе наше покоління довести справу до кінця й нарешті здійснити призначення, напророчене з дитинства - перетворити українське життя на законне, правове, конституційне?
17 квітня 201510:00

Писані закони не дарують свободи й справедливості. Такі складні речі народжуються в головах, існують в поведінці.

Цього нас малих вчили розумні дорослі. Тоді вони тільки починали створювати нову країну, від якої не смерділо би "тоталітаризмом". З часом стало ясно, що їх спроби були безуспішні.

Ті дорослі самі себе виправдовували тим, що виросли при комунізмі й не вміють жити демократично, як би не хотіли. Але ми, - ті, хто не знав життя в Радянському Союзі, - мали бути іншими.

Ваше покоління змінить державу, - пророкували в школах.

Чому ви нічого не міняєте? - здивовано піднімали брови в університетах.

А ми не знали, що робити. Носили вишиванку на свята, ходили на вибори, щоб не проґавити момент здійснення акту волевиявлення. Поодинокі обурення вибірковим правосуддям та бюрократичними махінаціями згасали непоміченими. Корупція навіть найагресивніших з часом переставала обурювати. Не всі бунтували. Чекаючи на зміни, одні - тікали, іншим доводилося швидко приймати правила гри "зараженої совком" системи.

Аж одного дня Микола Азаров сказав: процес підписання угоди про Асоціацію з ЄС зупинили. Й стало ясно, що робити. Не історія, не спаплюжена солов’їна мова чи потоптаний кущ калини - підказав примітивний економічний інтерес.

Але кого цікавлять мотиви?

Суть в тому, що після "метафізичного єднання" та вбивств на Майдані, після початку війни з Росією, після того, як президент заговорив англійською, здавалося б, нічого не може заставити Україну стати на хибний шлях і знову плекати свою тендітну "дефектну демократію" десь на узбіччі процесу світового розвитку.

Та, вибачте мене оптимісти, це вже було.

На початку 90-их також змінювався світ, зникала радянська імперія, зі всіх боків наступав лібералізм, а зародження правової держави в межах українських кордонів здавалося неминучим. Але його оминули. Політична еліта вирішила несильно зраджувати радянській традиції, фінансові потоки потрапили до рук старих комуністів і нових бандитів, які згодом приєдналися до перших у стінах "демократичного" парламенту.

2004 рік. Помаранчева революція, казали, створила громадянське суспільство, яке відтоді мало стати невід’ємною частиною всеукраїнського політичного процесу. Та не стало.

Понад 20 років кожен депутат - романтик чи злочинець - обіцяв реформи, які змінять українську реальність, а разом з нею - й українську натуру. Та нічого не мінялося.

Мішель Фуко писав:

- Саме поняття "реформи" стає настільки дурним і лицемірним. Адже реформування або здійснюють люди, які називають себе "представниками", і які зробили своєю спеціальністю говорити від імені інших, і в цьому випадку реформа виявляється пристосуванням влади, розподілом влади, яке супроводжується дедалі більшим придушенням; або ж це буде реформа, яку відстоюють і вимагають ті, кого вона стосується, тоді вона перестає бути реформою, стає революційною дією, яка ставить під питання всю систему влади.

Напевно, можна було б і не зважати на обіцянку Петра Порошенка змінити державу, якби торік "вся система влади" в Україні не опинилася під питанням, і реформи не стали необхідними самому президентові. Чи не стали?

Вже не вперше українцям поставили діагноз "переродження", а ті перехрестилися, хоча й сумніваються, що стали готовими поважати закон, не виправдовувати хабарі маленькими зарплатами, не бігти до судді з конвертами (чи зброєю), надаючи йому змогу приймати рішення іменем тої, інакшої України.

"Несправедливі, але закохані в справедливість" (за Камю) інтелектуали, діячі, митці 90-х, передали нам віру в могутність, унікальність України.

"Ще прийде час" - гасло, яким вболівальники львівських Карпат можуть спокійно поділитися зі всією країною. Але чи не ховаються за цією вірою всього лиш лінь і безвідповідальність?

Можливо, за 2 роки настане-таки економічне диво, в яке вірить Богдан Гаврилишин. А може й цього разу зміни пройдуть повз. Результати роботи перших 100 днів нового уряду, песимізм чи іронія дають змогу намалювати таку картину майбутнього: через 10-20 років схвильовано обговорюють причини знецінення валюти, наслідки публічних убивств, нарікають на сусіда й главу держави, а потім хапаються за голову зі словами: "Наші діти не мали вже цього бачити".

На похороні старих порядків відтанцювали вже тричі: 1991, 2004, 2014. Чи зможемо ми, покоління "справедливих, але вже не дуже закоханих у ту справедливість", довести справу до кінця й нарешті здійснити призначення, напророчене з дитинства - перетворити українське життя на законне, правове, конституційне? Чи ця місія просто один з безлічі міфів, який передають з покоління в покоління?

Розділи :

КОМЕНТАРІ

15.11.2018, 05:31
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 19 лютого 2019

    Потерпілі у справах Майдану продовжують з’являтись. Щодо розстрілів винесено 66 підозр, - ГПУ

    Всього у справі більше тисячі епізодів, включаючи побиття активістів, журналістів та вбивства

     
    • 18 лютого 2019

    Активісти прийшли під стіни МВС із акцією "Бандера, вставай"

    У Києві біля приміщення Міністерства внутрішніх справ представники кількох організацій провели акцію "Бандера, вставай"

     
    • 18 лютого 2019

    У справі щодо відсторонення Уляни Супрун визначили нового суддю

    Новим суддею у цій справі за автоматичним перерозподілом стала суддя Тетяна Скочо

     
    • 13 лютого 2019

    Прокурор, який помер в статусі підозрюваного у справах Майдану, був у день смерті в суді

     
Система Orphus