Лікування градусниками

Як волонтери переліковують наших воїнів у Латвії, і чому українські лікарі не визнають своїх проблем
4 лютого 201511:00

Латвійка Яна Стрелеца має вищу медичну освіту й українське походження. Тому, коли торік у Латвії було створено Фонд підтримки України, вона почала займатися його справами. Фонд опікується людьми, які постраждали від російської агресії. Разом із державною латвійською програмою допомоги Україні на лікуванні в латвійських шпиталях уже побував 21 чоловік.

За півроку роботи Яна може чимало розповісти про різницю в підходах між українською та європейською медициною. "Мабуть, після розмови мене називатимуть рупором Кремля", - усміхається вона, оскільки причин хвалити українську медицину бачить мало. Однак вважає, що озвучити проблеми необхідно - можливо, це спонукатиме чиновників їх вирішити. Тому що причина незадовільного лікування бійців АТО, як правило, зовсім не в нестачі грошей.

- Що латвійські лікарі, які працюють із нашими бійцями, кажуть про українську медицину?

- Варто спершу зауважити, що я розумію проблеми українських шпиталів: не вистачає лікарів і працювати доводиться в кілька змін, що бракує ресурсів, що праця медсестри погано оплачується. Хтозна, що ми в Латвії робили б за такої ситуації. Але все одно називати таке лікування відповідним 21-му століттю ми не можемо.

Наші лікарі кажуть, що в Україні бійці отримують адекватну первинну допомогу: їхні життя рятують. Навіть більше - рятують пошкоджений орган. Рука є, нога є, ампутації вдалось уникнути. Але що людині далі робити з тією ногою, яка не ворушиться? Що робити з руками, які болять? Роботу лікаря не завершено. Але часто українських військових - чоловіків працездатного віку - виписують саме в такому стані.

Наприклад, у нас був хлопець 1988 року народження з Дніпропетровського госпіталю. Там, виписуючи, йому сказали: "Ти кульгаєш і кульгатимеш". А виявилося, що місцеві хірурги недобре склали хлопцеві кістку, уламки не зрослись. У Латвії зробили операцію, поставили трансплантант - і вже є надії, що чоловік матиме повноцінне життя.

З цього ж госпіталю в нас був "кіборг". В Україні йому сказали, що працездатність руки після операції буде на рівні 60%. Після реабілітації в нас чоловік каже, що його рука вже працює на 90%.

Був пацієнт Василь (імена всіх пацієнтів із метою їхньої безпеки змінено, - INSIDER). Його поранили в липні, але пошкоджений тоді нерв зшили аж у середині вересня. Чому так довго? На мою думку, якби він потрапив у цивільний шпиталь, а не військовий - усе відбулося б нормально, бо там знають, що зшивати нерв треба якомога швидше. Але вони це у вересні зробили, зігнули поранену ногу на 90 градусів і поставили на 5 тижнів у гіпс. Тому коли Василя привезли до нас, у нього була шалена контрактура (обмежена рухливість суглоба через патологічні зміни в м’яких тканинах довкола нього, - INSIDER).

Позбувся він її лише за шість тижнів лікування. А нерв, як виявилося, порвався, бо зшивали його несучасною технікою і, швидше за все, не мікрохірурги. Подібне трапилось і з 24-річним хлопцем, якого поранили в лікоть. Виписали його із контрактурою й защемленим нервом.

Я розумію, що до нас приїздять лише люди зі складними випадками, яким недостатньо допомогли. Але те, що ми бачимо, вражає.

 Реабілітаційні заходи в латвійській клініці

- Ці огріхи операбельні?

- Так, але виникає інша проблема. Ми не можемо точно знати стан хлопців через жахливу за якістю медичну документацію. За паперами Василеві була потрібна лише реабілітація, а насправді він потребував іще обстеження й операції на нерві. У випадку з суглобом ніхто не написав, наскільки він згинається й розгинається. А все це необхідно, щоб лікар вирішив, як саме лікувати хворого.

Нещодавно взагалі був випадок, коли хлопець за документами був сліпий, заразний і з потребою в нейрохірургічній операції. Нейрохірургічне відділення підготувало йому окрему палату. А виявилося, що насправді він бачить, і ніяких інфекцій у хлопця немає. А що йому треба було - це прооперувати руки. Наші фахівці обурювались, що так ми марнуємо ресурси і час. Але завжди виходить, що з України нам привозять "кота в мішку".

Стандартно реабілітація в Латвії обходиться в 2-3 тисячі євро разом із перельотом. Але часом виявляється, що потрібне хірургічне втручання - відповідно, більше грошей і довший курс. Планувати наперед ми не можемо.

Зараз у нас лікується хлопець, якого дуже вразило, що лікар розповів йому, як оперуватиме. А після операції підійшов і роз’яснив, що хотіли зробити й що вийшло, як треба поводитися після операції, щоб усе нормально було. Думаю, що тут проблема не в грошах. Це ж не витрати.

Думаю, якби хлопців лікували в звичайних, цивільних шпиталях - вони отримували б і лікування, й піклування. У військових шпиталях їх лікують, мабуть, за якимось інакшим протоколом. Можливо, хлопцеві, якого на вулиці машиною збили, треба зшити нерв одразу. А пораненому солдатові - вже коли можуть, коли є час?

- В Україні військові госпіталі підпорядковуються Міністерству оборони, а не Міністерству охорони здоров'я. У Латвії теж так?

- У нас це була одна з перших реформ: усі лікарні перевели в підпорядкування Міністерства охорони здоров'я. Раніше теж були й міліцейські лікарні, й армійські шпиталі, але більше цього немає. Всі військовослужбовці лікуються в цивільних шпиталях, і закон про права пацієнта повністю поширюється й на них. Але це не єдино правильна система, у світі їх багато різних. Головне - щоб вона працювала і не кривдила людей. Щоб не залежала від конкретного лікаря.

А то, як я чула від хлопців, хоче лікар - візьме першим цивільного з гемороєм, а ти зі своєю пораненою рукою полеж ще пару місяців. Чому в тих військових шпиталях стільки цивільних пацієнтів - теж питання. Але головна проблема в тому, наскільки те лікування сучасне. Пацієнти з Одеського госпіталю казали: там ти просто лежиш і тебе лікують градусником. Кожен день тобі ставлять градусник, і все. На запитання, коли тебе оперуватимуть, відповідають: ну, не знаю. І так воно триває з дня в день.

І, на превеликий жаль, у хлопця, який лікується в нас зараз, око вже ніколи не буде таким, як було до того. Те, що воно незряче - одна справа. Око як орган, за словами хлопця, загублене лише тому, що його дуже довго тримали в госпіталі. А коли хлопець потрапив у Київську лікарню Філатова, його запитали: де ж ти раніше був? І браком грошей це не пояснюється.

У підсумку Україна втрачає навіть суто економічно. Цим хлопцям до пенсії ще жити й жити. А як він собі ту пенсію заробить, як у нього обидві руки не працюють, а в госпіталі запевняють, що зробили все, що могли? Якщо це навіть і так - чому не запросити мікрохірурга, чому не відправити в іншу клініку, а відпускати зі словами "У тебе це загоїться саме"? Та медики в цих шпиталях мають кричати на весь світ: "Ми не можемо з цим упоратися!" А не казати: "Нам же так тяжко, дивіться, ми зробили все".

Якщо дійсно там цілодобово оперують, то заради чого? Який сенс тримати ті військові шпиталі, коли немає грошей на персонал, обладнання й душ? В Одеському госпіталі ще в липні на все відділення травматології була лише одна коляска. А це третій поверх. Що казати на це? Що казати про те, що ще в грудні там у душі й туалеті не було поручнів, щоб за них триматися? Це що, дуже дорого коштує?

 Палати в Латвії

- Це все в Одесі?

- Так. Хлопці взагалі мені казали, що там лікар може кричати пораненому бійцю АТО: "Це ще питання, де ти поранення отримав". Це говорить про ставлення. Тепер пацієнти збираються до суду подавати. І правильно, бо нічого не зміниться, доки не буде першого судового позову. Чи хоча б великої загрози цього позову. Тоді госпітальні функціонери зрозуміють, що вони там для людей, а не заради піару й того, щоб травичку зеленою фарбою фарбувати, коли генерали приїздять. Бо зараз є віддані справі одиничні санітарки чи лікарі. Є волонтери, які заповнюють собою порожнє місце замість системи. А системи як такої немає, хоч справою займаються три міністерства.

До слова, про піар. Одним із наших пацієнтів був Сергій, доброволець батальйону "Дніпро-2". Його привезли до нас спецрейсом із Дніпропетровської клінічної лікарні імені Мечнікова. Документація була неповною. Сергій був складним пацієнтом - отримав важке поранення спинного мозку.

У Латвії йому зробили все, що могли, але сучасна медицина вилікувати такі випадки ще не в стані. Він залишився паралізованим, права рука ледве ворушиться. Коли він отримав усе лікування, яке йому змогли надати в Латвії, українська сторона все не могла вирішити, як і куди перевезти хлопця.

Тривалий час вони відповідали "завтра", "наступного тижня", "ми подумаємо" - наче йдеться про дрова, а не про живу людину, яка скучила за домом. Коли ці питання вирішили, латвійське посольство в Україні зробило українському лікареві шенгенську візу, щоб той приїхав сюди, задокументував стан чоловіка й отримав рекомендації щодо подальшої реабілітації бійця уже в Дніпропетровську. Але ми лікаря так і не дочекалися. Забирати Сергія до лікарні прийшов радник Ігоря Коломойського Борис Трейгерман, а також дві телевізійні знімальні групи. Лікаря ж вони залишили в літаку.

Дивує й те, чому хлопців так "швиряють" по шпиталях. Із польового шпиталю везуть у Дніпропетровськ, тоді в Одесу, тоді в Київ. По-перше, втрачається купа грошей. А по-друге, після тяжких травм завжди є "золота година", безцінна для ефективного лікування. В Україні вона часто втрачається. І ще такі перевезення знімають із лікарів відповідальність.

Бо завжди можна сказати: "Ту помилку зробив мій попередник, а не я".

І як можна пояснити те, що українські чиновники кажуть: "Тут у людей все в порядку, потреби лікувати немає"? Це теж, щоб зняти відповідальність?

У січні в Україну приїжджав протезист Валдіс Валтерс. За свій кошт і за фінансової підтримки Фонду підтримки України мав намір поставити постраждалим на Майдані та в АТО 60 очних протезів. І коли він уже збирався виїжджати в Україну, в нас виникла велика проблема: виглядало на те, що потреби у протезах просто немає. У Міністерстві охорони здоров’я сказали, що, може, 3-4 людей знайдуть, а в решти вже все в порядку.

Ми поширили інформацію про візит Валтерса в українських ЗМІ й охочих виявилося набагато більше. І це були не косметичні процедури. Бо якщо в людини замість навіть неробочого ока порожнє місце, обличчя міняється. Це призводить до подальших проблем зі здоров’ям, не кажучи про психічний стан.

Усім зрозуміло, що таких пацієнтів в Україні чимало, але з жовтня по січень у МОЗ не знайшли можливості їх відшукати. Так само не бачать проблеми в тому, що госпіталь не має потрібних спеціалістів - наприклад, мікрохірургів. Яке право має госпіталь тримати в себе пацієнта, якого він не в змозі вилікувати?

- У нас такими категоріями не оперують. Треба радіти вже тому, що на лікарняне ліжко потрапив.

- От і лікують градусниками.

- Чиновники матимуть, що відповісти. Що у шпиталях бракує ліжок, що немає грошей.

- Тоді давайте подивимося на це з іншого боку - навіщо взагалі витрачатись? І на той градусник, і на ліжко. Нехай бійця везуть одразу в Київ чи за кордон, чи нехай удома лежить. Бо так платники податків витрачаються на те, що ніякої користі не приносить.

Мені дуже шкода тих конкретних хлопців і українське суспільство загалом. Зараз є цей підйом, "Героям слава!" - а що буде за 5 років? Їх же забудуть. Вони зараз уже марніють, щойно їх із госпіталю виписують.

А як потім Україна хоча б у соціально-економічному плані це переживе? Скільки втратить економіка на лікуванні й на непрацездатному населенні? Тому лікувати треба зараз, скільки б це не коштувало. Треба повертати людей до життя. Це чималі кошти, але якщо ми, як страуси, встромлятимемо голови в пісок і казатимемо, що ми все зробили - від цього покращання ніколи не буде.

Антон Семиженко, Марина Данилюк для INSIDER

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

17.11.2018, 16:39
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 31 березня 2020

    Land Rover, Lexus та елітні годинники: що задекларував новий глава МОЗ

    За минулий рік Степанов заробив 87 807 грн як очільник Одеської ОДА і отримав проценти в Ощадбанку на суму 2,83 млн грн

     
    • 31 березня 2020

    Авто за мільйон гривень та готівка: що задекларував новий заступник Венедіктової

     
    • 30 березня 2020

    Рада підтримала “антиколомойський” законопроект

     
    • 30 березня 2020

    Рада з другої спроби обрала очільників МОЗ та Мінстерства фінансів

    Верховна Рада України у понеділок, 30 березня, з другої спроби проголосувала за призначення очільників МОЗ та Мінстерства фінансів

     
Система Orphus