"Радянська окупація" та ідеологічна поразка Яценюка

Українські лідери вкотре розписуються у власній інтелектуальній неспроможності
19 січня 201509:11

Те, що цілком могло стати фундаментальним світоглядним проривом і поворотним моментом у процесі формування "нової" української свідомості після подій 2013-2014 років, обернулося черговим "пшиком" і ще одним втраченим шансом - у найкращих українських традиціях.

Ідеться про нашуміле інтерв’ю прем’єра Арсенія Яценюка німецькій телерадіокомпанії ARD, в якому він, зокрема, сказав:

- Російська агресія проти України - це зазіхання на світовий порядок. Ми всі добре пам’ятаємо радянське вторгнення як в Україну, так, у тому числі, і в Німеччину. Його треба уникнути. Нікому не дозволено переписувати результати Другої світової війни.

Звісно ж, російські медіа відразу зірвалися з ціпка: перекрутили початковий зміст повідомлення (приписавши Яценюку слова про "вторгнення СРСР в Україну", хоча, як бачимо, в оригінальному формулюванні йшлося саме про "радянське вторгнення") і почали кепкувати з прем’єра, активно натякаючи на те, що він, мовляв, співчуває гітлерівському режиму, проти якого воював Радянський Союз.

Про те, що російська історія значною мірою є суцільним сфальсифікованим під ідеологічні цілі міфом чимало наших громадян знає і так. Утім, здавалося, після цих російських нападок українська сторона нарешті візьме й вріже у відповідь правду-матінку про те, як насправді склалася історія України у ХХ столітті. Натомість спершу ми побачили недолуге пояснення прес-секретаря прем’єра, згодом - розпливчастий коментар МЗС і врешті – цілком дивну відповідь самого Яценюка.

Ні, я жодним чином не є ідеалістом. Цілком навпаки. Сучасна Україна є типовим зразком постколоніального суспільства, де більшість населення не знає історії своєї країни, не має бажання, стимулів і необхідності вивчати її. Насправді це цілком нормальний стан для соціуму у процесі переходу від бездержавності та національного гноблення до побудови національної державності.

Чимало держав світу також свого часу пройшли через це. І вели їх цим нелегким шляхом найчастіше саме політичні лідери, політична еліта. Адже державні діячі, здавалося б, мають бути "кращими": більш освіченими, більш далекоглядними, задавати тренди, вести вперед. Натомість українські лідери вкотре розписуються у власній інтелектуальній неспроможності.

От і лишається перечитувати роздуми Арсенія Петровича на історичні теми і вкотре риторично запитувати: коли вже в Україні з’явиться державний діяч, який зможе проартикулювати для населення та всього світу кілька цілком очевидних тез:

1. Незалежність України була проголошена 22 січня 1918 року та була визнана низкою провідних країн тодішньої Європи, у тому числі і Радянською Росією. Розмір території тодішньої України значно перевищував територію сучасної української держави.

2. Унаслідок зовнішнього вторгнення та поразки у війні 1919-1921 років незалежна Україна була окупована Радянською Росією. З метою легшого упокорення українців та за участі підтримуваних Москвою місцевих колаборантів на українських землях була створена маріонеткова держава - УРСР, що мала певні формальні ознаки державності, проте була цілком і повністю керована з Москви. Згодом УРСР стала складовою частиною Радянського Союзу, а по суті - російською колонією.

3. Упокорення українських земель після окупації давалося Радянській Росії складно. Населення України тривалий час відмовлялося сприймати радянську владу. З 1921-го і до початку 1930-х років по всій території УРСР регулярно спалахували чисельні збройні повстання проти радянського режиму. Наслідком цього став влаштований сталінським режимом геноцид українців - Голодомор 1932-1933 років, а також масові репресії проти української інтелігенції.

4. Після закінчення Другої світової війни і до початку 1960-х років активний збройний опір окупаційному радянському режиму продовжували чинити українці на західних землях - на Галичині та Волині, що підпали під радянський гніт дещо пізніше за територію Наддніпрянської України.

5. Пасивний опір радянській окупації тривав аж до початку т.зв. "національного відродження" наприкінці 1980-х років, передовсім у формі дисидентства та руху за дотримання прав людини.

6. Радянська окупація України закінчилася 24 серпня 1991 року з відновленням незалежності України.

Слід наголосити, що ця ідеологічна конструкція жодним чином не заперечує і не викреслює "радянської форми державності" України. Уявімо собі на хвилинку (не дай Боже, звісно) гіпотетичну ситуацію, коли регулярні російські війська доходять до Києва, де "під шумок" утворюється, скажімо, Крайовий уряд на чолі з яким-небудь Віктором Медведчуком.

Чи буде це окупацією?

Так, буде.

Проте, чи зникне Україна?

Зовсім ні - вона всього лише набуде іншої форми державності, наприклад, стане такою ж маріонетковою державою суцільно залежною від Росії. Відтак факт радянської окупації України у 1921-1991 роках не означає автоматично, що це був винятково негативний період історії, проте й не виправдовує політику асиміляції та національно-культурного гноблення українців у СРСР.

Натомість позиція, задекларована Арсенієм Яценюком, із фактологічної та ідеологічної сторін виглядає сумнівною, збитковою, слабкою як у внутрішньоукраїнській комунікації, так і в комунікації із зовнішнім світом. По-перше, вона дає можливість внутрішнім і зовнішнім недругам України продовжувати спекулювати на історичних фактах, у чому противник "підкований" значно краще за вітчизняних посадовців. По-друге, вона ставить під удар самого прем’єра.

Отож, почнемо з того, що СРСР ніяк не міг "окупувати Україну після ІІ Світової", адже був утворений у 1922 році, і маріонеткова держава УРСР (що включала більшість земель сучасної України) була його складовою частиною. Більше того, після масового і жорстокого винищення українців у 1930-х роках Москва таки змогла домогтися достатньо глибокої інтеграції УРСР у радянську державу і систему, а страшна війна і повоєнна розруха довершили цю справу. Найактивніших було винищено, решту - залякані.

Теоретично можна говорити про окупацію Радянським Союзом теренів Західної України - Галичини, Волині, Буковини, що сталася внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа у 1939 та 1940 роках. Утім така постановка питання для нашого сьогодення є надто неоднозначною, адже в такому разі доведеться визнати, що українці тодішньої УРСР узяли безпосередню участь у цій окупації.

Водночас цілком допустимим поняття "окупація Радянським Союзом" є для держав Центральної Європи - Польщі, Угорщини, колишніх Чехословаччини та НДР. Ці країни, безперечно, були звільнені Червоною Армією, проте це звільнення було використане для насадження лояльних до Москви й керованих звідти ж радянських режимів.

А от окупація Радянським Союзом Балтійських держав, що втратили незалежність у 1940 році та були приєднані до СРСР у вигляді таких же "союзних республік", як і УРСР, є фактом доконаним. Більше того, сучасні Литва, Латвія та Естонія на офіційному та законодавчому рівнях ведуть відлік незалежності своїх країн саме з 1918 року, а "незалежність від СРСР" вважають лише відновленням раніше втраченого внаслідок окупації державного статусу.

Така постановка питання у першу чергу закріплює тяглість державотворчої традиції, в другу - знімає з порядку денного будь-які ідеологічні розбіжності чи двозначності як у внутрішньому житті країн, так і в стосунках із Росією.

Потенційно ніщо не заважає Україні піти тим самим шляхом і нарешті покласти край будь-яким спекуляціям щодо того "звідки ця Україна взялася" і чому, як казав класик, "Україна - не Росія".

Скажете УНР проіснувала не дуже довго?

Можливо, й так. Проте, по-перше, формально IV Універсал Центральної Ради ніхто ніколи не скасовував. По-друге, наприклад, незалежна Грузинська Демократична Республіка проіснувала рівно стільки ж часу, скільки й УНР - з 1918-го по 1921 рік. І це жодним чином не заважає грузинам за прибалтійським зразком офіційно виводити свою незалежність із тих часів.

Таким чином, говорячи в Німеччині про "радянську агресію проти України", Арсеній Яценюк мав цілковиту рацію. Утім закінчив цю думку хибно, приплівши сюди СРСР замість того, щоби пригадати 1918 рік.

Те, що могло стати перемогою на ідеологічному фронті, обернулося поразкою. Тепер як російські пропагандисти, так і доморощені "борці за русскій мір" за бажання завжди зможуть повернутися до "історичних заміток" Яценюка і сказати, мовляв, бачите, правлячий в Україні режим знову ділить населення країни на "окупантів" і "жертв окупації". Або й вдарити по самому прем’єру, сказавши, що Яценюк як уродженець Буковини так і не зміг стати політиком національного рівня і мислить містечковими масштабами.

Останнім часом можна нерідко почути, що Євромайдан остаточно "поховав" УРСР, і нині перед українським політичним класом стоїть завдання "перезаснувати державу" на якісно нових засадах. Проте без повноцінного відродження національної пам’яті, українського світогляду й українських політичних традицій зробити цього не вийде.

УРСР була позбавлена змісту і сенсу існування. Вона була створена не українцями і не для українців. Органічна частина імперії, вона була приречена загинути після розвалу СРСР. Нова українська держава, що народжується нині в поті і крові на радянських руїнах, заслуговує на кращу долю. Якщо ми хочемо передати її нашим дітям та онукам, то маємо цим змістом і сенсом наповнити.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

  • Ну звичайно Янукович, Азаров та їм подібні краще відповідають принципам російської пропаганди. І висловлюються більш зрозумілою мовою. Та й тепер вони у них, то нехай і слухають їхні бредні. А нас Яценюк влаштовує.

14.11.2018, 15:48
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 19 лютого 2019

    Потерпілі у справах Майдану продовжують з’являтись. Щодо розстрілів винесено 66 підозр, - ГПУ

    Всього у справі більше тисячі епізодів, включаючи побиття активістів, журналістів та вбивства

     
    • 18 лютого 2019

    Активісти прийшли під стіни МВС із акцією "Бандера, вставай"

    У Києві біля приміщення Міністерства внутрішніх справ представники кількох організацій провели акцію "Бандера, вставай"

     
    • 18 лютого 2019

    У справі щодо відсторонення Уляни Супрун визначили нового суддю

    Новим суддею у цій справі за автоматичним перерозподілом стала суддя Тетяна Скочо

     
    • 13 лютого 2019

    Прокурор, який помер в статусі підозрюваного у справах Майдану, був у день смерті в суді

     
Система Orphus