У середу в другій половині дня мій колега отримав телефонний дзвінок. Телефонувала його мати, яка розповіла про напад на Charlie Hebdo. На його очах з’явилися сльози.
- У 1980-х роках, протягом 10 років Жан Кабю був ведучим телевізійного шоу для дітей і молоді "Récré A2" (Перерва А2), де весело розповідали про складні питання, в тому числі про політику. Його знають усі. А тепер його немає, - сказав він.
Жана Кабю застрелили в редакції газети.
Того вечора у Страсбурзі, як і в більшості міст Франції, було як ніколи тихо і спокійно. На обличчях перехожих був сум, а інколи і сльози. На центральних площах міст збиралися люди і запалювали свічки. Тихо розмовляли, а здебільшого мовчали і плакали. У Страсбурзі люди стояли на площі всю ніч.
- Мені здається, що це дуже важливо - бути тут. Спочатку я не хотіла приходити сюди, боялася, що прийдуть ті, хто будуть проти мусульман, проти ісламу. Я боялась, але я прийшла, тому що тут таких немає, - розповіла одна з жінок на площі.
Із моменту нападу всі французи були прикуті до телевізорів і інтернету, де постійно показували і публікували найсвіжіші новини зі спецоперації знешкодження терористів та звільнення заручників.
Про це говорили всі і всюди. На вітринах магазинів, на рекламних щитах, університетах, автомобілях з’явилися написи Je suis Charlie (Я - Шарлі).
Причиною загибелі 17 осіб став специфічний жанр мистецтва і невід’ємна частина сучасного простору мас-медіа - карикатура. Точніше - реакція на неї.
- Карикатура нікого не щадить. Ніхто не користується повагою, перешкоди беруться приступом, найскладніші проблеми вирішуються жартома. Тут люблять, ненавидять, танцюють, божаться, лаються, іронізують, насміхаються, але головне - сміються! Сміються на всі лади, починаючи від тонкої усмішки, що ледь помітно викривляє кутики рота, до божевільного тваринного реготу, від якого весь будинок йде ходором... - так писав А.В. Швирьов в "Ілюстрованій історії карикатури з найдавніших часів до наших днів", опублікованій ще в 1903 році.
Відтоді нічого не змінилося. Карикатура має силу. У цій країні, в період Французької революції, вона мала її невичерпну і ніколи потім не втрачала своєї значимості - сатирична газета Charlie Hebdo була дуже популярна у Франції та й за її межами.
Після знешкодження терористів президент Франсуа Олланд оголосив про Республіканський "Марш мовчання", який пройшов у всіх містах. Близько 4 мільйонів людей вийшли на вулиці міст.
- Я прийшов сюди, бо найперше думаю про тих людей, що загинули. Вони - люди! А по-друге, бо відбулась атака на свободу загалом і не тільки на свободу слова. Ми повинні бути всі разом, наповнитися позитивною енергією, щоб мати можливість протистояти тероризму. Слобода слова для нас надзвичайно важлива, бо це основа нашої конституції, основа нашої республіки!
У Страсбурзі на знак солідарності проїзд у міському транспорті в період маршу був безкоштовним. Близько 45 тисяч пройшли вулицями міста. Без гучномовців, прапорів, політичної і партійної символіки. Люди тримали олівці, плакати і написи. І періодично аплодували на знак подяки поліції.
Для французького суспільства аплодисменти поліції - це щось надзвичайно нове. Тут усі пам’ятають події 2005 року, коли через переслідування поліцейськими загинула одна особа. Проте сьогодні все інакше. Чи не вперше французьке суспільство висловило свою подяку поліції.
Республіканський марш поставив крапку в цих трагічних подіях. Жодного заклику до ненависті, до покарання винних. Ніхто не виказував своєї ненависті до мусульман. Тероризм - це злочин, але він не прирівнюється до ісламу.
Французьке суспільство ще раз довело, що ідея республіки для них головна. Адже офіційна назва країни - Французька республіка (де "республіка" філологічно і сутнісно важливіша), а головний девіз країни - свобода, рівність і братерство.
Цим маршем вони показали, що не бояться жити разом в одній країні з понад 6 мільйонами французьких мусульман, мільйонами іудеїв, католиків і протестантів. Що цінності свободи, рівності та братерства не просто слова, а найважливіші принципи повсякденного життя.
