Свято під кулями

"Справжній Новий рік тобі… з "солодким" столом", - каже військовий, що заніс останній пак з водою і тримає в зубах зефір
Всі фото автора
6 січня 201512:35

Війна війною, а обід - за розкладом.

Цей крилатий вислів одного з мушкетерів можна сміливо перекласти та застосовувати в нинішніх українських реаліях.

Від місця, де я пишу це все, до лінії фронту… та, власне, це і є вона. Зараз "кіборги" в аеропорту за три метри від мене готують різотто. День тому вони натопили зі снігу води і тепер можуть сходити в імпровізовану баню. До стелі в цьому ангарі прикручено ялинку і навіть збірка віршів новорічних є.

Тут я зрозумів одне: свято - воно і на війні свято.

Іноді під кулями, під мінометним обстрілом, під час коригування вогню, але новорічний настрій літає в повітрі.

Уранці я бачив, як снайпер, виходячи на бойове завдання, просив дві хвилини в командира, аби встигнути написати дружині смс з привітанням, або як під звуки вибухів військові годину тому жартували по телефону:

- Пап, та салют репетируємо, все нормально тут…

Подібних історій вистачає. Через роки розповіді бійців будуть фольклором, а вірші про війну, безперечно, стануть піснями. Щось із цих історій уже розійшлося між людьми, а щось так і не встигли розказати. Переповісти те, що бачив на власні очі, спробую і я.

 

Ялинка на Миколая

- Хлопці, з одного боку, трішки не те, щоб деморалізовані, але дуже сумні. Наводчик артилерії сєпарів - очевидно фахівець. Три міни влучили в склад боєприпасів. Чотири дні все вибухає. Зараз сам глянеш, - каже мені водій у той момент, коли одягає каску і поправляє бронік прямо за кермом.

- І як вони…

- Усі вижили! Всі! В це ніхто не вірить. Не вірять, що це можливо, навіть вони самі, - каже мені волонтер Юля, яка в цей час переживає за одне - аби в машині, заваленій волонтерською допомогою, не зім’явся мішечок зі штучними новорічними ялинками.

Проїжджаємо останній блокпост перед нашим місцем призначення. Машина тільки-но рушає, але Юля смикає водія за руку.

- Стій! Дві хвилинки. Ми ж встигаємо…

Вона бере ялинку, красиво розфарбовану в жовто-сині кольори, і дарує бійцям на блокпосту. Військовий, що приймає дарунок, кульгає на одну ногу. Щиро дякує і низько вклоняється.

- Мене Микола звуть, якраз гарний подарунок на свято, - він обіймає ялинку і йде на свою позицію.

У самому батальйоні військові продовжують виносити вцілілі набої. Хтось із них досі наляканий. І буде таким аж до завтра, поки за ротацією нарешті не опиниться вдома. А хтось не приховує радості від того, що насправді вижили всі.

- Секрет виживання? Нас небо береже, - каже мені комбат 37-го батальйону тероборони Олександр Лобас. - Я не забороняв бійцям брати ініціативу на себе. Тільки так і вижили. Всі діяли самостійно під канонадою вибухів. Ніхто не чекав на наказ.

- А це вам, - підходить до нас Юля і дає комбатові ікону. Її передали теж волонтери, і вона стане символом батальйону.

 

Таку ж жовто-синю ялинку заносять у штаб. Керівництво помітно розтікається посмішкою.

- А тут печеньки. Їх діти пекли. Школярі.

Печиво у формі тризубів військові розбирають миттєво, але всі кажуть, що їсти їх шкода, тому будуть просто берегти.

- І дякуємо за ялинку. Її дуже не вистачало. Нам тут ці дні не до того, але хлопцям приємно буде.

- Тоді піду роздам ще ялинок на блокпости, - каже Юля, бере, наче Дід Мороз, мішок з ялинками і йде до водія комбата…

 

Вечеря в аеропорту

Волонтери вкотре привезли "кіборгам" питну воду. Таких слів подяки за таку, здавалося б, дрібницю, я не чув ніколи.

- Нехай бійці все розвантажують і складають під нашу ялинку, - каже командир із позивним "Граф", - сфотографуємо подарунки від Діда Мороза.

- Там не тільки вода…

- Тут "сухий" закон. Ну, принаймні, стараємося, - перебиває волонтера хтось із військових.

- Там зефірки…

Два ящики зефіру так само складають на купу під ялинку в бункері. На дворі чутно вибухи.

- Це "Гради". Мабуть, у бік Пісків. Задовбали вже…

- Тут іще медикаменти є, - додає волонтер.

За півгодини перший ящик зефіру відкривають і куштують ласощі з помітною насолодою.

- Ніколи в мирному житті не любив цей продукт. Але, здається, не їв його взагалі ніколи і тому він такий смачний. Справжній Новий рік тобі… з "солодким" столом, - каже військовий, що заніс останній пак з водою і тримає в зубах зефір.

 

Звідси нас ведуть перебіжками в інше місце. Там ми ночуватимемо. Заходимо через невеличку кімнату, в якій дуже пахне машинним маслом. Тут чистять зброю. З ліхтариком. І таке враження, що чистять постійно. Принаймні, я не бачив за свої поїздки, щоби в цій кімнаті нікого не було.

А вже за мить запах машинного масла змінюється запахом домашньої кухні. Вже пізно, далеко за дванадцяту ночі. Але хлопці чують, що привели гостей, і швидко підіймаються. Наступні 20 хвилин будуть найприємнішими для всіх нас. Військові обіймаються з волонтерами, дякують їм за підтримку. Розпитують про дорогу і таке інше. Складається враження, що не вони тут герої. Принаймні, поводяться дуже спокійно й абсолютно щиро. А головне - у вічі впадає те, з якою повагою вони ставляться до волонтерів. Останнім підходить вітатися "Кок".

- Ану, бігом за стіл. Я тут під ваш приїзд різотто приготував. Має бути смачно.

У смаку ми не сумнівалися ні хвилини, адже запах страви розлетівся на весь бункер…

- А ще під Новий рік ми баню зробили! Будемо, як люди, зустрічати свято. Весь особовий склад помився. Дякувати снігу. Ми його кілька днів збирали і топили. Обшили там вагончик фольгою, каміння знайшли. Нормально температуру тримає. Може спробуєте?

Жодному з волонтерів совість не дозволяє використовувати воду, яка тут на вагу золота.

- Ялинку ми теж тут знайшли - в аеропорту. Словом, домашню атмосферу спробували зробити. Ви солодощів привезли, тепер узагалі все класно.

- "Байкал", прочитай віршик, - додає військовий із добрими очима й агресивним позивним "Звєрь".

- Добре. Це віршик зі щоденника "кіборга", котрий до нас тут був. Він забув цей віршований щоденник. Тут уся хронологія боїв.

"Байкал" читає вірш. Дослівно я його не пам’ятаю, але там щось про те, як похитнулася золотава осіння гілка, а на її тлі прекрасно горів російський танк, по якому спрацював український зенітник.

 

Я тоді не встигну прочитати і послухати інші вірші, бо почнеться обстріл, і нас під прикриттям "Урала" і зенітної установки терміново вивозитимуть. Але про цей щоденник я пам’ятатиму і ті вірші послухаю вже через тиждень. Від чого буду щасливим.

Тут своя атмосфера свята, зі своїми цінностями. Це неможливо осягнути на відстані, розумієш тільки тут.

Як і те, що новітній фольклор уже народився, але це вже окрема, зовсім інша історія, до якої ялинки, зефір і різотто не мають жодного стосунку.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

14.11.2018, 15:36
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 28 вересня 2019

    "Хто наступна Гандзюк?": активісти прийшли до Офісу президента

    У п'ятницю, 27 вересня, під Адміністрацією президента відбулася друга “Ніч на Банковій”. Активісти лишили напис на асфальті із запитанням: "Хто наступна Гандзюк?"

     
    • 26 вересня 2019

    “Пожаліли його, живий лишився, а він тепер в суді свідчить”, - в суді з розстрілу групи спецпризначення оприлюднили “прослушку” фігуранта

    Запорізький апеляційний суд на фінішній прямій розгляду справи розстріляних спецпризначенців

     
    • 21 вересня 2019

    Члени "Демократичної сокири" звернулись до міграційної служби щодо потрійного громадянства Коломойського

    Про це стало відомо під час акції "Імпічмент Коломойському", яка відбулась біля Офісу президента у Києві, 20 вересня

     
    • 18 вересня 2019

    У Києві відбулась церемонія подяки ексдиректору Українського інституту національної пам'яті В'ятровичу

     
Система Orphus