Оплакуватимемо тільки після перемоги

Про ротацію вони зовсім не говорять. Квиток додому тут - поранення. Грошей не платять. Але в очах є впевненість
Всі фото автора
13 листопада 201410:00

Хто в тій машині? - питаю я в уже знайомого волонтера, з яким і цього разу їдемо в бік Волновахи.

- Мустанг. Руфер. Але він спить. У тій машині всі сплять, крім водія. Не висипаються, - каже мені Віталік.

Далі заїжджаємо в супермаркет, волонтери докуповують блоки цигарок і снікерсів солдатам. Тут мені розказують про наші подальші плани.

- Ну подорож буде трішки не така, як завжди. По-перше, нас у колоні три машини. Поки що. Там до бійців іще Соломія Вітвіцька їде. Волонтерки з "Сестер перемоги", чувак, що кіно знімає про волонтерів. Дівчинка з гітарою. Не знаю, не встиг ще роззнайомитися. Коротше - двіж великий. Частину чекатимемо в Покровському. Як раз кави поп’ємо, - пояснює мені водій, у якого є вільна хвилина, бо не встигли ми від’їхати від супермаркету, як одна з машин зламалася і ми чекаємо заміни.

- Яку це ми частину будемо чекати в Покровському? - уточнюю про всяк випадок я. Великими компаніями їздити я, чесно кажучи, не звик, а тому починаю трішки нервувати через складність розсістися оперативно в машини всіх і одразу.

- Та ще музиканти. З Рівного. "От вінта", здається. Ну і лірник якийсь із ними ще там їде. Подивимось…

Нарешті доїжджаємо до Покровського. Тут же започатковуємо абсолютно нову традицію. Оскільки Мустанг до цього часу не прокинувся і солодко спить у машині, починаємо фотографувати селфіки з сонним Гришею. Всі самі свої. Своїх поки що аж дванадцять людей. Тому вишиковуємося в чергу до машини. Фотатися - обов’язково. Потім клацаємо селфі один з одним, потім селфі на брудершафт. Коли багато вільного часу і чекаєш на бус із музикантами з Рівного, багато фігні можна придумати, якою треба зайнятися.

 

Нарешті під’їжджає бус "Ot vinta". Але, на жаль, процес фотографування це не прискорює, а, навпаки, уповільнює.

Паралельно обговорюємо маршрут, який, виявляється, досі не обговорили. Насправді було ніколи. Треба було зі сплячим Мустангом фотатися. Раптом би прокинувся? Це тільки потім ми дізнаємося, що спить він більше, ніж середньостатистична людина.

Поки випиваємо п’яту каву, таки вирішуємо їхати. Кінцева точка - 72-га механізована бригада у Волновасі. До того заїжджаємо на базу Добровольчого українського корпусу ("Правий сектор"). Тут нас зустрічає "Богема". Про нього, режисера в минулому житті та "кіборга"-героя в теперішньому, не знає тільки поки ненароджений (хочеться вірити). Вітаємося.

- Шо значить не будемо їсти? - дивиться людським поглядом на нас "кіборг". – Ми тут не москалі. Ми гостинні українці. Ану бігом в їдальню. Скуштуйте правосєковської їжі!  

Відмовляти йому не хочеться не тому, що ми справді голодні (хоча просто цікаво подивитися їдальню ДУКу), головна ж причина - людина насправді рада бачити нові обличчя. Та й не хочеться псувати такий гарний гостинний настрій.

- Обідаємо, чим Бог послав, - каже "Богема".  

- І волонтери, - жартівливо додає хтось із бійців.

Бог і волонтери в цей день послали "кіборгам" борщ, пиріжки, котлети, сало, гречку і компот.

Виходимо на двір. Тут мають грати "Ot vinta", але плани швидко міняються.

- Зараз грати не можемо. Тут нашого загиблого побратима привезуть. "Сєвєра". Маємо попрощатися, як годиться. Потім можемо продовжити, - каже "Богема".

На "швидку" чекаємо довго. Зрештою, вирішуємо їхати на блокпост, адже до Волновахи ще дуже далека дорога.

На блокпості хлопці розчохляють музичний інструмент. Прямо на блокпості між "Правим сектором" і батальйоном "Кривбас" гратимуть музику.

Але це буде потім. Зараз ми чуємо звук сирен. Тут усі говорять: у сирен звук навіть різний. Цю машину знають добре. Її здалеку чують. Вона везе загиблого героя. 200-го з аеропорту. Йому тільки нещодавно виповнилося 18…

Із наближенням машини хлопці міняються на обличчях.

 

Я бачив багато облич на війні.

Були налякані мобілізовані в Маріуполі, які не вірили, що за свої поїздки в зону АТО я не отримую грошей.

Були веселі усмішки батальйону "Дніпро-1", коли приїжджав у Піски з волонтерами вкотре (тоді вони не вірили, що після того, як потрапив під обстріл, я до них повернуся).

Були обличчя ненависті бійців "Азову" на похороні першого загиблого в батальйоні.

Чи обличчя щастя ще живих тоді знайомих із батальйону "Донбас" після взяття Лисичанська, коли ми обідали згущеним молоком і чорним черствим хлібом у захопленій прокуратурі.

Або брудне від кіптяви обличчя танкіста Славка з 93-ї, коли після бою ми дізналися, що майже сусіди.

Було навіть обличчя здивування, коли в Дебальцевому хлопці на першій лінії побачили нашу "дев’ятку" ("Таких долбо***ів я не зустрічав. Сюди і генерали не їздять. Там же заміновано", - сказав тоді Коля, який тримав нас на прицілі).

Тут обличчя інші. Навіть не інші - вони інакші.

Я не сильний психолог, але бачу в очах цих людей із ДУКу, що вони точно знають , що роблять. Я не намагаюся їх ідеалізувати, про них теж різне говорять і трохи скаржаться в селах. Але їхні очі випромінюють упевненість.

Солдати завжди чекають на ротації і зарплати. Після розмови з цими хлопцями я розумію, що про ротацію вони зовсім не говорять. Квиток додому тут - поранення. Грошей не платять. Але в очах є впевненість. Їхні обличчя виказують те, що вони впевнені у своїй правоті та своїх діях. А також те, що за цього, ще минулорічного школяра, вони будуть мститися. Без ненависті. Холодно. Зважено.

- А він же поранений, здається, був. Лікувався. Одужав і повернувся в аеропорт. Сука, таких людей втрачаємо. Хлопчик же зовсім, - говорить боєць і витирає сльози.

- Він воїн. І усвідомив це рано, - додає інший.

Швидка допомога проїжджає прямо перед нами. Зупиняється на блокпості. Для прощання з побратимом тут виділять 10 хвилин. У цей час машини пропускати майже не будуть. В автомобілі відкривають задні дверцята. Там стоїть труна.

Хлопці шикуються.

- Герою, що загинув за славу і незалежність України тричі! - командує "Богема" і бійці тричі стріляють у повітря.

 

Після цього всі підходять до труни із загиблим. Бійці трохи деморалізовані в цей момент.

Уже потім для підняття бойового духу музиканти таки зіграють концерт. "Сестри перемоги" вручать волонтерську допомогу. Бійці фотографуватимуться з Соломією Вітвіцькою і Мустангом…

Усе це буде потім. Поїздка триватиме ще два дні. І весь цей час я думатиму лише про слова "Богеми", які він мені сказав на тому блокпості під час прощання з "Сєвєром":

- Ми все, що можемо, - це попрощатися. Дати салют на його честь. І відімстити. Помститися на полі бою. Оплакувати залишаємо рідним і близьким. Ми оплакуватимемо нашого кожного побратима. Але тільки після перемоги.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

16.11.2018, 18:16
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 28 вересня 2019

    "Хто наступна Гандзюк?": активісти прийшли до Офісу президента

    У п'ятницю, 27 вересня, під Адміністрацією президента відбулася друга “Ніч на Банковій”. Активісти лишили напис на асфальті із запитанням: "Хто наступна Гандзюк?"

     
    • 26 вересня 2019

    “Пожаліли його, живий лишився, а він тепер в суді свідчить”, - в суді з розстрілу групи спецпризначення оприлюднили “прослушку” фігуранта

    Запорізький апеляційний суд на фінішній прямій розгляду справи розстріляних спецпризначенців

     
    • 21 вересня 2019

    Члени "Демократичної сокири" звернулись до міграційної служби щодо потрійного громадянства Коломойського

    Про це стало відомо під час акції "Імпічмент Коломойському", яка відбулась біля Офісу президента у Києві, 20 вересня

     
    • 18 вересня 2019

    У Києві відбулась церемонія подяки ексдиректору Українського інституту національної пам'яті В'ятровичу

     
Система Orphus