Чи можна пишатися і реформуватися одночасно?

Щоб пішло на краще, доведеться більше працювати, заощаджувати і вчитися в Заходу
7 листопада 201412:00

Реформи - улюблена тема розмов українців і гостей нашої країни. Хтось міркує цілком професійно, зі знанням справи, інші - просто так, щоб підтримати світську бесіду.

Як правило, після розмови робиться висновок, мовляв, у країни є всі підстави для успіху, але от у керівництва немає політичної волі, або, інакше кажучи, просто начальство не хоче, бо має якийсь свій інтерес - хочуть щось вкрасти.

"Архітектор" грузинських реформ знаменитий Каха Бендукідзе наганяє жаху, відзначаючи, що українська економіка ледь жива, а керівництво замість того, щоб рятувати нещасну, переймається тим, що ж скажуть сусіди.

Це правда. Проте для повноти картини варто згадати про ще одну характерну рису українців, а саме - переконання, що наша країна вже сама по собі і багата, і талановита, і ще й найрозумніша на додачу.

Дуже гарно і щиро це формулює герой Майдану, бойовий комбат, козак Михайло Гаврилюк, який так прямо і каже:

- Наша держава сама умна, сама багата, в нас в Україні всьо є. Тільки треба перестати красти і зайнятися розвитком нашої України.

Після такої сентенції виникає запитання, а що ж тут змінювати чи, інакше кажучи, реформувати? Прогнали злочинну владу, а далі живи собі, насолоджуйся.

- Кусай поменше, надовше хвате, - каже козак.

І такий настрій не тільки в нього.

Ідилічну картину можна було б вітати, але, як то кажуть, у всьому є "але"…

По-перше, навіть якщо не красти, а працювати собі так, як звикли, використовуючи всі ті самі господарські й управлінські практики, які були, то особливих економічних успіхів не буде.

Чому?

Тому що в сучасній Україні прийнято працювати не тільки мало, але ще й неякісно та вкрай нерозумно. Звичайно, існує легенда про трудові подвиги українців, але вона розбивається об статистичні дані про продуктивність праці в Україні. Якось так виходить, що вона вдвічі нижча, ніж у Росії, втричі - ніж у Польщі, ну і більш ніж уп’ятеро порівняно з американцями.

І якщо навіть не красти, а працювати, як і раніше, то про те, щоб країна розбагатіла, можна і не мріяти…

Це вже не кажучи про управління. Невже ви справді гадаєте, що єдина проблема українського менеджменту - щоб "не крали"? З прийняттям рішень, із використанням ресурсів (принаймні матеріальних) в Україні все гаразд?

Якщо так вважати, то про які реформи може йтися? Все і так прекрасно, можна сісти і запишатися.

Тільки от з такими настроями ні змін, ані успіху не досягають і добрих доріг не будують. Ніде. Якось не чути, щоб хтось досягав видатних результатів у економіці, спорті, науці чи навіть у літературі, намагаючись чимось "пишатися".

Скоріше навпаки. Звісно, не варто побивати себе камінням і виривати залишки волосся на голові, але, щоб змінюватися, потрібно відчути невдоволення існуючим станом речей.

До прикладу: у XVIII та й на початку XIX сторіччя японці пишалися своєю країною і не збиралися анічогісінько змінювати. Ситуація радикально змінилася тільки у 1853 році, коли на новітніх парових кораблях припливли американці та пояснили: "От тепер хлопці, ви будете жити по-іншому". В принципі, нічого особливо принизливого в угодах, запропонованих американцями, не було. Головна вимога була, щоб пускали американців торгувати в японських портах, але для японців, які двісті років прожили в режимі суворої ізоляції, і були переконані, що в них найпередовіша у світі країна, це була катастрофа і колосальне приниження.

Старий світ упав і виявилося, що пишатися немає чим…

І доки японці не пішли в науку до Заходу, не почали вчитися в американців і голландців, доки імператор Мейдзі не зламав стару систему управління, то розраховувати навіть на невеликі успіхи японцям не доводилося. Натомість після західних навчань і 30 років реформ японці змогли розгромити таку світову потугу, як Росія. Щоправда, далі в японців від успіхів запаморочилося в голові і після 1945 року довелося починати спочатку, але спрага до перемог знову дала результат.

Подібна історія з Німеччиною. Німці так пишалися своєю батьківщиною, що двічі за півсторіччя організували світові війни. Ще й програли. Після програної війни Конраду Аденауеру та Людвігу Ерхарду довелося забути про культивування пихи і взятися за реформи за західними зразками. Більше свободи, гарантії права власності, індивідуалізм та особиста відповідальність. І справа пішла. І то так добре, що переможцям залишалося чухати потилицю, як же так, хто ж кого переміг?

Схожа ситуація була в Польщі у 1989 році. Що таке польський гонор, відомо всім, проте, незважаючи на перемогу над комунізмом, поляки відклали його подалі і теж пішли в науку до Заходу (зокрема до німців). Вони переймали те саме, що й японці: індивідуалізм, свободу і захист прав власності. І зараз The Economist пише про польське економічне диво.

Для того, щоб відчути сором і пекуче бажання змін в Україні, не треба далеко ходити, всього лишень потрібно відкрити табличку в довіднику Світового банку, де країни ранжовані за доходами на душу населення.

Подивіться туди. Дані там безрадісні. Українці вчетверо бідніші за поляків, майже вп’ятеро за росіян. На німців та американців краще навіть не дивитися. Можете не сумніватися, якщо не красти, а бути кришталево чесними, то тільки від цього краще не стане.

Щоб пішло на краще, доведеться більше працювати, заощаджувати і вчитися в Заходу. І місця для самозадоволення і пихи тут немає.

Добра новина лише та, що українці легко адаптуються до різноманітних викликів, і коли потрапляють до Італії, Польщі, а особливо до Америки чи Німеччини, то швидко переймають найкраще, в тому числі й у ставленні до праці та заробляння грошей. Ця звістка добра, а от як їх застосовують в Україні - це вже інша історія…

Розділи :

КОМЕНТАРІ

16.11.2018, 06:18
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 19 квітня 2019

    Дебати 2019: Зеленський проти Порошенка (Трансляція)

    На НСК "Олімпійський" починаються дебати двох кандидатів у президенти України Володимира Зеленського та Петра Порошенка.

     
    • 18 квітня 2019

    Прокурор підтвердив, що Павловського більше не підозрюють в організації вбивства Катерини Гандзюк

    Термін тримання під вартою Ігоря Павловського спливає 30 квітня

     
    • 18 квітня 2019

    Огляд рішень уряду: угода з СНД, аеропорт “Придніпров’я” та безпека дорожнього руху

     
    • 17 квітня 2019

    Поліцейські намагались затримати активістку за наліпки. Потім передумали і вибачились

    На місце приїхала слідчо-оперативна група з експертами

     
Система Orphus