Як зробити революції непотрібними?

Українські політики вкотре недооцінили градус протесту в суспільстві. Необхідні реальні зміни - інакше буде новий Майдан
Фото із сайту bukinfo.com.ua
5 листопада 201410:42

"Дурень навчається на своїх помилках, мудрець - на чужих". Ця вічно актуальна приказка набула особливої гостроти після Революції гідності. В умовах економічної кризи та військової агресії з боку Росії кожна помилка може стати фатальною.

Усе частіше з вуст радикально налаштованих українців можна почути про необхідність "нового Майдану". До цих маргіналів почали приєднуватись і деякі загальнонаціональні політики. Але погляньмо на країну, яка з відривом лідирує за кількістю своїх "майданів" протягом останніх років.

Ця країна - Гаїті. Внаслідок протестів, революцій і переворотів лише за останні 30 років влада в цій країні змінювалася 8 разів. Усього протягом ХХ століття - близько 15. У більшості випадків революція та переворот супроводжувалися встановленням нової диктатури, якій рідко коли вдавалося протриматися більше кількох років. Хоча в поваленні кожного з диктаторів щоразу активну участь брав народ, демократія на Гаїті не закріпилася.

Виснажена постійними змінами влади і наскрізною корупцією, сьогодні Республіка Гаїті є однією з найбідніших країн світу. 80% населення живуть за межею бідності, 60% - безробітні, головна стаття економіки - оподаткування грошових переказів від заробітчан своїм гаїтянським родичам. Усе це - наслідок політичної ситуації в країні, багатій родовищами міді та золота і ідеально пристосованій для туризму.

Історія Гаїті - повчальний урок для України. Протягом більш ніж сотні років гаїтяни проявляли свою небайдужість, виходячи на вулиці з протестами, проте за весь цей час у країні так і не встановилося жодної системи, яка би дозволила громадянам якось інакше впливати на чинну владу. Або, якщо висловлюватись термінами юриспруденції, не з'явилося громадського контролю.

Громадяни vs Влада

В Україні із залученням громадян до участі в політичних процесах усе значно краще, ніж у Гаїті, проте значно гірше, ніж у розвинених демократичних країнах.

Громадянський контроль - це процес співпраці влади та громадськості, спрямований на підвищення у діяльності державних механізмів прозорості, ефективності тощо. За умов існування ГК над діями влади, жителі країни чи міста отримують можливість впливати на рішення ще в процесі їх прийняття. Отже, протести чи революції стають просто непотрібними.

Для прикладу: повернімося в листопад 2013 року, коли почалася Революція гідності, і уявімо, як могли би розвиватися події тоді, якби в країні існували дієві механізми ГК.

По-перше, інформація про плани уряду відмовитися від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом була б опублікована ще за кілька місяців до листопада. Для затвердження рішення уряд би публічно звернувся по консультації до незалежних авторитетних аналітичних центрів і провів низку відкритих консультацій із громадськістю.

Нарешті, незалежні громадські й експертні ради при уряді та міністерствах могли би включити в порядок денний роботи уряду питання про продовження роботи в сфері асоціації з ЄС, а за умови відхилення цього питання - власним голосом заблокувати відмову від підписання асоціації.

Власне, дієвий ГК передбачає, згідно з методологією Організації економічної співпраці та розвитку, згаданих три рівні: доступ до інформації (базове право, не передбачає активного діалогу), консультації (влада запрошує громадськість до обговорень стосовно певного рішення) та активну громадянську залученість через діалог і партнерство (включає взаємну відповідальність на всіх етапах - починаючи від винесення питань на порядок денний до прийняття та впровадження рішення). Очевидно, що повноцінний ГК можливий лише за умови дієвої двосторонньої співпраці суспільства та влади.

Громадянський контроль в Україні

В Україні необхідність ГК закріплена Конституцією у 38 статті, де йдеться про "право громадян брати участь в управлінні державними справами".

Для цього можуть використовуватися різні механізми: звернення, інформаційні запити, опитування, оприлюднення інформації, громадські слухання, експертизи, моніторинг тощо. Після 2004 року почали з’являтися і громадські ради та колегії, завдання яких - стежити за дотриманням законів і запобігати корупції.

Державна та місцева влада нерідко "лукавили", використовуючи елементи громадської участі для посилення ваги "потрібних" рішень. Проводилися "фальшиві" громадські слухання, формувалися лояльні громадські ради, створювалися кишенькові громадські організації. Де-юре Україна мала розвинене громадянське суспільство, до якого прислухалася влада. Де-факто громадяни практично не мали важелів впливу на державу.

І коли в листопаді 2013-го всі формальні можливості для громадської участі та контролю були вичерпані, а влада продовжувала ігнорувати думку населення, сталося неминуче. Через революцію українці повернули собі громадський контроль радикальним способом.

По суті, встановлення ГК над владою було однією з головних вимог Майдану. Нехай це словосполучення нечасто звучало зі сцени або у спільних деклараціях, проте його елементи наскрізно лунали практично в кожній промові.

Відкритість влади, звітність депутатів і міністрів, створення дієвих громадських рад, електронна демократія і встановлення народовладдя - це все, насправді, про громадянський контроль. Зі сцен майданів усієї України звучали заклики до посилення громадянського контролю на всіх рівнях: від права на інформацію до навіть прямої демократії.

Чи почули ці настрої представники українського політикуму? Схоже, що не зовсім.

Що обіцяють партії

Фундація "Відкрите суспільство" докладно проаналізувала передвиборні програми політичних партій, що балотувалися до парламенту. Аналіз виявив, що 19 із 26-ти партій пропонували посилення громадянської участі. По суті, 2/3 партій так чи інакше обіцяли збільшити доступ громад до прийняття владних рішень.

Натомість від згадок про громадянський контроль утрималися Компартія, "Опозиційний блок", Радикальна партія, "Свобода", "Сильна Україна", "Україна майбутнього" та партія 5.10.

7 проаналізованих програм обмежилися декларацією підтримки ідеї ширшої громадської участі у процесі вироблення та впровадження політики на різних рівнях.

Партії "Заступ", "Нова політика", "Відродження", "Партія Зелених", "Блок лівих сил" та "Єдина країна", хоч і згадували підконтрольність влади громадянам, проте не пропонували жодного механізму або кроків для її встановлення.

12 проаналізованих програм містили не лише декларації підтримки ідеї ширшого громадського контролю, але і пропонували бодай якісь механізми його досягнення.

Блок Петра Порошенка зазначав, що прагне "створити дієві механізми громадського, правового і політичного контролю за діями влади", мотивуючи тим, що "свобода народу залежить від способу, у який він взаємодіє із владою".

"Батьківщина" включила цілий розділ, присвячений обіцянкам громадянського контролю, "щоб захистити країну від нової узурпації влади".

"Інститути громадянського суспільства будуть залучені до вирішення найактуальніших проблем розвитку держави і суспільства", - запевняв "Народний фронт". На думку партійців "Самопомочі", саме "небайдужість і громадська активність українців стане запорукою незворотних змін".

Одностороннє надання ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ - найнижчий рівень громадської участі у процесах управління - стало безумовним лідером передвиборних обіцянок осені 2014-го. Вочевидь, саме в інформуванні вбачають політичні партії громадський контроль, а тому пообіцяли:

  • Публічну інформацію про доходи чиновників, а також політиків, суддів, прокурорів та інших високопосадовців ("Батьківщина", Блок Порошенка, "Народний фронт");
  • Прозорість фінансування партій ("Батьківщина", "Громадянська позиція");
  • Вичерпну інформацію про рішення влади на різних рівнях (Блок Порошенка, "Правий сектор", "Сила і Честь", Інтернет партія України);
  • Прозорий бюджет держави (Інтернет партія України) та окремих державних структур (Громадянський рух України);
  • Відкриті рахунки Державного казначейства ("Громадянська позиція");
  • Прозорі державні закупівлі (Інтернет партія України, "Самопоміч");
  • та навіть он-лайн контроль за видобутком з родовищ країни (Громадянський рух України).

Найпопулярнішими обіцянками також стали публікація чиновниками своїх статків і доступна детальна інформація - "розжовування" рішень органів влади. Так чи інакше ця інформація вже доступна громадянам відповідно до чинного законодавства.

У сфері КОНСУЛЬТУВАННЯ З ГРОМАДСЬКІСТЮ можна знайти лише одну обіцянку "широкого вивчення потреб громад у різних регіонах України та розробку довгострокової стратегії досягнення національної єдності", котра наводиться у програмі партії "Сила людей", та, вочевидь, передбачає проведення певних широких консультацій і подальшого використання отриманої інформації для впровадження масштабних управлінських рішень.

Третя і найвища ступінь громадської участі - ДІАЛОГ і СПІВПРАЦЯ - представлена наступними обіцянками:

  • Впровадження електронного врядування - в ідеалі повного контролю громадян над процесом прийняття рішень ("Правий сектор", Конгрес Українських Націоналістів, Громадянський рух України), хоча жодна зі згаданих партій не пояснює, які саме елементи та на якому рівні впроваджуватиме. Зауважу, що поняття електронного урядування часто використовується політиками як синонім "єдиного вікна" та згадується в ракурсі полегшення ведення бізнесу;
  • "Дієву участь громадян у прийнятті рішень щодо всіх суспільних і політичних справ" - цілком правильно, але дещо узагальнено обіцяє "Сила людей";
  • Співпрацю уряду та міністерств із громадськістю для прозорого та відповідального прийняття якісних рішень обіцяє "Самопоміч", не вдаючись у деталі;
  • "Передбачити законом створення при кожному відомстві незалежної громадської ради з правом блокуючого голосу" обіцяє "Батьківщина", щоправда, не уточнюючи з кого та в який спосіб формуватимуться згадані громадські ради.

Відтак більшість учасників парламентської гонки 2014-го приділили увагу питанням ГК, проте, по суті, вони зосередилися лише на питаннях доступу до інформації.

Насправді, як громадськість, так і влада "загубилися в перекладі" та трактують ГК по-своєму. Громадяни, з одного боку, готові до повноцінної співпраці з органами влади різних рівнів і вимагають цього. Політики, з іншого, - намагаються "згодувати" виборцю вже існуючі інструменти, відомі своєю декларативністю та обмеженістю, навіть не пропонуючи методів їх покращення. Перші готові до двостороннього діалогу, а другі - одноосібно говорити.

Українські політики, вочевидь, укотре недооцінили градус протесту в суспільстві. Після вирішення питань економіки та національної безпеки громадяни захочуть повернутися до інших своїх вимог, котрі наразі владою не задовольняються. За цих умов ідея нового Майдану може стати цілком реальною. А хаос, до якого може призвести нова революція в умовах військової агресії Росії, стане останнім цвяхом у труну і без того слабкої економіки.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

16.12.2018, 10:55
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 22 лютого 2019

    Суд продовжив строк розслідування щодо вбивства Катерини Гандзюк до 3 липня

    Серед підозрюваних у цій справі голова Херсонської облради Владислав Мангер

     
    • 22 лютого 2019

    Суддя, підозрюваний у хабарництві, повернувся до роботи і отримав з бюджету 160 тис грн

     
    • 21 лютого 2019

    Палії проти активістів: як залякують захисників зелених зон

     
    • 21 лютого 2019

    Поліцейському, підозрюваному у побитті активіста, не змогли оскаржити запобіжний захід

    Працівника поліції підозрюють у побитті активістів під час затримання

     
Система Orphus