Сартана: запах смерті

Звикаєш до будь-яких запахів, але не до запаху смерті
Всі фото автора
17 жовтня 201413:16

Коли живеш у місті більшу частину життя, то звикаєш до певних речей. Мені, наприклад, зовсім не такий огидний запах викидів із заводів. Але оскільки більшу частину дитинства я провів у селі в бабусі, то добре знаю, як пахне свіже молоко і карасики, виловлені у сільському ставку.

Коли ми виїжджаємо з міста? Переважно, коли відпустка, або якісь відрядження. У відпустці свій вільний час проводиш максимально стисло і корисно, тому насолоджуватися такими дурницями, як запахи, в нас часу немає.

Але коли в Україну прийшла війна і відрядження у зону АТО стали чимось зовсім звичайним (як запахи викидів на заводах), я почав звертати увагу на запахи.

Найцікавіше було їхати зі Сходу влітку. Зі Сходу, але через Південь. Тут степи, а тому вночі, коли роса тільки лягає на степові трави, запах різнотрав’я дуже сильний. О третій ночі від польових квітів можна просто здуріти, а вдень цей запах зникав під палючим сонцем.

Зараз, восени, прекрасно їздити рано-вранці, коли жовті дерева ховаються в тумані. Пахне мокрим осіннім листям і цей запах по-своєму прекрасний і унікальний. Я люблю запахи, а тому ненавиджу нежить. Але ця історія зовсім про інше. Про те, що змушує ненавидіти людей…

 

Коли ми дізналися про трагедію в Сартані, де загинуло 7 мирних жителів, то їхати вирішили майже миттєво. Але вночі нашими жахливими дорогами їхати складно, тому виїхали з першими півнями.

У машині з колегами - не тісно. Розмови роблять шлях коротшим. Старенька "вісімка" їздити почала швидше - бо так треба, коли навколо "зеленка". Про зупинку на перекур мови бути не може жодної. Тож їдемо, куримо, говоримо.

На блокпостах машину колег, яким я впав на хвіст, знають добре. Тут вітаються і просто пропускають нас. Це - перший блокпост після Запоріжжя. Далі, до Маріуполя, їх буде ще чотири. На наступному блокпості наші документи перевіряє людина, яка пахне димом не тютюновим, а димом багаття. Цей запах змушує мене трішки ностальгувати: прекрасно пам’ятаю, коли ми всі так пахли минулої зими…

Уже в Маріуполі розпитуємо, як краще дістатися до Сартани. Всі розпитують про вибух, про кількість загиблих, про постраждалих і про ліки для них… Чемно пояснюємо, що нічого точно не знаємо.

Наприклад, на блокпості під Маріуполем військовий нам каже:

- Я ж з Ягуару, можете розказати!

При цьому від спецпризначенця пахне дорогими парфумами. Раніше такого запаху на блокпостах я не чув. Дорого. Пафосно. І ніяк не поєднується цей запах із запахом масла для автомата. Але то нічого, бо в машині дим і запах тютюну такі, що сокиру можна вішати.

Сартана… В машині ми обговорюємо, що місто дуже грецьке. Красиве. Називаємо його містом, попри те, що тут 11 тисяч населення, і Вікіпедія говорить, що це селище.

Люди тут дуже налякані. Надто налякані, як для міста, яке з двох боків майже межує з блокпостами. Про те, що блокпостам тут зовсім не раді, я дізнаюся через годину.

Розпитуємо, де сталася трагедія, де кладовище, як проїхати правильно. Нам пояснюють, що це - не привід знімати і фотографувати, і краще б ми замість фотоапаратів узяли лопати і вирили укриття для людей. Журналістів тут не люблять. Уже добу не люблять.

До кладовища дістаємося доволі швидко. Відразу ж наштовхуємося на ДАІшників. Бачимо "фішки" й обгороджений снаряд. І стоїть цей жахливий запах…

 

Звертаю увагу на запах не відразу. Спочатку йду говорити з місцевими. Назустріч виходить чоловік. Каже, що готовий розказати, як усе було. Знайомимося з Федором, батьком постраждалого, але вцілілого хлопця.

- Я в шоці. Йдемо з кладовища. Поховали односельчанина. Там поминки мають бути. А в селі у нас як - всі всіх знають, тому йдемо, обговорюємо… Чуємо постріл, але такі залпи ми чуємо постійно. Тут же як - перед селом блокпост і за селом блокпост. Б’ють по солдатах, потрапляють по Сартані. Тому йдемо спокійно, - розказує чоловік із дуже сумними очима й запахом медикаментів. Чи то валеріанка, чи корвалол. Запахи змішуються.

- І тут снаряд потрапляє в нашу колону. В людей. Я кричу дружині, щоб лягла під парканом. Біжу накрити її. Але розумію, що син відстав трохи. Біжу шукати. Бачу його. Він лежить і кричить… біля нього відірвана рука… - чоловік починає плакати.

Я не можу ставити запитання, бо відчуваю цей запах "мінеральної води". Помічаю, що на перехресті, наче вода, стоїть кров. Вона ще не вся запеклася і висохла. І цей запах настільки жахливий…

- Я кричу сину, що зараз мотнуся за джгутом. Біжу додому, тут поряд. Попутно відриваю рукав на сорочці, щоб перев’язати ногу. У нього руки нема і з ногою щось незрозуміле було. Додому не добігаю і вертаюся. Перев’язую його і постійно кричу на дружину, щоб лежала під парканом. Син дуже кричить. Йому майже сорок. Він сильно кричить. Я перетягую ногу і руку лахміттям, яке зриваю з себе, бо розумію, що може не вижити…

З-за паркану виходить дружина Федора. Просить ключ від хати і благає його не критикувати армію.

- Та мені ср**и на все! Якщо син не виживе, я піду розбиратися, - каже чолові і додає: - Ми півночі шукали ліки, яких нема. І не знаємо, чи він виживе. Я в лікарню їду зараз, але вас не пустять. Вам не раді. Як і солдатам. Ми ж знаємо, що вони нас захищають, але ж по них стріляли, а влучили в нас. Що маємо думати? У них жодного постраждалого. А тут 7 загиблих. Відійди, до речі, з калюжі крові!

Я розумію, що моя підошва дуже прилипла до землі. З жахом розумію, що тут у крові все. Бачу поряд рукав вишиванки. Зі шматком тіла. І цей запах загострюється.

 

Кілька місяців тому під час штурму Лисичанська я чув запах обгорілих тіл, що виповзали з БТРів.

У Слов’янську я чув запах братських могил. І я знаю запах, що стоїть на похороні невідомих солдатів, які пролежали два місяці в морзі.

Цей запах інший. Запечена кров із медикаментами. Нагадує запах мінеральної води, коли вмиваєшся нею зранку на передовій.

Цей запах остовпіло змушує дивитися під ноги. Дуже складно розуміти, що стоїш на крові пораненого, або загиблого місцевого мешканця.

- А мене чоловік-інвалід урятував! - каже жіночка, що сидить через дорогу.

- Я йшла туди, а він у мене не ходить і саме сидів і кричав, що не може в двір заїхати. Ми з подругою розвернулися і впали від вибухової хвилі. Ніколи б не подумала, що янгол-охоронець сидить в інвалідному візку!

Пізніше мені розкажуть, що місцеві ходили до мера Маріуполя з проханням перенести блокпост на пару кілометрів уперед.

Від капелана дізнаюся, що обстріл мінами почався під час причастя солдатів на свято Покрови Пресвятої Богородиці.

І знатиму, що до Тарути люди теж ходили, з проханням відвести з Сартани частини вперед і назад. Бо бомблять їх уже тиждень. Але зараз я бачу інше.

 

Бачу двох хлопчаків по 4-5 років. З іграшковими автоматами. Виходить їхня мама.

- А ти що думав? Отак і граються. Один каже, що за Нацгвардію, а другий проти. Потім міняються ролями. Вся хата в блокпостах з подушок. І знаєш що? Це дуже хрінові ігри, які я заборонити не можу! Так і передай людям, що я не хочу вдома цих дитячих ігор в ДНР і Нацгвардію. Так і передай, - каже жінка, від якої так само пахне медикаментами. Швидше за все заспокійливими, адже її хата стоїть першою в селі. Першою відразу за блокпостом сил АТО.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

15.11.2018, 12:10
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 28 вересня 2019

    "Хто наступна Гандзюк?": активісти прийшли до Офісу президента

    У п'ятницю, 27 вересня, під Адміністрацією президента відбулася друга “Ніч на Банковій”. Активісти лишили напис на асфальті із запитанням: "Хто наступна Гандзюк?"

     
    • 26 вересня 2019

    “Пожаліли його, живий лишився, а він тепер в суді свідчить”, - в суді з розстрілу групи спецпризначення оприлюднили “прослушку” фігуранта

    Запорізький апеляційний суд на фінішній прямій розгляду справи розстріляних спецпризначенців

     
    • 21 вересня 2019

    Члени "Демократичної сокири" звернулись до міграційної служби щодо потрійного громадянства Коломойського

    Про це стало відомо під час акції "Імпічмент Коломойському", яка відбулась біля Офісу президента у Києві, 20 вересня

     
    • 18 вересня 2019

    У Києві відбулась церемонія подяки ексдиректору Українського інституту національної пам'яті В'ятровичу

     
Система Orphus