Українці люблять поговорити про цивілізаційний стрибок, інноваційну економіку та подвоєння валового внутрішнього продукту. Це й не дивно, Майдан сколихнув країну, надихнув людей на нові звершення.
Інновації та новітні технології (особливо в галузі оборони) люблять президент Петро Порошенко та прем’єр-мініністр Арсеній Яценюк.
Проте було б несправедливо сказати, що потягу до новизни не було за часів їхніх попередників. Ба більше, це було б наклепом. Попередники також мали хист до того, щоб поговорити, так би мовити, про перспективи інноваційного розвитку.
Але в житті часто буває, що мрії та величні плани, зіштовхуючись із реальністю, зазнають краху. Так, наприклад, отримавши дані, що 12% українців узагалі не читають, а 42% не прочитали жодної книжки за останній рік, директор університетської бібліотеки НУКМА Тетяна Ярошенко розчаровано пише в себе на Фейсбуці: отакої…
Дійсно, несподівано і справді неприємно. Якщо поглянути, скільки читають американці, то взагалі можна впасти в розпач. Навіть у Східній Європі читають більше.
Єдина, традиційна вже для української душі розрада - росіяни. 36% мешканців найбільшої країни в світі щиро і відверто зізнаються, що не читають. Узагалі.
Якщо 68% американців записані в бібліотеки й активно ними користуються, то до 700 бібліотек Москви, за даними департаменту культури міста, протягом останнього року не записався жодний читач. Відтак начальство зробило філософський висновок, що потреби в бібліотеках тепер немає, мовляв, усе можна віднайти в мережі Інтернет, а з бібліотеками треба щось робити...
Варто відзначити, що московське начальство департаменту культури не перше у світовій історії, хто розмірковує над таким складним питанням. 1373 роки тому в сонячній Александрії над питанням "що робити" з бібліотекою розмірковував халіф Омар Ібн Аль-Хаттаб. Зрештою, вигадав просте та геніальне рішення: якщо зміст цих книг відповідає Корану, то без них цілком можна обійтися. А якщо вони суперечать священній книзі, тоді їх тим паче зберігати не треба. Спалили та й по всьому.
У не такі давні часи панування тоталітаризму, коли виникали прикрі життєві несподіванки, модним було скаржитися на погану спадковість. Проте, як нас переконує наука, спадковість не завжди відіграє вирішальну роль, особливо в соціумі.
Свого часу нобелівський лауреат, основоположник етології (науки про поведінку тварин) Конрад Лоренц говорив, що тварини завжди реагують на стимули. Те саме, незважаючи на всю складність психологічних механізмів, можна сказати і про людину. І те, що американці читають, а українці - ні, свідчить не про те, що українці дурніші, а про те, що економічні стимули в Україні спрямовують українців у трохи інший бік, аніж їхніх американських сучасників.
Це в Америці для того, щоб зробити кар’єру, заробити багато грошей, стати до 30 років мільярдером, потрібні знання, наполеглива праця, ну і трішечки удачі. Без останнього звичайно ніяк.
В Україні все з точністю до навпаки. Фактори успіху ті ж самі: знання, праця, талант, удача. Тільки от їх місце на шкалі успіху принципово інше. Якось так складається, що особливої кар’єри ні в політиці, ні в бізнесі майстерністю чи знаннями ніхто особливо не робить.
Це в Америці всі знають, що Сергій Брін створив Google, а Марк Цукерберг Facebook і заробили купу грошей. Натомість в Україні ніколи не бракувало молодих мільярдерів, а тим паче політиків, просте пояснити, що вони зробили, щоб стати багатими та відомими, доволі складно, а часто просто таки неможливо.
Ідеальні умови для кар’єрного зростання в Україні - це вдало народитися чи завести потрібні дружні, а ще краще матримоніальні зв’язки. Якщо твій тато президент України, чи хоча б двічі спікер Верховної Ради, то які можуть бути перешкоди для кар’єри? Вперед синку!
На крайній випадок потрібні добрі друзі зі зв’язками та грошима, які допоможуть, підкажуть, зведуть із потрібними людьми, а у випадку неприємностей врятують від буцегарні. З друзями треба вміти підтримувати стосунки, вміти віддячити.
Зовсім як бабця з байки Степана Руданського, яка і святому, і чорту ліпила свічку, приказуючи:
"Треба всюди, добрі люди,
Приятеля мати!.."
Усім добра така система.
Одна біда, що ні про яку інноваційну чи навіть просто успішну економіку в такому випадку навіть мріяти не доводиться. Якщо твій успіх визначає соціальний статус батьків, чи добре знайомство, то немає сенсу витрачати час на науку, чи вигадувати як догодити клієнту і розвинути бізнес. Зате необхідно вміти заводити потрібні знайомства, домовлятися і чи не головне: вміти ділитися. Свого часу Юлія Тимошенко говорила, що саме те, що Павло Лазаренко забув табличку ділення, стало справжньою причиною його краху.
Отже, те, що українці не читають книг, не забивають собі голову надлишковою інформацією, є аж ніяк не випадковістю, а хоча й стихійною, але цілком раціональною реакцією на систему стимулів в українській політиці та економіці. Питання тут не в глупоті, радше навпаки: українці надзвичайно кмітливі люди.
Проте доки не зміняться стимули, доки визначальним фактором успіху в бізнесі та політиці не стануть індивідуальні зусилля та майстерність, заклики до "поглиблення реформ", "інноваційної економіки" та "справедливого розподілу національного багатства" будуть такими ж просторікуваннями, як і заклики Миколи Азарова "плекати вишневий сад економіки". І закінчаться вони, зрештою, приблизно так само…
