Побороти корупцію в Україні в близькому майбутньому неможливо.
Усі обіцянки політиків раз і назавжди покласти край хабарництву у високих кабінетах є пустими словами, що мають небагато спільного з реальністю.
Справи погані, але значно кращі, ніж здається багатьом. Ми все ще можемо знизити корупцію до того рівня, який не становитиме загрози для розвитку країни. Щоб чиновники боялися і відмовлялися від дорогих подарунків, а хабарники при владі стали винятком, а не правилом.
Як?
Світ знає всього два дієвих механізми протидії корупції, які можна суміщати між собою.
Перший - усунути від влади усіх корупціонерів.
Страх бути звільненим з посади чи піти під чесний суд є достатнім мотиватором для мінімізації корупційних дій. Але через звільнення та судові процеси ми лікуємо лише симптоми, а не саму хворобу. Адже кожен "чесний" наступник корумпованого чиновника зберігає за собою можливість відновити старі та перевірені схеми заробітку. А ви ж знаєте, як важко протистояти спокусі, коли чоловік/дружина так сердечно просить про новий Porsche Сayenne.
Другий спосіб - спробувати "вилікувати" саму хворобу, принципово змінивши систему влади.
Йдеться про запровадження універсальних засобів та систем, що унеможливлюють корупцію в окремих сферах.
Якщо уявити собі державну структуру у вигляді локомотиву, що везе за собою громадян, то перший спосіб можна порівняти із заміною водія, тоді як другий - з переставленням поїзда на нові рейки. Змінивши рейки, зникає проблема добросовісності водія, адже поїзд/держава зможе рухатись тільки в заданому громадянами напрямку.
Якщо ми спробуємо знайти спільний знаменник для більшості корупційних порушень українських можновладців, то ним стане закритість інформації про розподіл коштів та майна. Відсутність або надмірна ускладненість доступу до інформації стала щитом, яким чиновники усіх ланок прикриваються перед громадськістю.
Принципова прозорість, особливо у сфері розподілу фінансів, створює для корупціонерів вкрай погані умови. Адже громадськість зможе включитись в процес реального контролю за тим, як витрачаються наші податки.
Усвідомлюючи це, більше року тому експерти Центру політичних студій та аналітики розробили законопроект №2012а "Про відкритість використання публічних коштів", який був зареєстрований у Верховній Раді шістьма депутатами від чотирьох фракцій.
Цей невеликий за обсягом закон здатен здійснити революцію у сфері контролю за владою і відкрити небачені раніше перспективи для участі громадян у бюджетних процесах.
В чому суть закону?
Він передбачає створення он-лайн платформи, на якій буде відображена вся інформація про те, як розпоряджаються публічними коштами. А це і держбюджет та бюджети міст, і витрати комунальних підприємств, і спецфонди та Нацбанк, і багато іншого.
Дані, що публікуватимуться на сайті, будуть достатньо конкретизовані: від інформації про замовника, ціни та вартості товарів та послуг до витрат на відрядження.
Наприклад, вам цікаво, як були розподілені кошти на бронежилети та каски для українських воїнів. З будь-якої точки планети ви зможете безкоштовно прослідкувати ціни, обсяги платежів,інформацію про закупівлі, стан виконання договору і багато іншого. А якщо кошти були витрачені не за цільовим призначенням або явно розкрадені - обґрунтовано вимагати, щоб корупціонерів судили за законами воєнного часу.
Ще більшою знахідкою портал стане для журналістів. Потенційно, перші оновлення баз даних можуть породити стільки сенсацій, що вистачить кожному.
По суті, знаходити і викривати корупціонерів при владі буде не важче і не менш весело, ніж грати у "Веселу ферму". Чим не розвага для домогосподарки, яка має годинку вільного часу?
Корупціонери будуть змушені самостійно укладати доказову базу своїх зловживань і публікувати її у вільному доступі. Ще ніколи протидія корупції не була настільки легкою і результативною.
Перевага таких методів у тому, що вони не борються з корупцією, а запобігають їй. Громадськість отримує можливість для контролю за діяльністю чиновників, а останні змушені діяти під пильним наглядом активістів.
Стає непринциповим, хто саме займає ту чи іншу державну посаду. Яке би темне минуле не було за плечима новопризначеного чиновника, повторити свої корупційні подвиги у нові системі стане значно важче. Такі дії приведуть його одразу на лаву підсудних. А вона, як відомо, значно твердіша за чиновницькі крісла.
У червні закон був прийнятий у першому читанні. Також він давно включений у порядок денний поточної сесії. І хоча керівники більшості парламентських фракцій та груп на словах підтримують закон, на практиці становище цієї антикорупційної ініціативи більш ніж сумнівне.
7 жовтня Рада збереться на позачергове засідання, щоб розглянути антикорупційні закони Яценюка. Чи буде включений у порядок денний закон "Про відкритість використання публічних коштів", який підтримується в тому числі і Кабміном - відкрите питання.
Таким же відкритим, як і інші. Наприклад, чи наважаться депутати змінити правила гри і поступитися шматком корупційного пирога?
І де закінчується принциповість Арсенія Яценюка, який вніс прийняття закону №2012 у свій "План першочергових заходів з подолання корупції"?
Відповіді на ці питання лишилось чекати недовго. А громадянами необхідно бути готовими вийти на вулиці і додати депутатам рішучості. Тільки такими законами ми можемо змусити чиновників дійсно "жити по-новому".
Якщо влада не здатна йти на кроки з цивілізованого подолання корупції, громадськість лишає за собою право на "сміттєву люстрацію". А її, як показує досвід, чиновники бояться не на жарт.
Дякую за коментар. Оскільки Рада працює в робочий час, нічого не лишається, як, за можливості, відпрошуватись з роботи. Хоча і перепост у ФБ гіпотетично може дати якесь очко на користь суспільного резонансу. А стосовно "громадськості", яка проводить сміттєву люстрацію - так, мабуть, трошки загнався. Але очевидно й інше - як показує досвід революції Гідності, якщо влада систематично ігнорує громадян і зливає усі позитивні зміни та реформи, люди готові не лише стояти з транспарантами, але й переходити до значно більш рішучих дій. Тим більше в тих умовах, які зараз існують в країні.
Закон потрібний і стаття дуже цікава. Дякую автору статті, а ще більше авторам закону. Якщо щось і змінить реально нашу країну на краще, то прийняття і впровадження таких от законів. Лише останніх два абзаци не сподобалися. Як бути громадянам готовими виходити на вулиці кожного разу коли приймається черговий архіважливий закон? Закони то приймаються в робочий час, а більшість соціально корисних громадян працюють. І про яку таку "громадськість" говорить автор, коли згадує про "сміттєву люстрацію"? Для мене це взагалі незрозумілі люди, які можуть грати в чию завгодно гру, прикриваючись лозунгами про люстрацію. І як правило такі групи людей є маріонетками в руках впливових сил, що володіють організаційними і фінасовими ресурсами. І до цих сил слово "громадськість" ну ніяк не ліпиться. То під час Майдану можна було говорити про кількадесяттичний натовп людей як про громадськість, бо окремі прагнення чисельних людей і групп стримують і врівноважують одне одне, радикальні і несумісні між собою ідеї виштовхуються і залишаються прагнення направленні на досягнення суспільного блага - ось тоді ще є сенс говорити про громадськість. Або громадськістю можуть бути певні організовані по певному принципу групи, які мають назву і готові відповідати за свої дії і взаємодіяти з іншими групами, що також представляють якийсь громадський сектор. Ще про громадськість можна говорити під час виборів і референдумів, обговорюючи їх результати. Звичайно, якщо вони пройшли з дотриманням зрозумілих, прозорих і законних процедур. Все інше - це лише намагання використати слово "громадськість", "народ" і т.п., прикриваючи певні групи людей, що стоять на службі сил, що намагаються маніпулювати суспільною думкою.