У геополітиці як науці (хоча наука ця вельми умовна) є популярна концепція американського політолога Самуеля Гантінгтона під назвою "зіткнення цивілізацій".
Вона полягає в тому, що світ складається з різних цивілізацій, що їх формують групи країн із тими чи іншими загальними ознаками, пов'язаними, як правило, зі сферою культури. Гантінгтон виділяє дев'ять таких геополітичних конгломератів, серед яких домінуюча роль, відповідно, відводиться Західній цивілізації.
На думку американського політолога, в майбутньому найзапекліші протистояння проходитимуть по "лініях розлому" між сусідніми, але ментально неоднаковими цивілізаціями. Тому що їхні представники, за цією логікою, будуть радикально різнитися в своїх уявленнях про те, як потрібно вибудовувати суспільні відносини.
Одну з таких "ліній розлому" Гантінгтон проводить по Дніпру, умовно розділяючи таким чином Захід і Схід у широкому геополітичному сенсі (хоча в широкому культурологічному сенсі та ж мусульманська цивілізація належить до Західної цивілізації).
В останні роки в Україні стало трендовим говорити про те, що цю "лінію розлому" потрібно проводити вже не по Дніпру, а, наприклад, між Дніпропетровщиною та Донбасом. Особливо актуальним це стало в контексті "русской весны".
Щоправда, ще з березня не менш очевидним вже була інша обставина: Донецький регіон, незважаючи на часті спроби представляти його чимось монолітним, усе ж таки далекий від однорідності - тут також проходять свої внутрішні "лінії розлому". Приміром, між проукраїнськими, проросійськими та нейтральними громадсько-політичними настроями.
Тому, якщо десь і проводити в сьогоднішній Україні "гантінгтонський вододіл", то всередині Донбасу. Тим паче, після прийняття закону про особливий окремий статус районів Донецької та Луганської областей цю символічну межу вже можна визначити з більшою географічною точністю.
Отже, відтепер у нас є вже два донбаських простори - "особливий" і "неособливий". Це, зрозуміло, не означає, що в першому всі поголовно "за Росію", а в другому - "за Україну", але політико-економічні перспективи такі, що або "особливий" Донбас затягуватиме "неособливий" на кремлівсько-євразійську орбіту, або ж другий допомагатиме першому інтегруватися та адаптуватися в українсько-європейській системі відносин.
Щоби спрацював останній сценарій, Києву та місцевій владі важливо створити на звільнених донбаських територіях приклад таких умов життя, які будуть незаперечно вищі, ніж там, де правитимуть "ДНР" і "ЛНР" (або те, на що вони перетворяться згодом). Це дозволить значною мірою вплинути на громадську думку в "особливих" районах.
Щоб налаштовувати тамтешнє населення на проукраїнський лад, потрібен зразково-показовий стимул, яким може стати успішне інфраструктурне та соціально-економічне оновлення тієї частини Донбасу, яку контролює Україна.
До слова, на одній зі своїх серпневих прес-конференцій губернатор Донецької області Сергій Тарута заявляв, що планується створення спеціального агентства з відновлення регіону із залученням міжнародних консалтингових та аудиторських кампаній. Окрім цього, голова Донецької ОДА акцентував увагу на варіанті будівництва в Слов'янську селища для місцевих жителів, які втратили житло. Він уточнив, що там все буде за новітніми європейськими технологіями. Щоб "люди побачили, як вони жили, і як можна жити"…
Як би там не було, більш суттєве питання в подальших відносинах між двома Донбасами - це та соціально-ідеологічна стіна, яка на певному рівні зростатиме між українськими громадянами одного регіону, що житимуть у двох різних політико-правових вимірах. Потенційна проблема не стільки в якихось поверхневих громадянських ознаках, скільки в тому, як вони відображатимуться на міжособистісних і міжгрупових стосунках між донбасівцями, зокрема - в їхніх внутрішньорегіональних поділах на "своїх" і "чужих".
Адже це дійсно проблема, коли телефонуєш із Маріуполя другові, котрий у Донецьку, запитуєш, як справи, а він тобі відповідає:
- Скоро ми і до вас дійдемо.
В іронічній формі цих слів відчувається вже доволі рішучий і войовничий настрій…
Але якщо ми все ж не просто "політичні тварини", а ще й духовні істоти, то всі розколи можна подолати, поставивши на перше місце більш високі життєві орієнтири. Може, відновити нормальне спілкування вийде не зараз, може, пізніше, але в цій ситуації необхідно зберігати хоч якісь ціннісні мости, на яких потім можна буде зустрітися. Тоді, коли зрозуміємо, що насправді головне та правильне, а що - другорядне та хибне.
