Коротка пам'ять українського виборця

Кожні наступні вибори продукують потоки відвертих нісенітниць, у які ми спершу віримо, а невдовзі їх забуваємо
12 вересня 201408:40
  • 1
  • 2

Ми звикли до брехні. Толерантність до обману в нас майже в крові.

Наприклад, метро. Ви приїжджаєте на кінцеву станцію і машиніст вмикає звукову заставку:

- Поїзд далі не їде. Звільніть, будь ласка, вагони.

Ви виходите з вагону, і що робить поїзд? Він їде далі. Здавалось би, жорстокий обман, але ви, незважаючи на це, біжите на маршрутку.

Так само з політикою.

Ми чуємо і бережемо у закутках лобних доль усі ці "Почую кожного" і "Жити по-новому". Але не зациклюємося на тому, щоб домогтися їх реалізації.

Хто, крім Ірини Ваннікової, може згадати зараз усі "10 кроків назустріч людям"? Хто пам’ятає, у чому полягав "Український прорив", біг-бордами про який Юлія Тимошенко завішувала країну в 2007-му?

На жаль, політикам вигідна коротка пам'ять виборців. Ми радо віримо у відверті дурниці лише тому, що так сильно хочемо в це вірити.

Метро на Троєщину у 2011 році (Леонід Черновецький, 2008)? Чому б ні.

Пенсія у розмірі 500 євро (Наталія Королевська, 2012)? Замовкніть і дайте мені бюлетень для голосування!

Ми підсідаємо на обіцянки, немов на наркотики. Кожні наступні вибори вимагають усе масштабніших потоків відвертих нісенітниць, у які ми спершу віримо, а невдовзі забуваємо.

Напередодні парламентських виборів згадаймо декілька пунктів із програми "вічно легітимного" Віктора Януковича, з якою він ішов у президенти у 2009-му році:

- Знизити податок на прибуток до 16%, а ПДВ до 17% - 2013-го ці податки дорівнювали 19% і 20% відповідно, як і у рік приходу Януковича до влади;

- Збільшити фінансування охорони здоров’я до 10%, ВВП - 4,2% - у 2013 році збільшення на 0,1% за три роки;

- Збільшення кількості бюджетних місць у ВНЗ до 75% від усіх студентів - витрати на держзамовлення впали з 6,4% витрат держбюджету 2010-го до 4,9% 2013-го. У 2013 році держава оплатила на 25 тисяч студентів менше, ніж три роки тому.

Про обіцянки на кшталт п’ятирічних податкових канікул для малого бізнесу, російської мови в статусі другої державної та сучасної контрактної армії з 2011 року говорити й узагалі якось непристойно.

Минуло 4 роки і "поганого" Януковича переплюнув "хороший" Порошенко.

Це він обіцяв зарплатню в розмірі 1000 гривень на день для бійців у зоні АТО і він заявляв, що закінчить війну на Сході за два тижні.

Це він розповідав про роботу з налагодження спільного українсько-російського патрулювання державного кордону саме в той день, коли російські десантники масово переходили кордон.

На сайті "Владометр", який моніторить виконання обіцянок політиками, легко прослідкувати, яку кількість публічних заяв політики принаймні намагаються виконати. З 436 зафіксованих обіцянок Віктора Януковича, виконаними вважаються 6%. У Миколи Азарова результативність сягає 10%, у Сергія Тігіпка - 7%. Ефективність інших політиків рідко коли оцінена значно вище.

Проте в українській політиці досі немає персонажа, чия політична кар’єра закінчилася би через розкритий обман, випадок плагіату або недотримання власної програми. І, вочевидь, так буде доти, доки кредо українського виборця вкладатиметься у пушкінське "меня обманывать не надо, я сам обманываться рад".

Політики звикли мати нас за дурнів, а ми звикли дурнями бути.

Середньостатистичний українець згадує про місцеву владу раз у 5 років, акурат до виборів. Щедрі кандидати норовлять пригостити громадян продуктовими пайками за корупційні гроші, а громадяни слухняно стають у чергу за дармовою гречкою.

Після виборів політики зазвичай не просто не виконують обіцянок, але й не намагаються пояснити, чому вони цього не роблять. Комунікація з виборцем стає частиною виборчого процесу, але аж ніяк не подальшої роботи.

Наприклад, три місяці тому в Києві відбулися вибори до міської ради. У кожному окрузі стояли десятки промоутерів із листівками, працювали приймальні кандидатів, а поштові скриньки журналістів розривалися від повідомлень прес-служб потенційних депутатів.

Через три місяці про більшість мажоритарників не чути нічого. Деякі партії, що пройшли до Київради, відразу після виборів перестали оновлювати сайти.

Зокрема, жодної нової інформації годі знайти на сайтах партій "Нове життя" (йшла під брендом Лесі Оробець), "Єдності" Олександра Омельченка. Сайт київського УДАРу не оновлюється з 2012 року. Декілька тижнів після виборів сайт Радикальної партії Ляшка узагалі був недоступний для перегляду.

Ще показовіша ситуація з громадськими приймальнями депутатів Київради. Вони були і залишаються чи не єдиним місцем, де виборець може реально зустрітися з депутатом і обговорити проблеми мікрорайону.

Електронні листи губляться в спамі, а довга розмова по мобільному може бути надто дорогим задоволенням для деяких громадян. Приймальня виступає вузловим місцем, куди сходяться запити від виборців, і водночас звідки депутат звітує перед громадою. Особливо такі місця потрібні з розрахунку на виборців старшого покоління, які або не довіряють, або просто не вміють користуватись інтернетом чи мобільними.

Відкрити громадську приймальню депутата надзвичайно просто. Плата за оренду та утримання приміщення, а також зарплата для двох працівників сплачується з міського бюджету. До того ж, у більшості депутатів такі приймальні працювали ще під час виборів.

Але через три місяці після виборів громадськими приймальнями обзавелися тільки 48 зі 120 депутатів. Найсумліннішими у цьому плані стали депутати від УДАРу - на них припадає 42 приймальні. По одній приймальні мають депутати від партій "Нове життя", "Самопоміч", "Батьківщина", "Демократична партія", ще дві приймальні закріплені за позафракційними депутатами. Натомість зустрітися з депутатами від "Свободи", Радикальної партії, "Громадянської позиції", "Демократичного Альянсу", "Єдності" складніше, адже вони досі не обзавелися жодною приймальнею.

Відтак доволі закономірно, що місцевій владі в грудні 2013 року, згідно з опитуванням Центру "Соціс" і соціологічної групи "Рейтинг", не довіряло близько 56% громадян супроти лише 38%, які довіряли. Що значно краще, ніж рівень недовіри до Верховної Ради (80%), але гірше, ніж у таких далеких від реального впливу на життя громадян церкви, армії чи ЗМІ.

Зупинити потік політичної брехні можна тільки голосом - маючи самоповагу і віддаючи його лише за достойних. Напередодні парламентських виборів на нас чекає нова порція політичної брехні. Залишається запасатися попкорном, вислухати усі брехливі обіцянки кандидатів і проголосувати за тих, хто уміє дотримувати свого слова. Звісно, якщо такі ще знайдуться у виборчому списку.

2
ПЕРЕГЛЯДІВ
1
КОМЕНТАРІВ

КОМЕНТАРІ

  • Погоджуюсь щодо підсажування на обіцянки, але не могу погодитись в конкретному питанні приймалень. Отриманні приймальні це складна бюрократична процедура. Вони зараз є здебільшого або в тиї депутатів що просто винаймають їх власним коштом, або в тих хто був депутатом минулого скликання і вона залишилась "у спадок".

24.05.2016, 20:32
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 1 лютого 2016

    INSIDER: Лучшие материалы

    Здесь мы оставляем тексты, которые нам показались самыми знаковыми

    • 0
    • 41
     
    • 31 січня 2016

    Роман Безсмертний: "Росія зацікавлена, щоб ця війна тривала без кінця"

    "З появою Гризлова мало що змінилося. Ви дискусію навколо Сталіна уявляєте?"

    • 3
    • 20
     
    • 29 січня 2016

    Как проститься с прошлым

    Как прощаться и открываться новым возможностям, рассказывает психолог

    • 1
    • 35
     
    • 29 січня 2016

    Крымские ультрас: «Предателей мы не забудем»

    Что означало быть проукраинским ультрасом в Крыму в начале оккупации, и как они живут сейчас

    • 1
    • 23
     
Система Orphus