Придністров’я за спиною - Україна на трусах

Переходити кордон невизнаної республіки психологічно важко. Щоразу - міні-допит
9 вересня 201408:40

- Свої! Ану, тихо! - горлає прикордонник собакам. Ні в темряві, ні під жовтим світлом ліхтаря його не видно. Але так, він знає: ми - свої. І він свій.

Ми з другом щойно пішо перейшли кордон із Придністров’ям - анклавом рускава міра між Молдовою та південним заходом України. Ніким невизнаним утворенням із триколорами під лобовим склом автівок, колорадськими стрічками на антенах, російськими миротворчими БТРами та автоматниками і 14-ю армією імперії на теренах.

На українському кордоні нас зустрічає автоматник у чорній формі МВС і броніком поверх неї. Просить показати, що в наплічниках, перевіряє документи.

- Воєннообязаний? - питає мене чоловік з автоматом. Зізнатись, то я без перебільшень люблю його за те, що він зараз робить.

- Авжеж, - кажу. - Номер телефону вже від травня у військкоматі. Ось приписне, - чогось і справді завжди маю його при собі.

- Придатний. Харашо. Показуйте, шо на фотоапаратах!

Ми чемно і з радістю дістаємо "дзеркалки". Кадри краєвидів, портретів, фестивалю. От і Горан Бреґовіч на сцені. Далі не гортає - дійсно туристи.

Саме зупинили автобус, в якому половина пасажирів - хлопці віком 15-20 років. За ним іще один автобус, рейсовий, в який ми вирішуємо підсісти після кордону, аби "скинути" 94 леї (приблизно 100 грн), що залишились у нас після Молдови, і під’їхати до траси Київ-Одеса.

Усі нервують. З автобуса на перевірку десантуються молоді пасажири.

- Ідіть пацани, - автоматник перемикає увагу на них.

Гарно. Ніби й почуваєшся вдома, але ось останній редут - собаки, що прижилися біля КПП, і високий прикордонник з автоматом - там уже Україна: з війною на Сході, кількома блокпостами по дорозі й автостопом додому.

- Свої, - кажу вже я трьом безпородним псам, що гарчать за метр від нас. Дістаємо хліба і ділимо на всіх. Тепер можна йти. Протягую паспорт прикордонникові. Він теж з автоматом - то не дивина.

- Не треба, хлопці!

Ага. Це той самий, що і три дні тому. Високий, круглолиций і, хоч підстрижений під нуль, а надворі ніч, та я впевнений, що він рудий.

- Ви ж недавно туди йшли. На День Незалежності.

- Ага, - кажу. Собакам дістаю печиво.

- Старий, - звертаюся, як до знайомого, - а там автобус з якимись школярами зупинили для перевірки. То довго триває зазвичай? Наш там після нього стоїть.

- Хочете в дніпропетровський підсісти? Ну не знаю. Як коли. То так треба. Довго може бути. Почекайте, он сядьте. Так треба, - повторює.

Видно, що вночі він тут нудьгує. Машин мало, бо ж війна.

- От ти кажеш школярі, - підходить до нас. - А воно - як знати. Шо хоч може бути. Он в Кучурганах (інший прикордонний перехід Україна - Придністров'я) дєд ішов з рюкзаком.

У голові відразу сценарій теракту, але хлопець продовжує:

- Ну дєд… Років 85. Єлі топає. Документи перевірили, як положено. Питають: "Шо в рюкзаку?". А дєд такий: "Гроші!". Ну всі посміялись, а дєд пішов. Тут знов іде. Знов з рюкзаком. "Знов гроші, дєд?", - сміються питаючи. І знов каже, шо гроші. Посміялися, але вже кажуть: "Дєд, а покажи!". Раз - а там 570 тисяч гривень. Дєдові дали 200 гривень, то він і носить. Там пройтись пару сотень метрів. То накрили тоді і тих, хто давав, і тих, хто приймав. Бач. А ти кажеш "школярі". Все може бути.

- Та я розумію, - кажу. - Так і треба!

Сидимо на лавці. Вдалині видно жовті бетонні шматки блокпостів. На кордоні все ще перевіряють автобус.

- А де ваш прапорець? - до нас знову підходить Рудий.

Справді, три дні тому з мого наплічника стирчав маленький жовто-блакитний стяг, який побував зі мною навіть на прабатьківщині Януковича - на півночі Білорусі, в Януках. Саме на минулий День Незалежності. Зараз же прапорець складений у карематі. Сховати його нам порадив водій, який підвіз до позицій російських миротворців на Дністрі:

- Пацаны, я не против, я вас понимаю. Но советовал бы спрятать флаг. Чтобы не до*бались. Просто советую.

Ми так і зробили. Переходити кордони невизнаної республіки нам і так психологічно важко. Щоразу - міні- допит. Тож…

- Сховали, - кажу винувато. Шоб у тій рашці не додовбувалися.

Він якийсь час мовчить.

- Не понімаю я цього. Ну от на машинах цих прапорів повно. Ну це ше куда не шло. А мости нашо перекрашувати? Нашо це кощунство? Хіба це повага? Чи як от іду я по Грушевського, а там звернув і в переході на сходах герб намальований. Прямо на сходах! Це нашо? Шоб всі топтались? - кривиться. - Мені от нравиця Ізраель. Там державна символіка на формі солдат, міліції і на держустановах. Бо то державне. Там такого нема. А в нас топчуться. "Я люблю Україну" на дорозі. Топтатись? Але то ше куда не шло. Карта України на трусах! Бачили? Я он в Котовську на базарі бачив. Це нашо? Шо це таке? Мене жінка з дому вигнала би, якби я таке вдягнув. Не понімаю я цього. Не понімаю.

Наш автобус виїжджає поперед підозрілого. Прикордонник рушає до автобуса. Ми за ним. Віддавши всі леї, домовляємося під’їхати. Затягуємо в салон рюкзаки.

- Не понімаю я такого, - говорить іще раз Рудий.

Друг сяк-так на двох сидіннях лягає спати. Я не сплю. Не спиться.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

15.11.2018, 12:38
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 19 квітня 2019

    Дебати 2019: Зеленський проти Порошенка (Трансляція)

    На НСК "Олімпійський" починаються дебати двох кандидатів у президенти України Володимира Зеленського та Петра Порошенка.

     
    • 18 квітня 2019

    Прокурор підтвердив, що Павловського більше не підозрюють в організації вбивства Катерини Гандзюк

    Термін тримання під вартою Ігоря Павловського спливає 30 квітня

     
    • 18 квітня 2019

    Огляд рішень уряду: угода з СНД, аеропорт “Придніпров’я” та безпека дорожнього руху

     
    • 17 квітня 2019

    Поліцейські намагались затримати активістку за наліпки. Потім передумали і вибачились

    На місце приїхала слідчо-оперативна група з експертами

     
Система Orphus