Усе свідоме життя я намагався вести справи раціонально. Працювати, займатися спортом і тренувати людей, утілювати в життя якісь свої, цікаві мені проекти.
В якийсь момент я зрозумів, що іншого виходу не залишилося і треба йти битися на Майдан.
Потім, коли ще була надія на те, що вибори можуть щось змінити, я вважав раціональним допомагати моїм друзям балотуватися в Київраду.
Після виборів стало зрозуміло, що треба йти воювати. Ну, тоді я провідав батьків, почухав своїх котиків і пішов.
Батальйон, у який я намагався потрапити, вже формувався кілька місяців, і мене там зустріли знайомі вуличні бійці, націоналісти, футбольні хулігани… Cловом, "уважаємиє люді". Це може здатися дивним, але в умовах, коли міліція виявилася спроможною лише бити беззахисних студенток, люди з татуюваннями ACAB і умовними термінами за хуліганство сформували абсолютно віддані Україні боєздатні підрозділи.
У батальйоні вимагали військовий квиток, тож я пішов до військкомату.
У юності я випадково зумів "закосити" від армії і дуже з цього тішився. Якби ще півроку тому мені сказали, що я захочу в армію - розсміявся би в обличчя. Хоча, якби в той самий час сказали, що я захочу стати співробітником міліції, вийшло б ще гірше.
У військкоматі мені заявили, що я, багаторазовий призер зі спортивного ножового бою, непридатний для несення військової служби. Непридатний навіть за гроші.
Чи є у світі ще така країна, де люди пропонують гроші за те, щоб їх пустили на війну?
- Окей, - сказав я. - А чи є такий батальйон, де дивляться на реальну фізичну форму, а не на папірці?
Так я потрапив у батальйон "Шахтарськ".
Перебування у батальйоні виявилося корисним не лише для Батьківщини. Коли зараз я чую на вулиці, як юнаки обговорюють свою майбутню "партизанку", бачу, що 99% із них не служили в армії, то хочу запитати:
- Хлопці, а що ви будете робити з тією зброєю?
У батальйоні я отримав свій перший автомат -АК-74. Він був настільки роздовбаний, що тепер я з "калашом" не просто на "ти", а на "ти, казьол". У новобранців прийнято давати зброї імена, то я свій автомат називав "Надя", а коли він погано поводився - "Крупская".
Звісно, батальйонна "учебка" не замінить армії, але там я на практиці дізнався багато корисних речей. По мультикамуфляжу незручно цілитися в степу; кросівки зручніше, але швидко забиваються піском; коли притулюєш автомат до дерева, накривай його панамкою, щоб шматочки кори не потрапили в дуло - побут війни, який не показують у бойовиках.
Паралельно ми вчилися бути міліціонерами, але це було нудно.
Якось на лекції з психології нам наказали намалювати людинку з трикутників, квадратів і кіл. Я намалював прикольного чілавєчка-термінатора, а мій побратим Боня - страшного напівгуманоїда-напівплотоядне растєніє з враждєбной планєти. Досі переживаю за викладачку, чи хоч не спилася, бідна жінка.
Ми нудилися підготовкою. Нам набридало перебування на базі, ми хотіли воювати. І в цьому, мабуть, основна перевага добровольчих формувань - ми сміливі до дурості, зупинити нас можна, лише вибивши до ноги. Хоча й після цього є ймовірність, що в пеклі ми перегрупуємося і знову підемо в атаку.
Тому благословенний той батальйон, що має керівництво з холодною головою. Здається, нашим батальйонам пощастило.
