Солдати 72-ї окремої механізованої бригади майже два місяці провели в оточенні на кордоні з Росією. На початку серпня, після того як у бійців скінчились харчі, частина з них відступила на територію Росії скориставшись "зеленим коридором" ОБСЄ. А вже звідти знов потрапили до України.
Беззбройні вони потрапили під обстріл спаратистів, але все ж змогли дістатись у росташування бригади в Білій Церкві.
Однак керівництво Міністерства оборони не надало бійцям не те що відпустки, а навіть часу для відпочинку. Вже завтра вони мають їхати на полігон у Запорізьку область.
Репортер INSIDER випадково став свідком реакції солдатів і офіцерів на таке рішення Міноборони.
Спостерігай і окопуйся
- Олександр, – обережно представляється сержант. За годину нашої розмови його десяток разів зватимуть по-іншому, тож нехай буде "Олександр".
Він часто ілюструє свою розповідь фотографіями на смартфоні з розбитим екраном:
- Дивися. Спочатку ми стояли отак, – Олександр широко розводить руки, – потім отак. А потім отак, – тримає долоні в кількох сантиметрах одна від одної.
Олександр показує фото свого сектора обстрілу. Він гранатометник. По черзі з напарником "обробляв" лісосмугу, щоб не підійшли бойовики. Один дві години спостерігає і стріляє – інший ці дві години спить. Потім міняються.
- Я лічно бачив з терикона, як ГРАДи ***шили з території Росії. Нащьот Росії у нас було дві команди: "Спостерігай і окопуйся". Ми по Росії не могли стріляти. Та й самі розуміли, що як хоть раз туда пальнемо, з нашими силами – то нас розітруть. Але й зайцями в полі не були. Відігрувались на сепаратистах. Он вони на інших териконах, – показує мені відео. – А по гОроду ми не стріляли. А то кажуть, українська армія ***дячить по своїх людях. Неправда. Да, українська армія своїх людей не ***дячить, які б вони кончені не були.
Стріляли по зелених насадженнях гранатами, а потім "збирали" там контужених бойовиків і брали в полон.
Найбільше вразило те, що робили з пораненими полоненими бойовиками:
- Нам і самим жрать нєчего, – дивиться на мене й усміхається. – А шо було з ними дєлать?
- Ну?
- Та шо. Од своїх ми одрізані. Так шо визивали скору помощь із Краснопартизанська по 103. Вона приїжджала і їх забирала.
Сказали: зелений коридор ОБСЄ
- Ти не тактик, правда? І я не тактик. Але чому комбриг наказав нам стати отак? – він малює на папері. – Не розтягнутись, а стати вкупі й артилерії, і піхоті, й десанту – і потім по нас туди ***шать ГРАДом!
Олександр не перший і не останній з солдатів дуже критично ставиться до командування бригадою. При цьому практично всі бійці дуже позитивно відгукуються про своїх товаришів і безпосередніх командирів.
- Спасибі нашому командиру роти, у нього чуйка, – каже інший солдат, чоловік з сумними очима. – Вночі нас перевів, а вранці туди, де рота стояла, в***ярили ГРАДами.
Солдати 72-ї в Білій Церкві дуже багато матюкаються.
Олександр показує відео, як парашутами скидали боєприпаси та їжу з літака, поки противник не підбив той літак. З ніжністю показує на фото "мої морковки" – видовжені гранати.
- А коли все стало закінчуватись, нам сказали: відступаємо через зелений коридор ОБСЄ. Я лічно бачив представника ОБСЄ. Не можу сказати, хто дав команду. Прийшла по цепочці.
Рота Олександра прикривала відхід іншої частини бригади по території України – лише після того відступила.
- А всі виїхати по Україні не могли, у нас після обстрілів просто не було досить техніки. Ну не можуть фізично 40 чоловік в один БМП влізти.
 |
Так було жалко, ледь не плакав
- Я думав, підемо по нульовій лінії.
- Тобто?
- Ну, прямо по лінії кордону. А потім сказали, що йдемо в Росію. Пройшли наше останнє КПП, а на ньому всю зброю, всі боєприпаси підірвали. Дивися, це моя труба. Я до неї звик, як до рідної. Так було жалко підривати – ледь не плакав.
- А чому підривали?
- Ти що, гониш? Щоб нікому не лишити. Нас же Росія зі зброєю не пропустила б.
А Росія влаштувала шоу. На КПП посадили в Камази, провезли "буквально 400 метрів" і висадили в таборі серед поля. Це було в районі Гуково Ростовської області.
Олександр був у групі, яка приїхала посеред ночі. Вдень їм дали непотрібні влітку спальники, видали сухпайки – а після цього завезли автобус із десятком телекамер. Вся російська преса була там.
- Пацани морозились, хто як міг. Я вапщє балаклаву одів і сидів з закритим обличчям. Зняли нас – а потім спальники забрали й відправили назад в Україну. Росія на нас харашо пропіарилась, типу вона така хороша. А сама по-тіхому нас фігачила у спини.
Того ж дня, після зйомки, росіяни спальники забрали й відвезли солдатів назад в Україну. Перевозили через КПП Успенка, як і перед тим 51-у бригаду.
Олександр, простий піхотинець, не був із тих, кого пресувало ФСБ. Каже, значно гірше було розвідникам і офіцерам бригади – але про це він знає мало. Ще раз наполягає, що ані по Росії, ані по мирному населенню бригада ніколи не стріляла.
Засідка і ДВРЗ
У Олександра видиме поранення – слід осколка у передпліччі. Каже, ще один у спині.
Через 10 км після кордону три автобуса колони, незважаючи на "зелений коридор", обстріляли з "зеленки" бойовики. Перші прорвались, а автобус Олександра і ще тридцятьох чоловік "упіймав бровку". Солдати вибили всі вікна.
- Потікали в соняшники й там лежали. Хтось крикнув був "ми без зброї" – туда зразу граната навєсіком.
Олександр проповз на кілька кілометрів углиб соняшникового поля. Нападників ніхто так і не побачив. Коли прийшло підкріплення, виявилося, що багато поранених. Двоє потім померли.
Зі сходу 195 солдатів 72-ї бригади повезли поїздом, як вони думали, "додому". Але замість Білої Церкви повезли в бік Чернігівської області.
- Нам казали: на реабілітацію. Ага, а чому туди?
На станції ДВРЗ під Києвом мали міняти локомотив. Солдати вийшли з поїзда й відмовилися заходити, поки їх не повезуть у Білу Церкву, де формувалась бригада.
- Ми стали й стоїмо. Нікуди не йдемо – але й не заходимо.
Стали дзвонити "своїм". Приїхала і громадськість, і преса, і начальство. Зрештою, поїзд розвернули на Білу Церкву.
Що за *** тут робиться?
Свідком решти кореспондент INSIDER став сам.
- Іди уже в клуб, в чєтирє збори, – покликали "Олександра", знову назвавши іншим іменем.
Разом із Олександром і головою ГО "Спільна Країна" Ольгою Валєєвою я випадково зміг пройти на територію військової частини. Того дня пропускали родичів і громадськість.
- Поголився? – засміявся чоловік до Олександра.
- На чєловєка став похож, – озвався той.
- Ти на шо намєкаєш? – наздогнав Олександра солдат із місячною бородою. – А єслі я тільки шо приїхав, то я не чєловєк?
Солдати пішли у клуб. Добра половина з них досі були неголені.
На стіні клубу зображено давній шеврон бригади. На ньому досі є георгіївська стрічка.
Через півгодини з клубу виплеснувся розлючений натовп.
- Що за б***сто тут робиться? – плакала одна з дружин, звертаючись до свого чоловіка.
- Не буде мене тут ні в неділю, ні в понеділок! – кричав один з солдатів.
- Тут щоб були всі наші - морди б їм порозбивали!
І так далі.
Один із солдатів – ми вже перед тим бачили його агресивність – вискочив на поріг, схопив 5-літрову пляшку з водою і з криками "Я вас ненавижу" й матюками став бити нею об стіну. Його ніхто не зупиняв.
Полковник Євген Коваленко щойно повідомив бійців: їм не надають відпустку. У п’ятницю ввечері їм сказали, що всі повинні повернутись у частину в неділю вранці – а звідти їхати на полігон у Запорізькій області.
Щойно бійців хотіли замість Білої Церкви відправити невідомо куди. Не вийшло. Тепер їх знову відправляють геть.
- Я знаю, з Запоріжжя їх відправлять назад в АТО, – плакала одна з матерів.
Полковник заперечував, що на полігоні лише хочуть зібрати всю бригаду, аби розібратися в усіх обставинах відходу через Росію.
- Дайте їм хоть мозгами відпочити, – казав один з офіцерів.
- Товаришу полковник, невже ми не заслужили хоть на відпустку? – сумно питав бородатий солдат.
Олександр, мій попередній співрозмовник, був одним із небагатьох, хто сприйняв цю новину спокійно. Ще одним був флегматичний бородатий механік:
- Я "Урал" оцими пальцями повністю перебрав. Ну, переберу ще раз – це й буде моя психотерапія.
Ви розумієте, що винне буде командування?
- Ну пішли уже, – заспокоював свою дитину солдат.
- Куди пішли? – плакала вона. – Даже до дитини з’їздить не успієш. Ми взагалі не маємо прав.
Як виявилось, половину солдатів раніше вже відпустили до понеділка. Тепер їм дзвонитимуть і викликатимуть на ранок неділі.
Коли розлючені солдати розійшлись, офіцери між собою теж засудили рішення командування.
- Товаришу майор, – звернувся один до іншого. – У мене всі хлопці поламані.
- Головні сепаратисти там, наверху, – каже тим часом третій.
Ольга Валєєва, яка давно займалася закупівлею бронежилетів для 72-ї, змогла при мені додзвонитися по мобільному до міністра оборони Валерія Гелетея.
- Олю, займайтеся своїми справами. І взагалі, яким тоном ви зі мною говорите, – сказав Гелетей і кинув трубку.
Тим часом ті, хто лишася, обурено говорили про те, чи не пора їм іти зі своєю зброєю на Київ або що буде, якщо зараз дати автомат отому, який розбивав пляшку з криками "я вас ненавиджу".
Солдати, родичі, волонтери й офіцери, які лишилися домовлялися: вони прийдуть-таки під казарми в Білій Церкві у неділю о 10 ранку, але з родичами. Волонтери збиратимуть людей. І покличуть пресу.
Полковника Євгена Коваленка двоє жінок під руки намагалися вивести за КПП, щоб він дав пояснення пресі, яку не пропустили у військову частину. Полковник чинив опір. Він намагався заспокоювати родичок і волонтерок.
- Ви ж розумієте, – запитав я, – що в разі, коли частина солдатів не прийде в неділю вранці чи якщо ви спровокуєте своїм наказом бунт, то винні будуть не солдати, а командування?
- Так, розумію, – спокійно відповів полковник.
Обіцянка влади
В адміністрації президента INSIDER запевнили, що 72-гу бригаду нікуди з Білої Церкви поки що відпрявляти не будуть. "Ми розуміємо, в якому вони психологічному стані, і ніхто їх в АТО не відправлятиме. Вони просто не зможуть виконувати команди", - сказав співрозмовник в АП.
За його словами бійці бригади завжди були дуже нервовими, і дуже часто дзвонили по мобільним, знаходячись на передовій. "Через це росіяни, які встановили спеціальний комплекс, і засікши 200 телефонів, одразу туди "палили" - каже співробітник АП.
Він розповідає, що в день, коли бійці опинилися в Росії о 4-30 ранку розпочалася спецоперація по виходу бригади з "кільця".
Більше 800 прорвались в Україну, решта бійів прикривали їх відхід. Частина з них також вийшла з оточення по нашій території, а близько 200 потрапили в Росію.
