Андрій Парубій: "Загроза вторгнення Росії з півночі ще є"

У інтерв’ю INSIDER секретар РНБО розказав про структуру угруповань бойовиків на Сході, тактику і плани Росії та ймовірність прямого вторгнення до України
Петро Задорожний / прес-служба Апарату РНБО України
22 липня 201409:00

Андрій Парубій був призначений секретарем Ради нацбезпеки та оборони менш ніж через тиждень після втечі екс-президента Віктора Януковича та його найближчого оточення.

Він зберіг посаду і після обрання президентом Петра Порошенка. Щоправда, у ЗМІ регулярно з’являється інформація про ймовірну відставку Парубія і призначення у РНБО іншої людини, особисто наближеної до Порошенка.

Одразу після призначення до РНБО екс-керівник Самооборони Майдану став одним із головних антигероїв російських ЗМІ, які приписували Парубію всі смертні гріхи включно зі снайперськими групами, що розстрілювали протестувальників у центрі Києва.

Утім це не заважало йому робити більш ніж гучні заяви. Наприклад, Парубій напряму назвав Віктора Медведчука "злочинцем, який протягом останніх років максимально долучався до того, щоб ця ситуація була створена". У відповідь Медведчук вимагав спростування і обіцяв притягнути Парубія до суду.

У інтерв’ю INSIDER секретар РНБО розказав про структуру угруповань бойовиків на Сході, тактику і плани Росії та можливість прямого вторгнення до України.

 

Бойовиків можна поділити на три групи – місцеві, кримінал і росіяни

 

- Що зараз відбувається в зоні АТО, і які завдання стоять перед нашими військовими?

- Завдання №1, яке стоїть зараз, це звуження кільця навколо території, де є бойовики.

Завдання №2 – це забезпечення повного контролю над кордоном. Бо на ключових магістралях стоять наші блокпости, але, на жаль, кордон між Україною і Росією дуже умовний. Думаю, ви пам’ятаєте, як довго наша країна вимагала демаркації кордону, а Росія відмовлялася. І ми буквально декілька тижнів тому в односторонньому порядку прийняли рішення демаркувати, але ще немає споруд. Тому зараз важливо, щоб ми забезпечили контроль не лише над магістралями, але й над кордоном.

Завдання №3 – відновлення життєзабезпечення і інфраструктури тих міст, які звільнили українські війська. Зараз уся країна допомагає Слов'янську і Краматорську. Було відновлено постачання електроенергії, відновлено мобільний зв'язок, починають працювати комунальні служби, поновлюються соціальні виплати. Люди повертаються в Слов'янськ.

- А є у вас конкретні цифри, скільки людей виїхало?

- Складно назвати. Можемо говорити, скільки було в таборах допомоги. Скажімо, в Святогірську було близько 20 тисяч. Але виїжджали просто до знайомих, у ближчі районні міста Луганської, Харківської області, де надавали таку цілеспрямовану допомогу. І ми бачили банери, що прийняли стільки то людей, допомагайте. У Львові зараз багато людей із Луганська.

- А яка кількість людей повертається у звільнені міста? Чи є вже якась статистика?

- Теж не зможу назвати статистики, бо процес тільки розпочався. Але багато хто ще боїться повертатися.

- Було багато дискусій, чи потрібні були мирні переговори з бойовиками. Що вони дали українській стороні?

- Два фактори були важливими в цих переговорах. Перше — показати жест доброї волі, послання до мешканців Донбасу, що Україна не хоче війни і не є прихильником війни. Бо ключовий момент змін полягає саме в тому, як налагоджується діалог із місцевим населенням, як вони розуміють ситуацію. Я вам хочу сказати, що за останніми опитуваннями рейтинг Путіна впав удвічі в цих областях.

Другий момент — необхідно було провести перегрупування сил. У ці дні наша армія не сиділа без діла. І коли ми побачили, що бойовики сприйняли мирний план президента не як ознаку шляхетності, а як ознаку слабкості, то рішенням РНБО відновили бойові дії. І їх результат показав, що ми діяли в правильному напрямку.

- Ви розумієте, чому терористи залишили Слов'янськ та низку інших міст?

- Так. Перед тим, як вони втекли зі Слов'янська був бій за Миколаївку. Це село було останнім пунктом, який дозволяв їм вибратися зі Слов'янська. Треба сказати, що всі наші бої — це були бої за відсікання їм дороги. Спершу ми відсікли їм можливість відступу вглиб України, а під Миколаївкою — шлях до кордону. І, очевидно, розуміючи, що опиняться в повній блокаді, вони почали втікати.

І коли вони там заявляють про плановий  відступ, то я вам скажу, що при плановому відступі стільки зброї не лишають. А залишили вони багато, в тому числі і російської. Коли наші розвідники заїхали першими в місто, то казали, що місцеві стояли розгублені біля блокпостів і не знали, де російські бойовики. Втікали вони і лісами, і полями.

- Тобто втікали вони розрізнено, не колонами?

- Була і колона, її обстрілювали. Але тут треба вказати важливий нюанс, що частину заручників вони залишили в місті, і ті спокійно вийшли. А частину забрали з собою, для прикриття. І тому ми були обмежені в діях, хоча ми їх обстрілювали і більшість їхньої техніки було знищено.

- Та зброя, яка є в терористів зараз, переважно російська чи є й українська?

- Переважно це російська. Але є й захоплена українська, яку захопили в Донецьку і Луганську.

- Як вони її сюди завозили? Наш кордон настільки дірявий?

- Я щиро намагаюся пояснити журналістам, що так, певний час кордон перебував під їхнім контролем з обох боків. І вони контролювали частину від Ізвариного до Маринівки і ще частину, де заходила зброя з Криму.

І в той день, коли президент оголосив про перемир'я і наші підходили вже до Ізвариного, вони ще о п'ятій ранку перекидали сюди зброю і КамАЗи з бойовиками.

- Скажіть, серед бойовиків переважають мешканці Кавказу чи це різні групи?

- Різні, там були і росіяни, і чеченці, і навіть дагестанці.

- А ви можете сказати, скільки груп їх діє тут?

- Умовно їх можна поділити на три групи.

Перша — це місцеві. У них часто каша в голові, вони не знають чітко, чого хочуть, говорять про автономію. Коли в перші дні кризи я виїхав до Луганська, то мав переговори з їхніми керівниками. "Наши деды воевали, и мы умрем". А за що вмруть — невідомо. Я його питаю: "За що ти вмирати зібрався? За реформу Гройсмана? Так він її і без твоєї смерті проведе". Бо ідеї ідентичні. Хоча пояснити свої бажання, знову ж таки, кажу, їм важко.

Спершу вони вимагали не допустити репресій проти "Беркута", "Альфи". Потім хотіли провести референдум, хоча вони до пуття й не розуміли, який і про що він має бути. Просто казали: "Проводите референдум, это очень важно". Вимагали ухвалення за 2 дні сотні законів. Довелося пояснювати, що якщо так, то все розвалиться за ті ж два дні, бо ті закони не будуть діяти.

Це групи, які створювали там протягом 2 років, вони між собою не були навіть знайомі.

Друга група — це кримінал. Це просто кримінальні і неконтрольовані особи.

І остання, найбільш чисельна і основна, третя категорія — це власне росіяни. І це найнебезпечніша категорія, бо вона налаштована на розпалювання конфлікту.

Це Гіркін, Козіцин. Самі по собі — це дуже різні групи, але готувалися вони для одних і тих самих дій. Просто в них різна спеціалізація.

- Пам'ятаєте кілька місяців тому була інформація, що терорист Безлер розстріляв міліціонерів. У вас є інформація, справді розстрілював чи імітував?

- Імітував. Намагався шантажувати.

- Чому між цими групами є конфлікти?

- Бо це мережева структура. В ній немає верхівки, і цим вона і сильна, і слабка. Бо без вертикалі там кожен собі командир.

Я зараз багато займаюся опрацюванням теоретичного матеріалу, ознайомився з їхніми розробками про гібридні війни. Ось що вони пишуть про події в Сирії, і що можна застосувати до нас: "Сегодня можно говорить о появлении нового типа войн. Эксперты говорят о так называемой войне управляемого хаоса. ...В геополитической системе координат сущность войны управляемого хаоса состоит в геополитическом уничтожении государства-жертвы, которое выбрано страной-заказчиком в качестве объекта воздействия".

На їхню думку, така гібридна війна має такі стадії:

В целом война управляемого хаоса предусматривает три стадии:
– раскачка ситуации и через кризис инспирирование внутригосударственного конфликта в стране-жертве;
– деградация, разорение и распад страны с превращением ее в так называемое "недееспособное" государство;

Тому я вважаю, що наша війна почалася 21 листопада, коли Янукович відмовився підписати асоціацію, ще до того, як їхні війська зайшли в Крим. І їхній перший план полягав у тому, щоб повністю взяти під контроль Україну. І те, що вони зараз локалізовані в Луганську та Донецьку, — це вже велика перемога України.

 Петро Задорожний / прес-служба Апарату РНБО України

 

Групи бойовиків в Україні готувалися ще два роки тому

 

- Чи можете ви спрогнозувати дії росіян надалі?

- Думаю, що ключовим їхнім завданням буде закріпитися в Донецьку і Луганську, зробити з них фортеці. Вони розуміють, що це великі міста, і нам буде важко діяти. І, звісно, будуть просити Росію про введення миротворчих військ. Ну і, звичайно, диверсії, теракти.

- Тобто це буде така собі чеченська війна?

- Вони так хочуть, але є відмінність, про яку вже говорив. Місцеве населення не хоче війни, не хоче, щоби вмирали їхні діти. І це страшенно звужує їхню соціальну базу. Люди звідти або втікають, або в маленьких містах чи селах, їх просто виганяють. Тому їхніми ключовими проблемами будуть стосунки з місцевими і розбірки між собою, які вже зараз дуже серйозні.

А тактика їхня буде в тому, щоб утримувати ці міста і намагатися проривати кордон.

- Але російського військового вторгнення вже не буде?

- Можуть бути різні варіанти розвитку ситуації. Важко передбачити, що в голові у Путіна. Ми ж готуємося до різних сценаріїв.

У гібридній війні регулярна армія виконує роль залякування і стримування, а ключову роль відіграють диверсійні групи, криміналітет, екстремістські групи місцевого населення. Що вони і робили. Такі групи готували ще два роки тому.

Я беру довідкову інформацію про їхні мережеві організації, читаю їхні матеріали і розумію, що вони до цього довго готувалися, аналізували й описали.

- Скільки, на вашу думку, триватиме цей конфлікт? Найближчі роки?

- Цього вам навіть Глоба не скаже. На Майдані теж питали, коли це закінчиться. Нема відповіді на такі питання. Великою мірою це залежатиме від нас: чи дозволимо ми їм там створити друге Придністров'я. І тоді не буде в нас перспективи ні НАТО, ні ЄС.

Бо їхнє завдання – сіяти "контрольований хаос" в Україні, поки не настане втома у Заходу, щоб сказати їм: "або Україна буде під нашим протекторатом, або вона буде в постійному хаосі". Їхня концепція "русского мира" неможлива без наявності України.

- А вам вдалося визначити, хто тут, в Україні, керував створенням цієї мережі?

- Із перехоплених розмов ми знаємо, що це всім відомі люди…

- Віктор Медведчук?

- …які організовували пікетувальників під будівлями тощо.

- А яка роль депутатів Партії регіонів у тому всьому?

- Вони намагалися до того долучитися, втрутитися в процес, але їх виводили під автоматами, бо їх ненавидять там більше, ніж у Києві. І якщо там є якесь спілкування з депутатами, то тільки через мажоритарників. Ми спершу теж сподівалися, що вони на щось впливають, але виявилося, що ні.

- А яку роль у цьому відігравала російська Православна церква?

- Зрозумійте, що Стрєлков прийшов не випадково, і Слов'янськ Кремль обирав, зважаючи на багато факторів — Святогірська Лавра, символічна назва міста, дорога на Харків, радянські склади в Артемівську. Там було багато символьних речей, і в них багато такого, де раціо і чуттєве перехрещуються, і творять якусь кумулятивну річ. Тому їхню втечу зі Слов’янська так болісно сприйняли в Росії.

- Що, на вашу думку, зупинило широкомасштабний наступ Росії на Україну?

- Думаю, декілька речей. Перше – втеча Януковича не входила в їхні плани, і вони змушені були на ходу міняти тактику.

Другий важливий момент – це те, що вони провалилися на півдні. Вони не очікували, що їх виженуть із Миколаєва, вони не чекали на такий опір, який влаштували їм місцеві мешканці в багатьох містах Сходу і Півдня. Вони свято були переконані, що їх зустрічатимуть із гармошками, балалайками і квітами.

І третє – те, що нам вдалося мобілізувати армію. Бо вони сподівалися, що буде, як у Криму.

Ну і, звісно, санкції мають свій вплив.

- Чи можуть зараз терористи піти в контрнаступ?

- Якщо буде ще більша підмога з Росії.

- Скільки?

- До Слов'янська їх було десь 17-19 тисяч. Але коли вони втікали зі Слов'янська, то частина місцевих реально розбіглася. І зараз багато їхніх відходить, тому що достатньо не платять. Вони часто зовсім деморалізовані, а ми дуже сильно змінилися за цей час.

Ми поміняли міліцію, СБУ. Тобто не буде вже такого, як було відразу після революції, коли ми не знали, на що опертися. Коли в Луганську деякі наші силовики нам казали: ми вам руки не подамо, бо ви київська хунта, і вас стріляти треба...

- Чи існує зараз загроза вторгнення на північному кордоні?

- Загроза є, тому ми тримаємо на кордоні значну кількість військ.

- Але не було такого, як писали в соцмережах у квітні-травні, що їхні бойовики зайшли в пусті села Чернігівщини?

- Ні, не було такого.     

- Скільки часу нам треба, щоб завершити демаркацію кордону – 2-3 роки?

- Це залежатиме від того, що відбуватиметься на сході. Бо на півночі – Чернігівщині, Сумщині – відповідні роботи тривають, допомагає все місцеве населення.

На сході ж наші дії поки обмежені, хоча багато чого ми змогли виправити, поставивши блокпости. Таким чином відрізавши шляхи для вторгнення, і армії це добре вдавалося. Ми встановили понад 120 блокпостів.     

Петро Задорожний / прес-служба Апарату РНБО України

 

Ветерани добровольчих батальйонів - феномен, з яким держава має навчитися жити

 

- Коли буде вирішено питання з забезпеченням армії бронежилетами?

- Спочатку в армії не було бронежилетів узагалі як явища. Те, що було у ВВшників, то були "двійки". Спочатку купували для добровольчих батальйонів у Польщі. Але я впевнений, що не можна в умовах зовнішньої агресії проводити атестацію бронежилетів три тижні, потім тендери тощо.

Сьогодні відлік іде на дні, а не тижні, коли це питання буде вирішено.

- Скажіть, як вам вдалося налагодити співпрацю між військовими ВВ, "Беркута" і добровольцями. Бо доводилося чути доволі презирливі коментарі "беркутівців".

- Це була велика проблема. Було тотальне несприйняття. Дуже допоміг це подолати покійний генерал Кульчицький. Він узяв на себе опікунство над першими добровольчими батальйонами в Національній гвардії, сформованими з бійців Самооборони Майдану.

- Ви можете пояснити, що сталося, коли загинув Кульчицький? Чому вертоліт збили над Слов'янськом?

- Ви знаєте, що він летів 4200. Наші ПЗРК б'ють 3500, а бойовики отримали ПЗРК, які б'ють 4500, що стали на озброєння в російській армії лише в травні і майже відразу з’явились у них. Тепер літаємо вище…

Перші батальйони, які були на передовій біля Слов'янська, це були десантники і Нацгвардія. І добровольці зіграли дуже велику роль для підняття бойового духу. Був епізод, коли вони потрапили в оточення, і було сказано: десантники відходьте, а Нацгвардія лишається. Вони переглянулися і з криками "Слава Україні" всі прорвали оточення.

І я від військових не чув скарг на Національну гвардію – навпаки, вони ділилися останніми крихтами.

А з "беркутівцями" справді були конфлікти. Хлопці розповідали, як у перші дні вони чули: "А, не добили ми вас у Маріїнці". Але кілька днів у бою і це минало.

- Доводилося чути таку теорію, що російська пропаганда зараз активно працює проти батальйонів Нацгвардії, бо вони стали несподіваним явищем для Москви. І якщо в керівництві інших військових угруповань вони мали своїх шпигунів, то тут – ні.

- Я не можу сказати, була агентура чи ні. Але добровольчі батальйони Нацгвардії справді стали для них небезпечними. Вони їх бояться і ненавидять.

- Чи думали ви, що буде з ветеранами добровольчих батальйонів, коли вони повернуться з фронту?

- Це складне питання.  Бо це буде феномен, з яким держава має навчитися жити. Держава може їх зробити своєю опорою, військами спецпризначення, резервною армією.

Бо, щоб ви розуміли, деякі бійці - заможні люди. І там багато людей успішних, викладачів, людей, які знають по три мови.

- Повертаючись до планів Москви: деякі соратники Віктора Медведчука говорять про певні сценарії збурення на Західній України. Чи оцінювали шанси такого явища, як західний сепаратизм?

- Зараз уже їх немає. Якийсь час вони існували, але вже немає. Якщо в донеччан місцевий патріотизм поки переважає державний, то в галичан — навпаки. Якщо раніше там ще була окрема думка про те, що нам краще від'єднатися, то зараз цього вже немає.

- А як щодо того, що Москва на осінь може запустити сценарій дестабілізації?

- Так, я про це вже говорив. За нашими розвідданими, зараз вони вважають, що ми в наступі, і що цей наступ їм тяжко стримати. Їхні аналітики (а в них на те працює спеціальна група) прогнозують, що проведення непопулярних реформ щодо ЄС призведе до виникнення соціально-економічного напруження восени. Відтак вони вважають, що це буде добрим ґрунтом для їхнього плану дестабілізації.

- Це буде орієнтовно в жовтні?

- Ну вони ж не діють за графіком. У них із Кремля здійснюється концептуальне управління. Коли готовий ґрунт, тоді вони і йдуть.

Єдине - ми вже зараз сильніші. І якщо будемо діяти грамотно – швидко виб’ємо їх з України.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

16.11.2018, 03:54
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 22 січня 2020

    Вбивство Окуєвої: силовики заявляли про затримання кількох осіб, арештували - одного. Кого і в чому підозрюють

    Підозрюваного Ігоря Редькіна арештували на 2 місяці 

     
    • 11 січня 2020

    Втікач-забудовник залишив пів сотні тварин вмирати від голоду. Як їх рятують

    Тварин почали обережно виводити з голодування і думають, як забрати їх у банкрута

     
    • 9 січня 2020

    Паркан навколо забудови на Микільсько-Слобідській буде знесено – обіцянка директора благоустрою

    Виступ представника департаменту зупинив самовільне знесення загорожі

     
    • 3 січня 2020

    Справа Шеремета: адвокати підозрюваної Дугарь подали заяву до ДБР щодо фальсифікації експертизи

    Адвокат стверджує, що експерти не дослідили одне відео з матеріалів справи

     
Система Orphus