Інтернет-філософія кандидатів у президенти

Виборча кампанія завершилася і настав час реальної політики, коли треба виконувати передвиборні обіцянки. Однак підбиття підсумків ефективності, яскравості й унікальності роботи кандидатів - тема для дискусій аж до нових виборів. Які ми, сподіваюсь, отримаємо вже восени.

Остання кампанія продемонструвала, що сила телебачення стає все меншою, а на перші ролі виходять реальні дії кандидатів та їх висвітлення у медіа та інтернеті.

Тенденція втрати ТВ-впливу на активну, голосуючу аудиторію прогресує. А якщо вирахувати частку впливу з розрахунку на витрачений долар, то за ефективністю авторитетні інтернет-ЗМІ обходять свої ТВ-аналоги в кілька разів.

Остання виборча кампанія показала, що українські політики з інтернетом працювати не вміють: успішні онлайн-кампанії були рідкістю. Спочатку на думку спадають невдалі, тож і почнемо з них.

Уособленням кампанії президента Петра Порошенка став "креативний старт" П_____, який був осміяний інтернет-аудиторією, та сайт, який команда згодом банально відключила.

Переможцеві пробачили все. Але наступного разу цього може і не бути.

Великі очікування в електорату були щодо Лесі Оробець. Вона була тим кандидатом, який символізував собою продовження Майдану, такого собі українського чи навіть київського Олексія Навального. Стартові позиції пані Лесі на здобуття крісла столичного градоначальника звели нанівець внутрішні перипетії, відсутність політичного досвіду та невдала інтернет-кампанія.

Говорити тут можна вдосталь, починаючи із прямолінійного копіювання ідей Навального: починаючи від образу сіті-блогера, борця із корупцією, закінчуючи невдало скопійованими сайтами для волонтерів та кубами, які дуже часто ніхто "не доглядав".

Стартовий провал із запуском основного сайту став початком критики Оробець лідерами думок та блогерів. У підсумку сайт кандидата в мери взагалі "закинули", зараз він не містить жодної коректної інформації, видаючи шматки скрипту та фрази "Інформаційний запит не знайдено".

Не впоралася з викликами інтернету і "Самопоміч" - інтелігентна, успішна, прозахідна команда, на чолі з ідеологом проекту - мером Львова Андрієм Садовим. Замість того, щоб продемонструвати реальні європейські цінності у веденні інтернет-кампанії, вона в мережі відзначилася тільки маленьким хуліганством.

"Самопоміч" відзначилася частим, бездумним і сухим використанням таргетингової реклами, продемонструвавши відсутність креативу та яскравих проектів.

І це при тому, що у списку львівської команди йшов керівник одного із найбільших інтернет-магазинів України.

Успішний середній бізнес, його менеджери та власники, включившись у політичну гонку, забули про свою креативність, і замість того, щоб бути собою, стали типовими "доісторичними" політиканами. Від них хотілося чогось більшого, а тут дешеві інтернет-хитрості.

Але не все під час цьогорічної виборчої кампанії було погано.

Яскрава, феєрична і радикальна кампанія Олега Ляшка запам’яталась і "фейковою" підтримкою Марком Цукербергом, і сайтом за 200$, замовленим у відомого блогера Крус Круса, і "допитами" самопроголошеного міністра ДНР, і захопленням сепаратистів. Епатаж і креатив стали компонентами заслуженого бронзового третього місця президентської гонки.

Цікаво, що найбільшу яскравість виборчого періоду в інтернеті забезпечили не "майбутні президенти", а політики із прихованими мотивами, яким потрібна була публічність.

Усе те, що мав робити Порошенко, який претендував на пост президента, робив олігарх Ігор Коломойський, який однією рукою розважав інтернет-аудиторію (маскуючи свою "сіру економічну діяльність", а іншою захищав територіальну цілісність свого краю, та й країни загалом. Унікальність інформаційної кампанії Коломойського вражає простотою та геніальністю використаного моменту. Все те, що не зміг зробити Ахметов - "гудками Донбасу", зробив "Беня" вічнозеленими.

Ще одну кампанію, яка інколи була кращою за президентські, вів Арсеній Яценюк. У боротьбі за прихильність американських партнерів та за утримання у кріслі прем’єра Яценюк займався транспортним-PR, роблячи ставку на простоту, скромність і близькість очільника уряду до звичайних людей. Такі його дії випадково завжди потрапляли до соціальних мереж.

Поза "інтернет-кадром" залишилися кампанії Кличка, Тимошенко, Тігіпка та Богомолець - типові, буденні, сірі кампанії, які не змогли вирізнитися креативом та вигадкою. І якщо у Кличка головним завданням було не нашкодити, що, власне, і спрацювало, то Тимошенко, Богомолець і Тігіпкові голосів інтернет не додав.

Наведені приклади - це не поодинокі "ляпи" чи недопрацювання, це філософія, яку сповідували кандидати та їхні штаби. Це їхнє ставлення до виборців, які виношували свої рішення, сформовані завдяки інтернету, е-ЗМІ та соціальним мережам.

Інтернет давав змогу політикам бути набагато ближче до виборців, але багато з тих, хто називає себе сучасними та новими, цього так і не зрозуміли.