Відповідно до статті 22 Конституції, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Ухваленi 16 січня змiни до Закону "Про судоустрій і статус суддів" і процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян, запропонований Вадимом Колесніченком і Володимиром Олійником, цей принцип порушує.
Нехай не вводить в оману його назва, яка вказує на нібито намагання захистити суддів. У пояснювальній записці, в тій частині, в якій ідеться про обґрунтування необхідності його прийняття, згадка про безпеку суддів відсутня взагалі.
Натомість там прямо зазначено, що необхідність прийняття пов’язана із загостренням соціально-політичної кризи. Тут же, в дусі комуністичної ідеології, дається негативна оцінка протестним рухам, міститься інформація про те, що iнтернет використовують для маніпулювання, та висновок щодо того, що ситуація потребує негайного втручання для наведення порядку.
Тобто прямо сказано, що закон прийнято під сьогоднішню ситуацію в країні.
Але охороняти слід не суддю на вулиці, а вулицю, по якій цей суддя йде додому з роботи, як і більшість інших пересічних громадян.
Законом Колесніченка-Олійника забороняється збирати конфіденційну інформацію про суддів. Що це за інформація? Це, зокрема, і інформація про майновий стан. Якщо молодий суддя пересувається на авто або носить годинник, що вартує розміру його зарплатні за найближчі 20 років, то чому цей факт не повинен мати розголосу та суспільного резонансу? А закон пропонує карати за це штрафом 200-400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 1 року, або арештом на строк до 6 місяців.
Відповідно до нового закону, постанова про притягнення до відповідальності за неповагу до суду є остаточною і оскарженню не підлягає. Чому особу позбавляють права на її оскарження?
Iноді суддя в процесі поводиться не належним чином, навіть незважаючи на те, що ведеться аудіозапис судового засідання, дозволяє собі образливі репліки на адресу сторін, адвокатів. І що ж, за те, що особа висловить заперечення стосовно такої поведінки, її саджати на 15 діб? Хіба задля того, щоб наступне судове засідання провести взагалі без її участі, визнавши адміністративний арешт неповажною причиною для нез’явлення до суду.
Судові рішення є обов’язковими до виконання, проте конституційне право громадян на вільне висловлення своєї думки ніхто не скасовував. Ця думка може бути висловлена і стосовно судового рішення, і в тому числі в критичній формі.
Про адміністративні правопорушення варто згадати окремо.
Абсурдні норми тепер загрожують громадянам, які, наприклад, подорожують колоною з п’яти власних автомобілів, або їдуть весільним кортежем. Про них узагалі не хочеться навіть згадувати.
Закон розширює права співробітників ДАІ при провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Як розглядають ці справи, можна побачити на прикладі розгляду справ проти активістів Автомайдану.
Пленум Верховного суду в своїй постанові 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" звертає увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.
Під час розгляду справ зазначеної категорії пленум ВСУ вказує суддям на необхідність з’ясування всіх обставини, перелічених у статтях 247 і 280 КпАП, у тому числі шляхом допиту свідків і призначення експертиз.
Постанова судді в такій справі, на думку ВСУ, має містити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адмінправопорушення, та мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Чи відповідають прийняті у справах про адміністративні правопорушення постанови вимогам пленуму ВСУ? Ні. Якщо ж їх розглядати згідно з вимогами закону, їх незаконність буде очевидною і має бути оскаржена.
Це раз повторюю, що охороняти слід не суддю на вулиці, а вулицю. На сьогодні захисту потребують права громадян від зазіхання на них посадовців правоохоронних органів, а не навпаки.
