Події останнього тижня стали несподіванкою для правозахисників: у Росії звільнили політичних в’язнів. Із різницею в декілька днів випустили на свободу екс-голову ЮКОСа Михайла Ходорковського, активісток Pussy Riot Марію Альохіну і Надію Толоконнікову, а також деяких фігурантів "Болотної справи".
Безумовно, ми радіємо та з цікавістю дивимося інтерв’ю з тими, на чий захист виступали роками, чиї історії ми знаємо, як історії своїх друзів.
Багато хто ставить зараз запитання, чому "в’язні совісті" несподівано опинилися на свободі. На мою думку, ця амністія – усього лише спроба переконати світову спільноту напередодні Олімпійських ігор у Сочі не бойкотувати свято спорту.
Чи вважаємо ми це перемогою? Однозначно – ні. Незважаючи на звільнення кількох "в’язнів совісті", переслідування громадянського суспільства триватимуть, адже головні проблеми – системні – в Росії залишилися.
 |
| Активістка Pussy Riot Марія Альохіна. Фото: EPA/UPG |
Криміналізація наклепу, державної зради та образи почуттів віруючих, розмито описані законодавцем, ставить за мету зменшити обсяг критики на адресу державних посадовців і загальної політики з боку ЗМІ та громадських організацій.
Обмежувальні правила на проведення громадських протестів із непомірно високими штрафами за їх порушення негативно впливають на реалізацію права на мирні зібрання.
Самі ці обмеження є не чим іншим, як проявом страху російської влади. Саме його вона долає силовими методами та законами, що суперечать як міжнародним правозахисним стандартам, так і Конституції самої Російської Федерації.
Ми часто спілкуємося з колегами з російського офісу Amnesty International і знаємо, наскільки сильно відрізняється ситуація в наших країнах. Принаймні, відрізнялася донедавна.
Основною загрозою відмови або призупинення євроінтеграції України є зближення з таким небезпечним сусідом, як Російська Федерація, з можливим запозиченням згаданих вище обмежень фундаментальних прав людини.
Я чітко пам’ятаю ранок 30 листопада, коли багато хто задався запитанням, в якій державі ми прокинулися. Я чітко пам’ятаю, як наступного дня ми провели паралелі між затриманими на Банковій та "в’язнями Болотної площі".
Заяви українських високопосадовців, які засуджують брутальний і насильницький розгін Майдану, та нечіткі ініціативи Верховної Ради щодо звільнення від відповідальності всіх учасників протестів не переконують, що загроза для наших фундаментальних прав минула.
 |
| Активістка Pussy Riot Надія Толоконнікова. Фото: Денис Бочкарьов |
Кінець цій історії настане тільки тоді, коли буде проведено ефективне розслідування і винних у порушенні прав людини покарають. І нам потрібно продовжувати цього вимагати, інакше повторення російського сценарію не уникнути.
Насправді за ширмою звільнення політичних в’язнів у Росії ховається лише доцільність. Рішення - і про позбавлення волі, і про амністію - є політично обумовленими.
Індивідуальні справи демонструють системні проблеми, але сам по собі прогрес у таких справах не є вирішенням системних недоліків.
Та й, відверто кажучи, прогрес цей доволі умовний: проявили милосердя до тих, кого було несправедливо засуджено. Після амністії всі звинувачення залишаються, тож милосердя ніколи не замінить справедливий суд.
Важливо пильнувати ситуацію в Україні, аби до нас не прийшло обмеження свобод від сусідів. Треба дати зрозуміти Росії, що ми знаємо про права і свободи, про їх цінність та невід’ємність, і що ми знаємо, як їх безжально обмежують у країні. Amnesty International у всьому світі нині збирає підписи до Путіна.
Їх передадуть керівництву РФ наприкінці січня. Можливо, саме під таким громадським тиском напередодні Олімпіади, яка, вочевидь, є слабким і вразливим місцем Путіна, влада Росії спроможеться на системні зміни.
Ось тоді в нас буде привід для справжнього свята прав людини.
