Опозиція була упевнена, що їм достатньо просто прийняти участь у виборах у п’яти проблемних округах, щоб отримати додаткові мандати у Верховній Раді. Саме ця упевненість її і підвела.
У 2012 році перемога на цих та деяких інших мажоритарних округах для опозиції стала несподіванкою. Натомість через рік опозиціонери вже були свято переконані, що перемога в цих округах у них в кишені, варто лишень ці вибори призначити.
Натомість результат виборів 2012 року в цих округах став несподіванкою і для провладних кандидатів. Висуванці Партії регіонів чи лояльні до них самовисуванці рік тому вели достатньо спокійну кампанію, сподіваючись на достатній фінансовий і адміністративний ресурс та усвідомлюючи маловідомість і слабкість опозиційних опонентів. Тож коли перші результати почали засвідчувати їх програш – почалася істерика: блокування та затягування підрахунку голосів, фальшування протоколів, суди, «Беркут»… Все це врешті і призвело до невизнання виборів.
Тому влада засвоїла той урок. У 2013-му вони активно почали працювати у округах від самого старту компанії, або навіть раніше. У хід йшла реєстрація підставних кандидатів, антиагітація, підкуп, зняття кандидата з реєстрації ...
Опозиція всі 60 днів до виборів особливо не напрягалася. Вони не вели повноцінну кампанію - останні дні більшість кандидатів перебували на Майдані більше, ніж в округах. Це при тому, що вибори мажоритарні, де головне – особиста присутність. І треба розуміти, що чим далі від Києва, тим менше спрацьовував фактор «майданної боротьби за країну». Навіть у Черкасах вже була не та атмосфера, яка є у Києві. То що вже казати про первомайські села.
Та й у самому Києві була своя специфіка, яку опозиція вчасно не зрозуміла. Якщо рік тому за Юрія Левченка у 223 окрузі голосували, як за кандидата від всієї опозиції, а не кандидата від «Свободи». Сьогодні ж опоненти акцентували якраз на партійній приналежності кандидата. Але період ірраціонального захоплення киянами «Свободою» здебільшого минув. Ну і останній «подарунок»
для Левченка – знесення пам’ятника Леніну. За деякими соціологічним дослідженням - дві третини киян не підтримують той спосіб, яким пам’ятник був повалений.
Опозиція думала, що виграє за рахунок Майдану, загального революційного настрою і закипаючого бажання змін. Її кандидати дійсно були популярними в округах, і на старті у них була перевага, але вони не змогли це закріпити і не врахували, що опоненти почали працювати більш технологічно.
Причому технології влади не були новими. Спрацював елементарний попередній підкуп виборців.
Нездорова атмосфера подекуди була і у момент голосування, але якщо говорити про підрахунок, то і міжнародні і місцеві спостерігачі відзначали порушення, що не були критичними. В усіх 5 округах назбирається до десяти дільниць, де є серйозні претензії до підрахунку.
Можна повторювати, як мантру, що проти лому немає прийому, але опозиція навіть не намагалася спробувати.
Це раніше треба було активніше ловити перекупщиків та вести агітацію. Не стояти на майданах, а ходити по дворах. У 2012 році саме так «ударівець» Віктор Чумак виграв округ у Олеся Довгого. Цього року деякі опозиціонери взагалі не проводили елементарних зустрічей із виборцями.
На фініші опозицію серйозно розслабив екзіт-пол. Вони почали святкувати перемогу, замість того щоб котролювати підрахунок. Але у округах таке дослідження не було репрезентативним - соціологи мали до 30% відмов виборців на виході із дільниць. Причому не факт, що інші 70% розповіли про свої голоси чесно: куплений виборець не розповість правду про свого обранця.
Сьогодні звичайно можна скільки завгодно пікетувати ЦВК, але до комісії питань найменше. Більшість проблем на виборах відбувалися не на дільницях, а коло них. Якщо голоси були куплені раніше, то комісіям нічого не залишається, окрім як просто порахувати ці голоси.
Тому перспективи оскарження результатів виборів сьогодні виглядають сумнівними.
По-перше, не можна визнати вибори недійсними у окрузі. По закону. У 2012 році це було зроблено із огляду на політичну ситуацію, але ЦВК не мала на це повноважень. Сьогодні ж навіть політичної ситуації немає.
По-друге, документальних підтверджень фальсифікацій, які є наразі, просто недостатньо для оскарження. Вибори були далекі від демократичних стандартів, всі розуміють, що підкуп і зняття кандидата з реєстрації мали вплив на результат, але вирахувати в цей вплив у кількісних показниках нереально.
Можливо на кількох дільницях «самий чесний суд і світі» може визнати результати недійсними, але загальну картину це не змінить.
Шанс виграти у опозиції в більшості із цих округів, хоч і не стовідсотковий, але був. Це як у лотереї, де завжди є шанс виграти. Але для цього потрібно хоча б прийняти у ній участь.
Да, это правда. В черкассах оппозиция с избирателями не общалась. А группа Фирташа активно присутствовали в пространстве, устанавливали детские площадки, подкупали прямо.