Вони – серед нас. Діти з надзвичайними здібностями, яких часто називають вундеркіндами, вчаться у звичайних школах, а їхні таланти часто не помічають.
Така ситуація характерна для України, де лише з’являються центри раннього розвитку дітей, а традиційна школа, радше, вбиває талант дитини, ніж його розвиває.
INSIDER вирішив з’ясувати, чи легко живеться маленьким геніям в Україні.
Оцінені за кордоном
 |
| Олександр Вєтчинов, фото з його архіву |
Киянина Олександра Вєтчинова в молодшій школі називали "ходячою енциклопедією". Сам він себе вундеркіндом не вважав, хоча його досягнення говорять самі за себе.
У 16 років Сашко склав Зовнішнє незалежне оцінювання на 799,5 балів з 800 і вступив до Інституту міжнародних відносин. Закінчивши його з "червоним" дипломом, продовжив навчання в Лондонській школі економіки. А ще Сашко - 12-разовий переможець передачі "Найрозумніший", в якій брав участь із 10 років.
Свої особливі досягнення він пояснює цікавістю до навчання.
"Розмовляти я почав у 1,5 року, читати та писати в 3. Читати навчився сам по газетах, потім вже перейшов до казок. Трохи пізніше мене зацікавили географія, астрономія, історія, міфологія. Все, що цікаво, дається легко", - каже Сашко.
А ще з раннього віку його підтримували батьки, що хлопець вважає особливо важливим. Але головне, на його думку, - постійно працювати над самовдосконаленням.
"Є вислів Томаса Едісона: "Геній - це 1% натхнення і 99% поту". Отже, мені здається, що добре, коли талант є, але, наполегливо працюючи, можна компенсувати його нестачу", - вважає Олександр.
Після закінчення навчання в Лондоні хлопець планує повернутися в Україну, де хотів би знайти цікаву роботу за фахом. Однак, де буде жити в майбутньому, ще не вирішив.
"Я не думав про те, чи важко бути вундеркіндом в Україні. Обставини в кожної людини різні, на ставлення до неї впливають її характер, оточення, соціальний статус тощо. Взагалі, мабуть, до вундеркіндів ставляться радше негативно..." - каже він.
 |
| Віталій Нечаєв, фото надане батьками |
Іще однин український вундеркінд Віталій Нечаєв став відомим на весь світ у 9-річному віці. У Ватикані його визнали абсолютним переможцем міжнародної премії "Джузеппе Шакка", яку вручають тим, хто відзначився в різних галузях знань і мистецтва і кого можна вважати взірцем для нових поколінь.
Від однолітків хлопчик відрізняється надприродним хистом до навчання і феноменальною пам’яттю.
"Він наче фотографує: читає текст, а потім його майже дослівно відтворює", - розповідає мама Віталія Ольга Анатоліївна.
Жінка зізнається, що з сином ніколи не займалася: "Я постійно працювала кухарем, продавцем. Казки йому не читали, йому це було нецікаво. По телевізору він часто любив дивитися рекламу".
У чотири з половиною роки Віталій захопився історією. Якийсь час навіть писав підручник. А в березні 2013-го його запросили в Черкаський національний університету ім. Хмельницького, де він прочитав лекцію для студентів.
І хоча про хлопчика багато писали у ЗМІ, це майже не змінило його життя – мама Віталія скаржиться на матеріальні проблеми і відсутність допомоги з боку держави.
Однак, за словами начальника відділу освіти Звенигородської районної державної адміністрації Ірини Віненко, сім’ї активно допомагають – хлопцеві призначено щомісячну стипендію в розмірі мінімальної заробітної плати і надали путівку в "Артек", а родині "привозили дрова для опалення, провели інтернет".
"Українська освіта – проблема для обдарованих дітей"
Психолог Наталя Кухтіна каже, що українська освітня система становить велику проблему для обдарованих дітей.
"Коли така дитина потрапляє в дитячий колектив, вона його "розбурхує". І викладачеві стає некомфортно, бо одна-дві дитини вимагають особливої уваги. І тут неминуче виникає конфлікт чи напруження. Якщо викладач розумний, він завжди знайде вихід. Якщо вчитель із традиційним типом мислення, він буде намагатися дитину підлаштувати під решту", - зауважує Кухтіна.
Про неготовність української освітньої системи до дітей з особливими здібностями говорять і викладачі, які доволі часто працюють із такими дітьми.
Так, на думку Юлії Жерліциної, директора клубу раннього розвитку "Вулик ідей", шкільна система не пристосована не лише до дітей-вундеркіндів, а й до дітей, які проходять спеціальну підготовку перед школою.
"Дітям, які не ходили на заняття з підготовки до школи, в першому класі доволі складно. А тим, які займалися, навпаки, нецікаво. Можна перевести дитину екстерном одразу в другий клас, але тоді виникає питання її психологічної готовності", - розповідає вона.
Тому, на думку педагога, потрібно скоригувати дошкільну та початкову освіту, щоб ці системи відповідали одна одній.
 |
| Фото John-Morgan на Flickr |
Викладач київського Центру інтенсивного сприйняття інформації Світлана Мацьоха також вважає, що бути вундеркіндом в Україні непросто.
"Багато хто скаже, що ми цінуємо вундеркіндів і намагаємося їх підтримувати, але я не бачу такої підтримки. Все зводиться більше до родини чи маленької громади, яка намагається допомогти", - наголошує вона.
Втім у державі не бачать проблем із підтримкою талановитих дітей в Україні. На всі закиди в Інституті інноваційних технологій і змісту освіти відповідають: щороку держава проводить різноманітні інтелектуальні змагання - олімпіади, турніри, конкурси. Їхні переможці отримують стипендії президента України (1200 грн щомісячно), а також мають пільги при вступі до українських вишів.
"Підходи до організації роботи з обдарованою молоддю в Україні відповідають сучасним світовим тенденціям і загалом не відрізняються від загальноприйнятих принципів, шляхів і методів роботи у провідних країнах світу", - вважають у відомстві.
Де легше живеться вундеркіндам?
У Європі та США система навчання і адаптації дітей з особливими здібностями організована правильно, розповідає психолог Наталя Кухтіна.
Так, у кожній європейській чи американській школі існують спеціальні фахівці, які вміють працювати з обдарованими дітьми. Вони також допомагають учителям правильно з ними взаємодіяти.
"Європейський принцип – не створювати для таких дітей "резервацію", тобто не відбирати їх до однієї школи чи садочка", - каже психолог.
"У США (штат Вісконсін, Ілінойс), якщо бачать високообдарованих дітей, усіляко намагаються допомогти, і це в них дійсно виходить", - додає викладач Світлана Мацьоха.
Ольга Карпенко, директор іще одного з київських клубів раннього розвитку з вищою педагогічною освітою та педагогічним стажем 23 роки, розповідає, що в Німеччині на 4-5 дітей працюють два викладачі та психолог.
В Україні ситуація протилежна – в середньому один вихователь на 30 дітей, який "просто фізично не може вислухати всі ідеї, що їх генерує дитина, не може її зрозуміти".
"При цьому на дитину часто кричать, дають команди. Нашим дітям не дають думати", - вважає Карпенко.
 |
| Фото limaoscarjuliet на Flickr |
"Вундеркіндів псують дорослі"
Психолог Наталя Кухтіна стверджує, що не можна однозначно сказати, чому деякі діти більш обдаровані за інших. У геніальності є багато чинників: генетика, батьки, обстановка, в якій зростає дитина, і ще багато такого, "про що ми навіть не здогадуємося".
За її словами, всередині дитячого колективу обдаровані діти не відчувають жодних труднощів. До своїх здібностей вони ставляться абсолютно спокійно, однак їх псують дорослі.
"Такі діти дуже складні у спілкуванні, до них треба пристосовуватися, давати особливі завдання, і завдань має бути більше, ніж у інших дітей. Вони живуть у якомусь своєму світі і вважають, що це нормально. Але таким дітям, безумовно, потрібно допомагати. Це завдання вчителів і батьків", - каже вона.
Головне, на її думку, не наголошувати постійно на унікальності дитини, бо це ускладнить її спілкування з оточуючими.
Досвідчений педагог Жерліцина вважає, що кожна дитина обдарована по-своєму: хтось більше, хтось менше.
"У 70% дітей можна вкласти і п'ять мов, і гру на якомусь інструменті, і навіть хімічні формули, якщо ними займатися. Однак особисто я вважаю, що це зайве", - каже вона.
За її словами, до занять із будь-якою дитиною, незалежно від того, наскільки вона обдарована, потрібно підходити зважено.
"Батьки мають добре відчувати свою дитину. Якщо починає поводитися нервово, з’являються перепади настрою, швидко втомлюється – це дзвіночок: маля перевантажене. Але коли ми щось поступово вкладаємо в дитину, то зазвичай такі заняття шкодити не повинні", - наголошує Жерліцина.
При цьому займатися з дитиною вона радить починати від самого народження. Це може бути плавання, масаж, динамічна гімнастика. Адже що краще маленькі діти розвинуті фізично, то краще вони розвинуті інтелектуально. Для занять із дітьми педагог радить обирати ранковий час, коли вони не втомлені й краще сприймають інформацію.
Головне - не задовольняти власних амбіцій, а дослухатися до своєї дитини і любити її такою, як вона є, кажуть спеціалісти.
