Новый завоз! Новый привоз!

РЕПОРТАЖ
Репортер INSIDER попрацював на секонд-хенді, щоб подивитися зсередини, як він влаштований
19 травня 201417:00

Перші секонд-хенди в Києві з’явились у 1990-х. Відтоді торговці "одягом з Європи" пережили і "золоті" часи, і занепад бізнесу. Декілька разів влада намагалася заборонити імпорт вживаного одягу, обкласти секонди додатковими податками.

Іноді київські секонд-хенди просто намагалися палити. Але після кожного підпалу вони не лише відновлювали роботу, а й розросталися.

Репортер INSIDER найнявся працювати на секонд-хенд, щоб подивитися на цей бізнес зсередини.

Поле чудес

"Поле чудес". Так працівники називали базар біля станції метро "Лісова" в Києві. Хто був – не забуде. Хаос наметів, торгових "точок" на розкладачках і постелених на землі шматках тканини. Місцями треба переступати через болото або ж балансувати по викладених на землі дошках і дерев’яних лотках. Крізь це поле повільно сунуть травмаї.

Зараз територія біля "Лісової" менше нагадує картинки Третього світу. Місце потроху забирає цивілізованіший "Даринок". Але поряд залишається великий базар секонд-хенду.

"Поле чудес". Секонд-хенд на "Лісовій". Фото: Максим Кудимець, INSIDER

Я довго ходжу під тентами, протискаюся між стійками вішаків і розкладачками з одягом, придивляюся до людей.

- Что интересует? – невпевнено питає високий африканець.

- Это ваше объявление о работе на воротах? – не надто впевнено запитую я.

- Нет, – він розчарований, що я не покупець. – Это давно покрасили.

У понеділок ажіотажу на секонді немає. Продавців більше, ніж покупців. На "точках" стоять місцеві впереміш з арабами.

У двох місцях я таки знаходжу роботу на завтра. Обираю ту, де "старша по точці" маленька жіночка має добрі очі. Її звуть Оксана. Вона послідовно називає мене "мальчік".

Новий завоз!

Мене найняли "робітником на склад" – передусім це означає позицію вантажника, але я повинен за потреби допомагати і продавцям на "точках", і дівчатам у сортувальному "цеху", розташованому в ангарі-складі.

Перед восьмою ранку я на місці, й потрапляю в зовсім інший темп:

- На, розрізай ось ці, – довготелесий чоловік показує пластикові мішки, – й сюди їх!

У наметі натовп із жінок середнього та старшого за середній віку. На викладене мною жіночки-покупці налітають, як шуліки. Довготелесому цього мало, він іде до виходу й заманює:

- Новый завоз! Новый привоз!

Я розкладаю кілька мішків і тікаю від тітоньок-покупців до невисокого чорношкірого – вони тут найдобріші на вигляд:

- А где Оксана?

- Какая Оксана?

Маленька Оксана з добрими очима знаходить мене сама й на бігу передає іншій жінці, приземкуватій Тані:

- Ось іще один мальчік. Йдіть за нею.

Склад. Фото: Артем Чапай

Поруч зі мною повний сільський хлопець, ми біжимо до виходу з-під тенту за Танею, але Оксана знаходить час обернутися:

- Удачі вам, мальчіки! – й добрі очі зникають у натовпі всередині намету.

Бійці

- Де цей другий? Як його? - Таня вперше обертається. Дочі ми бігли, намагаючись не загубити її широку спину.

- Сашко. Пішов жетон купувати.

- Це дуже погано, – Таня кусає губи.

Коли ми сідаємо в метро, виявилося, ми запізнювались, але вже наче встигаємо. До дев’ятої обов’язково треба бути на складі. Приїде оптовик.

Сортувальний "цех". Фото: Артем Чапай

Ми їдемо аж на "Берестейську", звідти йдемо ще 15 хвилин углиб промзони. Йдемо пішки вздовж зарослої травою колишньої трамвайної колії. Заходимо на колишню металобазу. Асфальтове поле з бетонними ангарами. Заходимо в один із них, і я задираю голову. Ангар завбільшки з половину футбольного поля, а під дальньою стіною до висоти другого-третього поверху завалений тюками.

Таня йде за ширму перевдягатися перед роботою на сортуванні. Нас із Сашком бере під опіку дід Серьожа:

- О! А ось і нові бійці!

- Мальчікі! А що ж це ви такі молоді – і на таку роботу? – зустрічає нас одна з жінок-сортувальниць.

- А ви?

- Ну, я не така вже молода, – кокетує жінка: їй нема й тридцяти, вона тут наймолодша.

Діду Серьожі 54 роки. Жилавий невисокий чоловік. Він ходить, кульгаючи. "Дідом" його називають, бо він має першого онука. Дід Серьожа працює тут 15 років.

Виявилося, його старими "бійцями" були туркменські студенти-фізкультурники. Дід Серьожа туркменами нахвалитися не може. Не пили. Не курили, крім кальяну. Тільки-от їх, іноземців, змусили пошвидше здати сесію і звалити з країни до 25 травня, до виборів.

- Наші зараз бояться іноземців. Щоб не було чого, – коментує дід Серьожа.

Цех

Ще до прибуття оптовика ми з Сашком і Серьожою встигаємо навантажити, перевезти на сусідній склад і розвантажити вантажний мікроавтобус "Мерседес Спринтер". Наш склад – сортувальний цех. Сусідній – готова продукція.

Наш ангар розділений на дві частини. В більшій – тюки з одягом, як стверджує дід Серьожа, на мільйони гривень, у меншій, відокремленій цеглою – сортувальний цех. Четверо дівчат, яким між вантаженням тюків допомагаємо й ми.

- Е, були часи, тут по двадцять п’ять дівчат працювали, і шістнадцять грузчиків, – каже Серьожа, який кульгає, тягнучи за собою мішок.

Чорні мішки - "оригінал", який треба розсортувати, білі - розсортований товар. Фото: Артем Чапай

Давні працівники одностайно згадують, що "золоті" часи секондів були з 2000-го по 2006 роки. Нібито тоді на зарплатню можна було не тільки по кафешках ходити, а й на квартири потроху відкладати. В ті міфічні часи "на точках" товар викидали з мішків, і він не встигав приземлятися на розкладки: люди все змітали на льоту.

Нині ми сортуємо "товар" із норвезької фури, яку тут розвантажили вчора. Трапляється багато норвезьких листівок, футболок із норвезькими написами, навіть крони у дрібних купюрах.

- Раніше брали з Англії, там товар – во! – Серьожа цілує пучки пальців. – Але дорогий, тепер невигідно. Особливо відколи гривня впала.

Усю фуру – 22 тонни одягу – треба перебрати. Ми тягаємо мішок за мішком. Привезений одяг називається "оригінал". Ми, недосвідчені, ділимо його на дорослий, дитячий, в окремі мішки йдуть шапки, шкарпетки, іграшки й так далі.

Дівчата – працівниці з досвідом – потім класифікують одяг детальніше: футболки жіночі й чоловічі, джинси ті й інші, й так далі. Але головне – сорти: А, Б або "третій". А є ще крутіше, ніж А – ці мішки підписуються "крем".

Ніхто не зміг пояснити, чому найвищий гатунок – це "крем", але на кількох давніших мішках я бачив також напис "карим" – мабуть, русифіковане арабське "шановний, благородній, дорогий". Наш власник, як і власники багатьох "точок" секонду в Києві, – араб.

Алі

Алі, сирієць із Дамаска, приходить отоварювати черкаського оптовика, який потім перепродасть товар у роздріб на власній "точці". Алі купує секонд з-за кордону, платить при цьому податки й усілякі митні побори. Потім частину купленого Алі перепродує оптовикам у вигляді несортованого "оригіналу", частину – дорожче, у вигляді відсортованого за сортами одягу. Більшість після сортування Алі продає вроздріб на власних "точках" у Києві.

- Ты как посоветуешь, Али? Два футболок А – или три? – питає оптовик, лисуватий чоловік на ім'я Коля.

- Смотри, Коля, сам, – піднімає долоні Алі.

Зрештою, Коля бере по кілька мішків сортованого товару А й товару Б, а також 300 кілограмів дешевого "оригіналу" – там не знаєш, що попадеться. Все на вагу, і всі ціни – в доларах, а не гривнях.

На "крем" Коля не наважується, надто дорого, хоча "крем" ми спеціально пакуємо по півмішка, щоб менше "заважило". Алі спостерігає, як ми з Сашком завантажуємо Колі повний мікроавтобус секонду.

Окремий ангар для "готового товару". Фото: Артем Чапай

Алі на вигляд від сорока до сорока п’яти років. Повний, страждає від задишки. Живе в Україні вже дванадцять років. Приїхав сюди на "Мерседесі" S500. Вже має квартиру в Києві. Одружений з українкою, має двох дітей. Кажуть, два паспорти.

З розповідей давніх працівників, приїхавши саме в "золоті" часи секонду, Алі відразу почав "старшим точки", причому:

- У нього на "точці" був тільки "крем"! У день – до тисячі доларів виручки.

Старт далеко не "з нуля" пояснюється просто: родина. У Алі був дядько, якого теж застали давні працівники. Дядько передав справи племінникові й поїхав займатися бізнесом назад у Сирію.

- Деякі араби приїхали сюди навіть не після розпаду Союзу, а з кінця перебудови, – каже один із працівників. – І це не тільки сирійці. Знаю одного ліванця, а сусід наш – марокканець, класний такий, я познайомлю, як будеш працювати. Ми йому часом фури розвантажуємо. А ще є негр, у нього на "Дарниці" й "Вокзальній" "точки" – не знаю, звідки він там, але чеше і по-російськи, і по-арабськи.

Як продавчині на "точках", так і люди на складі Алі дуже поважають: жодного разу нікого з них не обманув. Але і свого не упустить: коли я знаходжу на велетенському складі іграшку для сина й наївно очікую, що Алі подарує її робітникові, – той називає ціну, яку вирахує з зарплатні.

- А скільки він звідси людей повиганяв за ці роки! – попереджає дядя Серьожа. – А то всякі грузчики бували. Той кросовки за пазуху покладе, той золото з кишень вигребе, бо і таке попадається. Раньше на прохідній постійно шмонали, зараз поставили скрізь камери й попустились.

Алі періодично жертвує дитячі речі цілими мішками в мечеть на Дегтярівській, а коли приходять люди від державних дитбудинків – то й туди.

Дід Серьожа

Дід Серьожа цілий день кульгає по складу, не зупиняючиь. Він тут найцінніша людина. Серьожа знає, де що лежить і куди що треба віднести. Між завантаженням мікроавтобусів керує мною й Сашком: перетягуємо сортовані дівчатами мішки, підносимо їм нові.

- Я на "Київприладі" працював, а відколи оборонка розвалилась – то на стройках, то охранніком. А коли остання фірма накрилась, до мене прийшов знакомий: хочеш грузчиком? Ти наче етім дєлом не увлєкаєшся.

Від Серьожі ще вранці пахло горілкою, а під час першого 15-хвилинного "перекуру" об 11-й він випив пива з автомата на прохідній.

- Мені уже можна, а вам рано, – каже нам із Сашком: ми п’ємо чай.

Але, схоже, дід Серьожа і справді надмірно "не увлєкається": під час півгодинної перерви на обід обмежився бутербродом із чаєм. Та й з зовнішності видно, що особливо не п’є.

 

Попри вік, кульгавість і худорляву статуру, дід Серьожа мішки тягає краще за мене і здорового Сашка. Я думав, найгірше – тягати джинси. Один такий мішок ледь не завалив мене, Сашко мусив підтримати. Тюк ніби того самого розміру, що й решта, а важить більше:

- Ну так, ти думаєш, він 37 кіло, а там усі 42, – дід Серьожа знає точні цифри. – Але це фігня. Я в перший день, як прийшов, ми фуру кожі розгружали. Куртки ще нічо, там воздух в складках, а от юбки чи брюки кожані – це ващє. Я думав, срака відпаде.

Він пам’ятає про цю шкіру вже п’ятнадцять років.

Вантажник із сусіднього складу має іншу думку. Під час останнього перекуру о 15-й він помічає серед мотлоху ковзани і з огидою їх піднімає:

- А щоб ви ноги поламали, хто таке купує! Вчора п’ять мішків їх переніс, чуть спину не надламав.

Перспективи

Дід Серьожа, вантажники та дівчата-сортувальниці, незалежно від стажу, на секонді не заробили: для цього треба мати власні "точки", а щоб мати їх – треба мати зв’язки з торговцями в Норвегії, Німеччині чи хоча би Польщі. Або, як черкащанин Коля, бодай перепродувати товар тих, хто має такі зв’язки.

Ми навантажуємо готовий товар на "точки" на "Лісовій", "Вокзальній", тут-таки на "Берестейській", на "Дарниці", на Севастопольській площі.

В останні дві години, коли праве плече вже ниє від мішків, шмоток для перевезення більше немає, й ми допомагаємо дівчатам сортувати, щоб завантажити останній і відвезти все на склад готового товару.

Ця робота, хоч і фізично легша, але що більше я на них дивлюся, то більше згадуються картинки про китайські чи нікарагуанські sweatshop'и – "потогонки". Ні, тебе ніхто не підганяє, і коли ти сортуєш, поту нема. І начальство лагідне.

Але що викликає таку депресію – одноманітність роботи, безперспективність, коли фантазуєш, що ти займаєшся цим регулярно, чи репертуар "Нашого радіо"? Краще вже буквально пітніти, розвантажуючи товар: хоч рухаєшся й думаєш менше.

- Завтра фуру в Гостомелі розгружати, додаткові 150 гривень, – каже дід Серьожа. – Якщо той склад, що я надіюсь, то нормально. А якщо інший – там підвал і отакі сходи, – він показує рукою кут нахилу. – А ти йдеш, пригнувшись, і все одно всі лобом: бамц! бамц!

- Дядя Серьожа, не лякайте. А то "бійці" розбіжаться, – сміється Таня, яка нас сюди привела вранці.

- Я не лякаю. Я розповідаю особливості.

 Фото: Максим Кудимець

За п’ять хвилин до шостої Сашко хоче йти мити руки, але ні:

- Робота до шостої. У нас із цим строго.

Ми всі разом, четверо дівчат і троє чоловіків, ідемо на "точку" Алі на "Берестейській" по зарплатню "з каси". За день я заробив сто гривень плюс б/у літачок для сина за двадцятку.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

13.11.2018, 16:50
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 31 березня 2020

    Land Rover, Lexus та елітні годинники: що задекларував новий глава МОЗ

    За минулий рік Степанов заробив 87 807 грн як очільник Одеської ОДА і отримав проценти в Ощадбанку на суму 2,83 млн грн

     
    • 31 березня 2020

    Авто за мільйон гривень та готівка: що задекларував новий заступник Венедіктової

     
    • 30 березня 2020

    Рада підтримала “антиколомойський” законопроект

     
    • 30 березня 2020

    Рада з другої спроби обрала очільників МОЗ та Мінстерства фінансів

    Верховна Рада України у понеділок, 30 березня, з другої спроби проголосувала за призначення очільників МОЗ та Мінстерства фінансів

     
Система Orphus