Київський блошиний ринок змушений стрибати, як блоха, й тому, на відміну від багатьох європейських, ніяк не стане "цивілізованим".
Кореспондент INSIDER пройшовся рядами київської барахолки і поговорив із торгівцями.
Куренівка: залишки колишньої величі
- Та не лишилось тут майже нікого. Всіх давно на Петрівку прогнали!
- А ви чого не пішли?
- А на**я воно мені треба? – чоловік відвертається й буквально плює в куряву. – У мене зовсім інший напрям діяльності.
Я розсердив його, бо зачепив за живе. Чоловік, рухаючись ривками, розкладає біля трамвайної колії старе залізяччя – цей самий "напрям діяльності" я побачу на вихідних і в багатьох барахольщиків на Петрівці.
На Куренівському блошиному ринку, який раніше займав велику площу, залишилося лише кількадесят продавців. Покупців, відповідно, теж дуже мало.
Продавці розкладають свій товар на розкладачках і на газетах обабіч трамвайних колій.
- А чому людей так мало?
- Дак война ж, – несподівано пояснює добродушний дідусь. Він тицяє пальцем у мій рюкзак:
– А шо в тебе в сумці?
 |
"Петрівка"-"Зеніт": "місця" під парканом
- На Куренівці краще було, - каже 82-річний Микола Петрович.
У Миколи Петровича густа борода і золоті коронки. Микола Петрович родом із Чернігівської "губернії" – він вживає саме слово губернія. Каже, дожив до своїх літ, бо з 11 років ходив за плугом – відколи в 1943-му його старшого брата мобілізували на фронт.
- А чим на Куренівці було краще?
- Тут адміністративні будинки, приходять тільки за чимось. А там багато людей випадково ходило. І на Куренівці було безплатно.
- А тут ви платите?
- Від чотирьох гривень, – він піднімає палець. – За день. Залежно від місця.
 |
"Місце" Миколи Петровича – бетонна основа білборда на кінцевій зупинці 31-го тролейбуса. Дорожчі "місця" – ближче до метро "Петрівка". Більшість із них – помітки зеленою фарбою на бетонному паркані. Книжковий ринок іще спав, замкнений на замок, а на барахолці вже розкладали товар.
"Сєнку", ще давнішу барахолку, Микола Петрович як продавець не застав:
- Я тоді працював і мене це не цікавило.
Потім почав торгувати.
- Років три тому нас зігнали з Куренівки, посадили в автобуси, привезли сюди. Показали: тепер ви будете тут. Але платіть. Тільки не всі платять – он по той бік дороги уже безплатно.
Тротуари та стежки
Звичайно ж, нова барахолка розрослася за визначені їй межі. Більша її частина – бідніша – розташована по обидва боки залізничної колії "Зеніт".
- Не буду я платити, за що? На Куренівці хоч був туалет і руки можна було помити. А тут нічого нема, ще й машини їздять, за день голова тріщить.
Нам справді важко розмовляти через шум трафіку. 64-річний Василь привіз "вісімкою" причеп із залізяччям. Він припаркувався біля тротуару неподалік від магазину Comfy: барахолка розрослася аж до парковки цього супермаркета.
- Працював електриком і сантехніком. Ось, нажив за життя, – показує він. – А дітям не треба.
За два вихідних він може вторгувати 300-400 гривень. Це багато порівняно з 82-річним Миколою Петровичем, який торгує випадковими речами й для якого 4 гривні на день за "місце" – велика сума.
Покупці Василя та подібних йому, яких я бачив, – дядьки-господарі середніх літ. Мабуть, вони люблять усе робити своїми руками. Я таких кількох знаю.
 |
Далі від тротуару, ближче до залізничної станції "Зеніт", – стежки. На стежках під кущами – бідніші продавці.
- Ану йди звідси, тут завжди Коля сидить! Ну що ти як маленький! – жінка, яка сидить на пластмасовому ящику, відганяє з "козирного" місця під кущем продавця, схожого на хронічного алкоголіка. Алкоголік похмуро відходить.
Крайня жінка на стежці каже:
- Я вам нічо не розкажу, я тут первий раз. Нада внука в школу одправить – от, думаю, хоть якусь гривню вторгую.
Вона продає переважно вживаний одяг. Судячи з розміру та стилю – явно з себе. Таких тут багато.
 |
Уздовж колій
Якщо Куренівка була розташована вздовж трамвайних колій, то тепер барахолка перекидається через залізничні на станції "Зеніт".
Дві основні колії, якими на швидкості курсують вантажні поїзди й електрички, базарники обминають, але розкладаються вздовж бічних. А по бічних коліях що півгодини проходить то маневровий тепловоз, то вантажний поїзд із вугіллям. Поїзди гудуть, якщо хтось надто пізно сходить у бік. Як в Індії.
Це змушує думати, що й на "Зеніті" барахолка назавжди залишитися не зможе – рано чи пізно людей знову кудись "перекинуть".
По інший бік колій – зайняте узбіччя вулиці й тротуари аж до початку Новоконстянтинівської. Група бабусь, які продають передусім одяг по 2-3-5-10 гривень, розклали табір під трьома деревами на трикутнику трави біля естакади. Повз них із шумом проїжджають машини.
 |
Тут продають абсолютно випадкові речі. Мене вразив пластмасовий "невидимий ліфчик" родом десь так із вісімдесятих.
Жінка, яка прийшла із хлопчиком, сварилася за те, чи півтори гривні за пластмасового радянського солдатика – не надто дорого.
- А нам, думаєте, хочеться тут за півтори гривні стояти? – підтримують одна одну продавщиці.
Жінка йде, тягнучи хлопчика за руку. У пошуках дешевших солдатиків.
- Мужской костюм, почти новый! – з надією показує мені жінка. Я усміхаюсь і збираюсь іти вздовж колії. Жінка похапцем услід мені називає все, що має: – Чемодан! Погремушка! Мужская расческа!
Торговці ностальгією
Значно більш самовпевнено почуваються продавці, які торгують дорогим колекційним або спеціалізованим товаром.
- У мене совдепія 80-й рік! – показує на свої лопати, сапки та граблі один продавець іншому. – Метал! А в тебе г**но 90-х.
Залізо, якщо воно радянське, часто носить гордий напис "СРСР". Це вважається знаком якості. Мій дідусь, до речі, теж так вважає. Купують його, схоже, передусім теж дідусі.
Радянські товари загалом займають значну частину "елітного" товару.
- Сімдесятий рік, позолота! – показує жінка порцелянові чашки. – Це й тоді раритет був.
 |
Інший продає старі приймачі. Один із них увімкнений, щоб показати, що досі працює. Грає якесь "Рабінович ФМ", де на той час транслюють ретромузику.
- Це ще й моно? – іронізує конкурент.
- На той час стерео не існувало! – наставляє продавець. – А це знаєш, як купувалося? Приїхав мій дядько з о-о-такою чековою книжкою. Купували в Москві, в "Берьозкє"!
Конкурент уражений наповал.
До речі, ціна на моноприймач із "Берьозки" – 5 тисяч гривень. Іще більше вражає ціноутворення на початку барахолки – де вона співіснує зі звичайним базаром. Поряд виставлено, наприклад, сучасний новісінький надувний човен – 2500 гривень, і напівіржавий неробочий дитячий велосипед десь так 1960-х теж за 2500 гривень.
Для мене це хобі
- Для мене це хобі, – усміхається 42-річний Олег. – Знаєте, хтось любить марочки, хтось значки. А я люблю гроші.
Він торгує монетами, які й сам колекціонує. Але ще більше Олега цікавлять паперові бони. Він із гордістю показує паперові 10 сингапурських центів 1919 року. Тоді цим боном розплачувалися за переправу через Сингапурську протоку.
Олега, як і інших продавців-колекціонерів, легко відрізнити за тим, що в нього є табличка: він скуповує те саме, що продає. У цьому випадку – монети й паперові бони. Торгує також через інтернет. Але для нього це не заробіток, а пристрасть: у робочі дні Олег – стоматолог.
На відміну від попередніх співрозмовників, Олег задоволений переміщенням барахолки з Куренівки ближче до Петрівки. У нього зовсім інші покупці – вони заходять, коли приїжджають скупитися в "Ашан" чи пройтися по магазинах побутової техніки.
Кілька разів за нашу розмову покупці цікавилися різними монетами.
- Ця триста п’ятдесят гривень. Ця п’ятсот, – казав Олег. – І навіть не ходіть, дешевше таку не знайдете.
 |
А подякувати? І неси ноги звідси!
До речі, весь "елітний" товар на барахолці зараз подорожчав відповідно до курсу долара. Монети Олега – далеко не найдорожчий товар на барахолці.
- Відпустіть його! Відпустіть! – кричать жінки.
Я підбігаю туди, де вочевидь когось б’ють.
- Це злодій! Злодій! – кричить один із тих, хто б’є худого чоловіка.
- Я вам клянусь! Клянусь! – закривається руками той, якого б’ють.
- У мене значок за тисячу баксів с**дили! – пояснює продавець із довгим волоссям. – А він приходить до іншого і пробує продати!
Жінки вступаються і "злодія" перестають бити. Приходить охоронець звичайного базару навпроти як символ влади. "Злодія" обшукують, і виявляється, що він пробував продати новісінькі військові берці. Хтозна, яке в них походження, але це не значок за тисячу баксів.
- Я клянусь! Я клянусь! – продовжує твердити чоловік, якого били. Видно, що він любить випивати.
 |
| Усі фото: INSIDER |
Продавець із довгим волоссям, який щойно бив підозрюваного злодія, не визнає помилки. Він продовжує розповідати іншим, що в нього вкрали значок за тисячу баксів.
- А подякувати? – каже підозрюваному один із продавців, які його били.
Чоловіка таки змушують видушити з себе "дякую" за те, що його відпустили, не покликавши міліцію.
- І неси ноги звідси!
Я несу ноги слідом за підозрюваним злодієм. Проходжу повз точки з мілітарним спорядженням і одягом. На одній – реклама батальйону "Азов". На іншій – оголошення: "Продам кевларові шоломи". Самих шоломів на огляд не виставили.
