Кримчани у лігві "бандерівців"

Друга година дня. Потік пасажирів спускається сходами з третього перону львівського вокзалу. Щойно після доби дороги сюди прибув потяг "Сімферополь-Львів". Серед прибулих чимало жінок у хиджабах із малими дітьми на руках.

Такі гості у Львові - рідкість. Але протягом останнього тижня на Львівщині оселяється все більше кримських татар. Це біженці з півострова, який з кінця лютого окупували російські війська.

На вокзалі їх зустрічають волонтери та співробітники профільних обласних державних управлінь. Далі кримчан розселяють у Львові або в області в приватних квартирах, готельних комплексах і санаторіях.

Із розгортанням військових дій у Криму громадські активісти та очільники Львівщини оголосили про готовність надати притулок усім охочим кримчанам. Згодом цю ініціативу підхопили в Тернополі, Івано-Франківську, Чернівцях.

Назустріч невідомому, або Хто такі "бандери"

- Будь ласка, не треба фотографувати, – просить журналіста чоловік із тюбетейкою на голові, який "полює" на пероні на колоритних гостей із Криму. Він несе важку сумку, позаду нього йде жінка в паранджі. На руках у неї дворічна дитина, поруч – дівчинка молодшого шкільного віку. За ними на візку носильник везе гору валіз.

- Я приїхав три дні тому з дружиною і трьома дітьми. Зараз зустрічав сестру, – пояснює чоловік, який представився Алі. Він із Сімферополя, де покинув роботу лікаря-стоматолога. Вважає небезпечним жити в місті поруч з озброєними російськими солдатами.

- Росія обманювала, що тут "бандери". Насправді тут дуже порядні, виховані, культурні люди, за духом вони схожі з нами. Вони нам усіляко допомагають, віддали половину будинку поблизу Львова. І хоча вони християни, а ми мусульмани, намагаються нас підтримати в наших обрядах, у харчуванні, – каже Алі.

Алі зі Сімферополя. Усі фото Мар'яни П'єцух

У сквері поряд із вокзалом біля гори валіз стоять дві жінки в хиджабах і чотирма дітьми. Несміливо, але таки погоджуються поспілкуватися. Проте імен називати не хочуть, як і фотографуватися.

Жінки чекали на своїх чоловіків, які займалися пошуком сумки, яку перед тим забули в потязі. Кажуть, що ще не знають, де житимуть.

- Нам сказали сісти на 16-й автобус. Там нас зустрінуть. У Сімферополі страшно. Кілька разів чули постріли. Напевно у повітря стріляли, але все одно страшно, – пояснює одна з жінок.

- Коли вже їхали сюди потягом, бачили в полях танки стояли, – доповнює інша.

Розповідають, що про притулок у Львові дізналися з місцевого кримського телеканалу. Відразу поїхати не мали можливості. Але вже коли почули від родичів, які виїхали раніше, як гарно їх тут прийняли, зібрали речі та вирушили в дорогу.

- Чули про людей із Західної України тільки хороше. Я працюю в торгівлі, мала справи з людьми звідси, тому не боялася, – говорить одна з жінок. Друга доповнює: "Я взагалі не розумію, хто такі "бандерівці", що це слово означає. Я так розумію, що "бандерівці" – це ті люди, які втомилися терпіти і повстали проти влади".

До жінок повертається один із чоловіків. Каже, що був у Львові ще у шкільні роки на екскурсії і з того, ще радянського, часу запам’ятав: тут дуже чисті вулиці та доброзичливі люди.

Якщо Крим перейде до Росії, повертатися додому вони не будуть, пояснює Сульман – так звати чоловіка. Хіба забрати старих батьків, які зараз їхати не захотіли.

- Це ж доведеться міняти громадянство на російське. А я не хочу. Вертатися поки що точно не будемо, бо президент Росії – неадекватна людина, може піти на будь-які кроки, – каже Сульман. Планує тут шукати роботу будівельника.

Пункти прийому і допомоги

Із вокзалу кримчан забирає спеціальний автобус, або ж самі власники квартир. У Львові вже більш ніж тиждень працює "гаряча лінія", куди телефонують охочі безоплатно надати своє житло.

Роботу з  біженцями координує департамент соціального захисту населення Львівської облдержадміністрації. Тут створено сім робочих груп, кожна з яких має свою сферу відповідальності: від трансферу людей із вокзалу до влаштування дітей у школи та дитячі садочки. Якщо приїжджають люди, яким потрібне стаціонарне лікування, до роботи підключають управління охорони здоров’я.

Загалом за півтора тижні на "гарячу лінію" Львівської облдержадміністрації з наміром приїхати на Львівщину зголосилися майже триста сімей. Це півтори тисячі осіб, із них майже вісімсот – діти. 

Станом на вечір 12 березня з тих, хто зголосився, приїхало майже сімсот осіб, із них триста дітей. Окрім того, понад двісті осіб завітало у Львів за паралельною програмою підтримки біженців із Криму, яку координує Громадський сектор Євромайдану.

Серед біженців переважають кримські татари – їх 70-80%.

- Особливих вимог вони не ставлять, бо розуміють, що їдуть у ту частину України, де сповідується християнство, і підлаштовуються під наш побут. Був, щоправда, один випадок, коли кримськотатарська сім’я подякувала за гостинність, але не змогла жити в одній квартирі з львів’янами, які їх прийняли. Бо, згідно з їхніми сімейними традиціями, жінки не можуть ділити один життєвий простір з іншими чоловіками, крім своїх, – розповідає заступник директора департаменту соціального захисту населення Львівської облдержадміністрації Оксана Яковець.

Крім звичайних квартир чи будинків, гостей із півострова розселяють у санаторії та готельні комплекси. Їхні власники самі телефонують на "гарячу лінію" і пропонують безкоштовно свої послуги і часто навіть годують.

- Днями подзвонив чоловік із Хмельниччини, сказав, що забере в свій готель п’ятдесят осіб. Ми вже до нього групу відправили. Таких власників у нас кілька і на Львівщині. Також телефонують підприємці, які пропонують безкоштовно продукти, –  розповідає Яковець.

- Наші волонтери ходили по кількох селах, розповідали про ситуацію, і селяни давали продукти. Буває, що люди дзвонять – пропонують гроші, дитячий одяг, – каже один із координаторів Громадського сектору Євромайдану Олег Коляса.

Громадські активісти працюють паралельно і незалежно від обладміністрації. Звітують і про свої успіхи: власник готельного комплексу під Львовом забрав до себе дев’яносто кримчаків. Чоловік захотів залишитися інкогніто і просив не називати журналістам ані назви готелю, ні свого імені.

Чебуреки у піст

Відмовилися казати своє прізвище та фотографуватися і сім’я львів’ян, яка прийняла у своєму приватному будинку татарку з двома дітьми. Орест і Марія кажуть: не хочуть піаритися на чужій біді.

На околиці Львова сім’я має двоповерховий будинок.

- Другий поверх готові повністю віддати для потребуючих татар. Я добре розумію їхній важкий стан. Бо мої двоє бабусь, як і татари, колись були переселені з рідних земель при операції "Вісла", – пояснює Марія.

Жінка каже, що відчула різницю культур під час спільних вечерь. Так, у родині львів’ян уникають жирної їжі, а під час посту будь-якого м’яса. Натомість родина Ельмаз Апазової звикла харчуватися традиційними для татар чебуреками та мантами.

- Я, розуміючи потреби наших гостей, готувала їм м'ясо, самі ж ми його не їли, – розповідає Марія.

Ельмаз Апазова, стомалог за фахом, хоч і не вірила у міфи про "страшних бандерівців", але не думала, що її аж так гостинно тут зустрінуть. Жінка після повернення хоче виступити на кримському телебаченні та показати відзняте у Львові відео, щоб пояснити: "бандерівці" – прекрасні люди.

- Мене дуже вразила жінка, яка проводила нам екскурсію в аптеці-музеї. Коли дізналася, що ми з Криму, вона ледь не розплакалася, бо її подруга, теж кримчанка, днями відмовилася з нею спілкуватися, мовляв, "бандерівці" – це фашисти. А ще вона заспівала нам татарську пісню. Я була шокована, що львів’янка нам співає татарську пісню. Це треба показати на кримському телебаченні, – розповідає Ельмаз.

Жінка зізнається, що їхала до Львова не стільки через страх, скільки з цікавості – глянути, як живуть "бандерівці". Планувала тут перебути тиждень, однак уже на четвертий день спакувала речі, щоб повернутися додому.

- Почула в новинах, що до Сімферополя перестали продавати квитки. Налякалася, що не зможу потрапити до себе додому, у Львові – добре, але все-таки це чужина. Українці з Криму можуть поїхати жити на материкову Україну, це теж їхня Батьківщина, росіяни – в Росію, а у нас іншої Батьківщини немає. Ми стільки десятиліть боролися, щоби повернутися на рідні землі, потім двадцять років будували будинки, і як тільки стали на ноги, замість того, щоб врешті жити, знову тікати? – бідкається Ельмаз.

Наприкінці розмови жінка сумнівається, чи варто писати її схвальні відгуки про Львів. Мовляв, земляки прочитають і кинуться збирати валізи на Західну Україну - "а хто залишиться Батьківщину захищати?".

Львів назавжди

Інеса Вишнякова з Бахчисарая, навпаки, вже перевела у львівські школи доньку та сина.

- Мені пропонували віддати дітей у російськомовні школи. Але навіщо? Нехай вчать мову. Тим паче, їм подобається. А в Бахчисараї вони не мали де її вчити. Там було лише дві години української мови на тиждень, усе викладали російською, а вивчити державну як? – розповідає Інеса. Вона українка за національністю, але російська мова для неї є рідною.

Жінка перевіряє зошит із математики сина-другокласника і сміється. Той написав слово "Приклади" через дві російські "ы".

Разом з Інесою приїхали її мама та ще двоє племінників – школяр і ліцеїст Севастопольського воєнно-морського ліцею ім. Нахімова. Хлопця вирішили перевести у Львівський ліцей Героїв Крут. Сергій, так звати ліцеїста, каже: йому цікавий такий експеримент.

Інеса з дітьми

Днями разом із бабусею він планує їхати в Севастополь забирати документи з ліцею Нахімова і здати військову форму, до якої вже звик. Із щемом показує свою шапку із жетоном ліцею.

Проте, як пояснює Інеса, це необхідний для хлопця крок із двох причин. Перша – якщо Росія продовжить наступ, то ліцеїстів рано чи пізно змусять присягнути самопроголошеній кримській владі. По-друге, на свою адресу родині доводилося не раз чути "фашисти" – через підтримку Євромайдану.

Найтрагічніше, що "фашистами" її вважають не лише сусіди, але й два рідні брати та чоловік. Він зараз працює в Росії, а коли дізнався про намір дружини переїжджати у Львів, пригрозив по телефону "проклясти", якщо з дітьми щось станеться в "бандерівському" лігві.

Племінник Інеси Сергій (крайній праворуч у верхньому ряду) зараз переводиться з Севастопольського військово-морського ліцею до Ліцею Героїв Крут у Львові

Важче Інеса переживає розрив із двома братами. Вони припинили з нею спілкуватися, а днями жінка дізналася, що рідні чоловіки взяли зброю і поїхали на блок-пости, щоб не пускати "бандерівців" на півострів.

- Це ж їм доведеться в мене стріляти? Я ж тепер "бандерівка", – з сумом каже Інеса.