“Ботанський шик” та особливий графік: стиль життя креативних індустрій

Уривок з книжки “Homo creativus. Як новий клас завойовує світ” Річард Флорида
23 червня 201821:56

"Homo creativus" — світовий бестселер, який здобув премію "Проривна ідея 2004 року" від Harvard Business Review і неодноразово потрапляв у топ-100 на Amazon. Уперше феномен креативного класу Річард Флорида описав ще 2002 року в книжці, яка сьогодні стала класикою. "Homo creativus" — доповнене й оновлене видання, у якому автор показує, як змінився світ із появою нового економічного класу, і яка його визначальна роль у подальшому розвитку суспільного життя.

В Україні книгу видав "Наш формат" і INSIDER друкує одну з частин

Без комірця

Одного весняного дня в далекому 2000 році я поспішав на зустріч і телефонував попередити про запізнення. Я мав зустрітися з бухгалтером і юристом з питань корпоративних фінансів, тож уточнив у жінки на тому кінці лінії, чи потрібно мені виділити ще кілька хвилин, аби перевдягтися з традиційного комплекту "джинси–футболка" в щось більш відповідне діловому стилю. "Тут, у нас, у такому немає потреби, — відповіла вона. — Приходьте таким, яким ви є". Моє серце забилося швидше, коли авто почало наближатися до великої кам’яної будівлі стилю корпоративної елегантності в серці ділового кварталу Піттсбурга. До будівлі я увійшов хвилюючись і з переконанням, що мій скромний одяг однозначно не відповідає ані приміщенню, ані темі зустрічі. На мій подив, люди всередині були одягнені ще простіше, ніж я, — у штани кольору хакі й футболки-поло, а взуті в кросівки й навіть сандалі. У деяких із них на плечах були спортивні сумки.

Може, я помилився адресою та потрапив до хай-тек-компанії чи нового торговельного комплексу з модними бутиками? Жінка на рецепції переконувала, що я прийшов, куди треба, — до найстаршої й найпрестижнішої юридичної фірми в місті. Умови й середовище нашої праці змінюються — і йдеться не лише про одяг.

Багато в чому наше робоче місце стало відкритішим і "зручнішим у використанні": офіси з відкритим простором, новий дизайн приміщень, гнучкий графік роботи, нові правила й новий стиль менеджменту. Звісно, деякі тренди прив’язані до тенденцій — щось буде модним сьогодні, але стане вже немодним завтра, — проте цей новий тип робочого місця однозначно не є якоюсь швидкоплинною витівкою, бо нове робоче місце — це еволюційна адаптація до мінливої природи креативної праці. Той факт, що ці зміни залишаться надовго, підтверджується високою ефективністю креативної праці. У першому виданні цієї книжки я охрестив ці зміни "робочим місцем без комірців". Тоді я стверджував, що "робоче місце без комірців" зовсім невипадково з’явилося одночасно зі злетом інтернету й активним розвитком онлайн-бізнесу. "Робоче місце без комірців" інтегрує та поєднує в собі елементи гнучкої, відкритої, інтерактивної моделі — на зразок наукової лабораторії чи мистецької студії — з моделлю заводського цеху чи традиційного офісу. Деякі зміни, які ще десять років тому здавалися вкрай дивними чи навіть революційними, нині для нас є такими звичними, що якось їх коментувати вже немає жодної потреби.

Можна лише визнати, що вони стали невід’ємною частиною Креативної економіки, яка дедалі розвивається. Перше видання цієї праці також мало окремий розділ про унікальні виклики, які постають перед тим, хто має керувати й управляти креативністю. У ньому також був розділ про негативний бік нового робочого місця, у якому працівники інтерналізували набір норм, які я назвав "м’яким контролем". У цьому виданні я поєдную ці два розділи в один.

 

Нові дрес-коди

Коли я починав писати книжку, не так багато трендів на робочих місцях привертали до себе більше уваги, ніж послаблення дрес-коду. Приблизно чверть усіх опитаних працівників у галузі інформаційних технологій у виданні Information Week у 2000–2001 роках повідомили, що змога носити "простий одяг" належала до їхніх найперших пріоритетів на роботі. У першом виданні я поділився моєю історією візиту до сіетлівського філіалу магазину модного одягу Barney’s. У магазині було повно молодих професіоналів, які попивали мінеральну воду й охолоджене біле вино, прогулюючись між рядами з одягом. Менеджером магазину була жінка, років тридцяти, вдягнена в чорне, вона працювала в ньому з дня відкриття. Жінка сказала мені, що протягом декількох останніх років їй впали в око зміни в купівельних звичках представників Креативного класу Сіетла — особливо тих, хто працює на Microsoft — рай для ботанів. Продажі традиційних костюмів падали щороку з моменту відкриття магазину, але продажі типового ботанського одягу, такого, як штани-хакі, мішкуваті светри, сині блайзери, також зменшилися. Проте справи в цього магазину йшли добре — він успішно розпродував модні колекції з нью-йоркського стилю — чорні штани, футболки Helmut Lang, верхній одяг і взуття від Prada, шкіряні куртки й дизайнерські сумки.

Зважаючи на те, як деякі працівники вищих ланок у Microsoft полюбляють одяг від Prada й провідних дизайнерів, у статті в Wall Street Journal у вересні 2000 року з’явився термін на позначення цього нового стилю — "ботанський шик". Через десять років ботансько-технарський стиль дав поштовх хіпстерському стилю з його кросівками-снікерсами, кенгурушками, джинсами в обтяжку, футболками з V-подібним вирізом для шиї тощо.

Десятиліттями дрес-код офісу змінювався, але разом з тим і одяг за межами офісу ставав дедалі практичнішим і простішим. На початку XX століття на бейсбольний матч чоловіки вдягали костюми й краватки, а жінки ходили на пікніки в довгих сукнях і чепурних капелюшках. Десь у середині 1960-х років, приблизно тоді, коли жіночі рукавички перестали бути обов’язковим жіночим аксесуаром, а чоловіки перестали носити капелюхи, костюм став вважатися своєрідною робочою уніформою в бізнесі, яку із часом дедалі менше вдягали за межами офісу. Звичайний, зручний одяг проник до офісів протягом 1980-х, почасти тому, що він справді є зручнішим, ніж костюм, але також і тому, що стала більше поціновуватися креативна робота. Послаблення вимог до одягу не просто змінює зовнішній вигляд людини, а й сигналізує прийняття розмаїтості на робочому місці, що, своєю чергою, чітко відповідає бажанню людей працювати за гнучкими правилами та виражати свою особистість. Статус більше не випливає із зайняття позиції офіцера, чи, на нижчих щаблях ієрархії, позиції хорошого солдата. Він походить з належності до креативної еліти — а креативні люди уніформ не носять. Вони вдягаються для самовираження, так само, як це роблять митці; вони вдягаються просто й практично, як це роблять професори й науковці, так, щоб вони могли зосередитися на серйозній креативній роботі, якою займаються. Вони вдягаються так, як хочуть.

Коли всі ці зміни дрес-коду тільки-но почали поширюватися по країні, вони викликали цілу бурю реакцій і критики з боку еліти. Наприкінці 1990-х у Wall Street Journal вийшла низка різних статей про жінок, які вдягалися так, що це можна було вважати "занадто ризикованим" для офісу. Видання USA Today критикувало вільний одяг на робочому місці як такий, що підриває культурні основи, а ще загалом воно засуджувало "оповсякденення Америки". Оці хитання між дрес-кодами я відчув і на собі. У далекі 1980-ті, коли я починав свою кар’єру, на зустрічі та на виступи я надягав костюм з краваткою. Проте коли почав виступати на тему цієї книжки наприкінці 1990-х, одні організатори просили мене вдягатися на такі заходи в щось повсякденне, щоб посилити мої основні тези, у той час як інші, навпаки, — наполягали на костюмі з краваткою. Інколи це були люди з одних і тих самих організацій. Узимку 2001 року мене завалила лавина електронних листів від організаторів заходу з питанням про зміст доповіді та про мій запланований на нього одяг. Дехто вважав, що мені слід бути в костюмі з краваткою й не згадувати "контроверсійні" теми на кшталт гомосексуальності. Один з організаторів так відповів на запит своїх збентежених колег по компанії: "Я поговорив з доктором Флоридою, і він запевнив мене, що немає жодних підстав для занепокоєння. Свою промову він робитиме суто в стилі афроамериканського

мовлення, одягнений буде в рожеву пачку з величезним сомбреро на голові. Наприкінці виступу він розчавить ногою лампочку, загорнуту в білу хустинку. Його єдине прохання — розташувати все в конференц-залі відповідно до вимог фен-шую задля забезпечення позитивної енергетики".

Чогось подібного не відбувалося зі мною вже досить давно, хоча не так уже й давно, якщо брати до уваги мій виступ на Близькому Сході, коли мене просили не говорити про результати досліджень щодо толерування гомосексуалів. Тоді я не обмежив себе в коментарях — але то вже інша історія.

Креативна економіка не має фіксованого, єдиного дрес-коду — вона має багато різноманітних. Це я збагнув на одній зустрічі у великій столичній юридичній фірмі у м. Вашингтон 2000 року. Одна людина була вдягнена в діловий костюм, на іншій були блайзер і штани-хакі. Одна молода пані, одягнена в коротку спідницю й модну блузку, мала пірсинг у язиці. До речі, розмова тоді якось зачепилася за тему дрес-коду, і до того моменту, коли хтось із присутніх зауважив, що всі присутні були вдягнені абсолютно по-різному, ми навіть не звернули на це уваги. Я розповідаю це тільки для того, щоб констатувати: зміна таки відбулася.

Робочий графік: працюємо гнучкіше і... довше

Офісні працівники не просто вдягаються інакше, ніж десь десять років тому, вони ще й інакше ставляться до годинника. Замість того, щоб дотримуватися основного графіка Організаційної ери — з понеділка по п’ятницю і з дев’ятої до п’ятої, дедалі більша кількість працівників практично в усіх галузях тепер може змінювати як години, так і дні своєї праці. У першому виданні я наводив дані Бюро трудової статистики (БТС) США за 1997 рік, згідно з якими понад 25 мільйонів працівників — 27,6% всіх, хто працює повний робочий день, — певною мірою змінювали під себе свій робочий графік, як формально, так і шляхом неформальних домовленостей зі своїми роботодавцями. Понад дві третини (68%) працівників мали змогу періодично змінювати години початку й кінця свого робочого дня, на що вказують результати опитування Інституту сім’ї та роботи; понад половина респондентів (55%) інколи працювала вдома. Станом на травень 2004 року, цей показник зріс до 36,4 мільйона працівників, тобто десь близько 30% усієї робочої сили. Гнучкий графік роботи можна було найчастіше побачити саме серед працівників Креативного класу. У 2004 році БТС повідомило, що гнучкий графік роботи мали понад 50% усіх інформатиків і математиків, 49,7% дослідників з природничих, фізичних, соціальних наук, 46,7% менеджерів, 44,5% архітекторів та інженерів та 41,9% митців, дизайнерів у галузі медіа, працівників сфери розваг — і це все порівняно з лише 13,8% працівників виробничої сфери з гнучким графіком.

Гнучкий графік роботи почасти є відповіддю на реалії нашого сьогодення — приміром, у домогосподарствах з двома працюючими батьками хтось має раніше йти з роботи, щоб забрати дітей зі школи. Проте такий графік пов’язаний із самою природою креативної роботи. Значна її частина здійснюється у формі проектів, а проекти часто мають свого роду циклічний характер, тобто за періодами напруги й активізації робота може сповільнюватися.

Креативна робота вимагає неймовірної зосередженості — але також вона потребує й відпочинку, навіть упродовж доби. Багато хто розповідає мені, що їм подобається серйозно працювати протягом обідньої перерви, а потім вийти на тривалу пробіжку чи покататися на велосипеді, аби "підзарядитися", а ввечері знову взятися за роботу, тож увесь робочий час може розтягтися й до самого пізнього вечора, тобто виходить практично "другий робочий день". Також слід розуміти, що креативне мислення не можна так просто за бажанням увімкнути чи вимкнути. Це — дивний вид діяльності: людина може відчувати, як її ідея плине в її мозок, у той час як інша людина може битися над якоюсь задачею в пошуках рішення й не знаходити його, аж поки відповідь не осяє її в найнесподіваніший момент у такому самому несподіваному місці.

Гнучкість графіка в жодному разі не означає кінець тривалих годин роботи. Траєкторія розвитку сучасного капіталізму означає неспинне розширення робочого дня як у часі, так і в просторі. Спершу це відбулося завдяки електричному струму й електричному освітленню, а зараз це розширення здійснюється за допомогою персональних комп’ютерів, мобільних телефонів та інтернету. Згідно з даними БТС, працівники технічних і менеджерських спеціальностей, а також фахівці в різних галузях найчастіше працюють понад сорок дев’ять годин на тиждень — а Креативний клас працює найбільшу кількість годин серед усіх інших.

 

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

23.06.2018, 22:35
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 18 липня 2018

    Хлор від Коломойського. Чому українські міста опинилися на межі екологічної катастрофи

    Першими в зоні ризику опинилися жителі Дніпра, Миколаєва, Харкова, Житомира та Кривого Рог

     
    • 17 липня 2018

    Cкелети з шаф: три книжки про те, як прихована правда стає кривдою

    Можна нарікати на брак сучасних українських детективів, а можна спробувати написати детектив самому

     
    • 16 липня 2018

    Три горішки для Продана

    На початку історії з Проданом Порошенку подзвонив Яценюк, і на Банковій зібрали закриту зустріч у вузькому колі

     
    • 13 липня 2018

    Кому і яка ЦВК потрібна

    Пропонуючи своїх 6 кандидатур, Порошенко отримував блокуючий пакет у ЦВК. Але для повного контролю йому треба було 10

     
Система Orphus