Смартфон не зробить вашу дитину тупою. Можливо

Схоже, ви можете перестимулювати молоді мізки людини до стану, що повсякденне життя перестане її захоплювати", — каже Рамірез
4 лютого 201818:32

Вже нікого не дивує, що дорослі й підлітки часто "живуть" у смартфонах. В останні роки, коли додатків для малюків побільшало, а потокове відео стало доступнішим, усе більше часу перед пристроями з екранами проводять і зовсім маленькі діти. Чи добре це? Якою виросте дитина, якщо годинами залишати її наодинці з грою в стрілялки чи “Машею й ведмедем”? Як мінімум, дещо нервозною, з’ясувала журналістка Mosaic Олівія Солон, а INSIDER із дозволу видання передруковує скорочену версію тексту українською.

 


 Тоненькі пальці Джесіки мандрують екраном планшета, гортаючи фотографії. Вона шукає особливе відео — там, на 12-секундному записі дівчинка незграбно танцює під Бейонсе. Півторарічна дитина тисне “Почати відтворення” й верещить від насолоди.

Подивившись відео двічі, вона повертається на головний екран і відкриває додаток YouTube, щоб подивитись серію мультика Billy Bam Bam. Зупинившись на середині, вона вмикає гру Yo Gabba Gabba!, де людиноподібні фрукти шукають свій шлях до шлунку головного героя.

Коли мама Джесіки Сенді намагається забрати в неї планшет, починається вибух із перспективою стати ядерним: закопилена губа, сльози, стиснені в кулачки долоні й високої ноти крик. "Вона часто так робить, — зітхає Сенді. — Схоже, планшет мала любить понад усе. Часом це єдине, що може змусити її зберігати спокій". Кажучи це, мати махає пухнастим рожевим єдинорогом у марній спробі вгамувати доньку.

Коли мама Джесіки Сенді намагається забрати в неї планшет, починається вибух із перспективою стати ядерним

Як чимало інших батьків Сенді стурбована тим, що її дитина захоплюється планшетами й смартфонами. Вона хоче знати, що найкраще дітям робити з цими пристроями та як довго взагалі можна бавитись ними без шкоди для розвитку.

Перший iPad з’явився вісім років тому. Наукові дослідження за темпами розвитку технологій не встигають, так що сказати, яким є довготерміновий вплив планшетів і смартфонів на молодий мозок, складно. Частина експертів побоюються, що ці прилади здатні погіршити стан дитини, вплинувши на її увагу, моторику, мовні навички й зір. Особливо це стосується дітей, яким не виповнилось п’яти років.

Виробники планшетів та розробники додатків відповідають на ці побоювання маркетингом, кидаючи у відповідь слова й фрази на кшталт "навчальний" чи "електронна освіта", часто без жодного наукового підґрунтя. І що робити батькам?

 

Люди завжди боялись нових медіа. 2500 років тому Сократ зітхав із приводу поширення письменства: мовляв, воно послабить людську пам’ять. У XV столітті приводом для моральної паніки став друкарський верстат. Бенедиктинські монахи, які заробляли на ручному переписуванні текстів, про механічні принтери казали: "Вони безсоромно друкують і задешево продають те, що здатне, не приведи Господи, запалити вразливий розум молодих".

Радіо при появі теж затаврували як проблему: мовляв, приймачі відволікають дітей від виконання домашніх завдань. Стаття 1936 року в журналі Grammophone повідомляла, що підлітки "розвинули звичку розподіляти увагу між нудним виконанням шкільних завдань та захоплюючим слуханням звуків із динаміку".

Втім, небагато технологій входили в наше життя — і в життя наших дітей — так стрімко, як портативні комп’ютери. Смартфони й планшети мають зручні для дитячих долоньок розміри, а сенсорними екранами добре керувати за допомогою маленьких пальців. А ще на цих девайсах можна стільки всього робити: дивитись відео, грати в ігри, малювати картини й говорити з родичами, які знаходяться за тисячу кілометрів від нас.

2011-го, коли Apple випустила на ринок iPad, лише 10 відсотків американських дітей віком до двох років користувались планшетами чи смартфонами. 2015-го таких стало вже 58%.

Думки щодо наслідків тривалого використання цих пристроїв різняться. Американська академія педіатрії рекомендує взагалі не давати дітям до двох років пристроїв із сенсорними екранами, а для старших встановити ліміт у дві години на добу. Але ці обмеження не співвідносяться з тим, наскільки люди інтегрують ці пристрої в життя своїх дітей. Також вони не відображають факту, що взаємодія з екранами може мати й плюси. "Від проведення часу перед екранами ґаджетів ваша дитина не стане ідіотом. Це не є токсичним для її мозку, — каже професор педіатрії медичної школи Гарварду Майкл Річ. — Але є й потенційні ризики, які батьки мають відповідально порівняти з перевагами".

Майкл Річ, професор педіатрії
Від проведення часу перед екранами ґаджетів ваша дитина не стане ідіотом. Це не є токсичним для її мозку. Але є й потенційні ризики, які батьки мають відповідально порівняти з перевагами.

На сьогодні є багато досліджень про вплив на дітей телебачення. Відомо, що коли відеопрогравач або телевізор працює, коли дитина робить щось інше — це може відволікати її від гри чи навчання, негативно впливаючи на розвиток. Години телевізора "у фоновому режимі" також зменшували взаємодію між дитиною і батьком чи матір’ю, що погано впливає на розвиток мовлення. Це проблема: залишена перед екранними "няньками" дитина не взаємодіятиме з близькими. А годин у добі не більшає, тож час перед екраном проводиться коштом інших, потенційно корисніших, занять.

 фото areadingplace.com

Діти до трьох років особливо потребують балансу активностей, включно з іграми із супроводом, дослідження навколишнього середовища, маніпуляцій із фізичними іграшками та соціалізування з іншими дітьми й дорослими. Збільшення часу перед екраном означає зменшення частки всіх цих речей. "Батьки мають мислити стратегічно, — каже педіатр Дімітрі Крістакіс, директор Центру дитячого розвитку в Сіетльському інституті дослідження дітей. — Якщо ваша дитина спить 12 годин на добу, дві години їсть — як ви розподілите решту годин?"

Проблема в тому, що планшети дуже приваблюють як дітей, так і дорослих. Завдяки дизайну, універсальності та інтуїтивному інтерфейсу вони є ідеальним інструментом для малювання, вирішення задач і розваг. Вони завжди під рукою. Поєднайте це із зусиллями маркетологів цифрових медіакомпаній та розробників додатків, мірилом успіху яких є тривалість використання програми — і отримаєте іграшку, яку важко випустити з рученят.

Багато додатків розроблено із врахуванням системи стимулів, захоплюючими аудіовізуальними винагородами за виконання завдань. Крістакіс називає це реакцією "Я зробив це!", яка активізує в мозку відчуття тріумфу. "Насолода, яку дитина отримує, торкаючись екрану й досягаючи цим якихось подій, водночас і навчає, і прив’язує", — каже він.

Із цієї причини планшети й смартфони — прекрасні заспокоювачі, зокрема під час довгих авіаперельотів та в ресторанах. "Пристрій стає джерелом комфорту, й батьки пристають на цю гру", — каже Крістакіс.

"І це досить звична справа, — продовжує цю думку Дженні Радескі, професор педіатрії в університеті Мічиґану. — Це стає автоматичним рішенням, найпростішим інструментом для батьків". У близькій перспективі він допомагає, але загалом для малої дитини важливо виробити механізми саморегулювання — чи це навчання без постійних винагород, чи здатність сидіти спокійно без постійної цифрової стимуляції.

 

 

У приміщенні Сіетлського центру інтегрованих досліджень мозку купка маленьких рожевих мишенят вовтузяться позаду своєї мами. Домом сімейства гризунів є вкритий тирсою пластиковий контейнер, іще сотні таких лежать поряд на полицях. Ці миші — "контрольні", їх Крістакіс, нейробіолог Ніно Рамірез та команда помічників використовують, щоб зрозуміти вплив інтенсивного потоку інформації на молоді мізки.

Експеримент триває в кімнатці навпроти. Там — інший контейнер із мишами, оточений динаміками та яскравими лампами. Протягом 42 днів, шість годин на добу малюки миші "насолоджуються" саундртеком із мультиків дитячого телеканалу Cartoon Network. Їм акомпанують синхронні спалахи світла червоного, синього й зеленого кольорів. Апарат створено, щоб виявити, що станеться із мозком гризунів, якщо їх перестимульовувати інформацією протягом критично важливого періоду в їхньому розвитку.

Ніно Рамірез
Надмірна стимуляція мишей у ранньому віці призводить до того, що вони стають гіперактивними протягом решти свого життя

Результати вражають. "Надмірна стимуляція мишей у ранньому віці призводить до того, що вони стають гіперактивними протягом решти свого життя", — каже Рамірез. Перестимульовані миші більш схильні до ризику, їм складніше вчитись і залишатись уважними. Їх збивають із пантелику речі, які вони раніше вже бачили. Їм складніше орієнтуватись у лабіринті. Якщо дати мишам можливість напхатись кокаїном, звиклі до стимуляції тварини значно більш схильні прив’язатись до наркотика, ніж миші з контрольної групи. Ці зміни в поведінці відповідають змінам у мозку тваринок.

Науковці припускають, що принцип поширюється й на дітей: надмірне стимулювання їх медійним продуктом, особливо в час планшетів із безкінечним потоковим відео та яскравими інтерактивними іграми, може спричинити дисбаланс у ділянці кори головного мозку під назвою базальні ганглії. Це та частина мозку, яка дає нам можливість приділяти увагу важливим завданням та ігнорувати те, що відволікає. Надмірна ж стимуляція може призвести до проблем у подальшому житті, особливо з фокусуванням, пам’яттю та імпульсивністю. "Схоже, ви можете перестимулювати молоді мізки людини до стану, що повсякденне життя перестане її захоплювати", — каже Рамірез.

Ніно Рамірез
Схоже, ви можете перестимулювати молоді мізки людини до стану, що повсякденне життя перестане її захоплювати

Якщо я перебуваю поряд із дитиною, але перевіряю телефон щоп’ять хвилин — яку інформацію це передає? Але перед тим, як ми запустимо масову паніку щодо покоління гіперактивних, неуважних, підсаджених на кокаїн пост-міленіалів, важливо зауважити, що наведені вище експерименти з багатьох причин критикували. Мовляв, шість годин будь-якого заняття на день — величезний шматок часу, особливо коли він стосується ссавців, які ведуть нічний спосіб життя. Більше того, Крістакіс, Рамірез та колеги не показують мишам справжній екран, який передає змістовну інформацію. Досліди над гризунами, які проводять у Сіетлі, унікальні за підходом і тому їх часто згадують як доказ шкідливості проведення часу перед екраном. Але їх не можна цілковито перенести на ситуацію з людьми.

У перші кілька років наші очні яблука — дуже адаптивні й пластичні, так що проведення великої кількості часу з фокусуванням на близьких об’єктах зробить очі більш схильними до міопії

Проводити схожі експерименти з дітлахами складно, але можливо спостерігати за тим, що відбувається з дітьми "в природних умовах". Марія Лю очолює Клініку контролю короткозорості в Школі оптометрії університету Берклі. Вона спостерігає різке зростання числа дітей із короткозорістю. "Їх більшає по всьому світі, і одним із чинників є раннє знайомство з планшетами й смартфонами".

 

У перші кілька років наші очні яблука — дуже адаптивні й пластичні, так що проведення великої кількості часу з фокусуванням на близьких об’єктах зробить очі більш схильними до міопії. "Очне яблуко виросте довшим, щоб компенсувати триваліший, ніж зазвичай, ближній стрес", — каже Лю. Жодних базованих на доказах порад щодо оптимального обсягу часу, який варто проводити перед екраном, вона не має, але каже, що "часті перерви від контакту з близько розташованими екранами" — дуже важливі.

Інший проблемний момент щодо екранів — вони перешкоджають сну. Світло “холодного” блакитного спектру, яке виділяють суперчіткі дисплеї, втручається в природні ритми нашого тіла, не даючи виділятись мелатоніну, важливому гормону сну. Це, у свою чергу, може привести до порушень сну як серед дорослих, так і серед дітей. Сенді каже, що якщо Джесіка використовує планшет перед тим, як іти до ліжка, то стає "відчутно збудженішою". Тож мати намагається натомість давати їй книжки. Ось чому деякі виробники смартфонів і планшетів ввели опцію "нічного режиму", який у пізній час автоматично змінює блакитне світло на світло теплішого відтінку.

Лондон. 12-місячний Макс сидить на колінах своєї матері Хелен у маленькій затемненій кімнаті. На його голові — вкрита електродами ґумова шляпка. Електроди вимірюють активність мозку хлопчика, поки той дивиться на фізичні об’єкти й  цифрове відображення цих об’єктів на екрані iPad. На кожному коліні Макса — щось схоже на смарт-годинник. Один вимірює його рухи, інший — швидкість серцебиття. Шляпка використовує електроенцефалографію, щоб зафіксувати електричну активність мозку і зрозуміти, чи реальні й віртуальні об’єкти спричиняють різні реакції мозку та як це впливає на подальше навчання людини.

На кожному коліні Макса — щось схоже на смарт-годинник. Один вимірює його рухи, інший — швидкість серцебиття

Цей експеримент — частина проекту TABLET університету Лондона. Це перше наукове дослідження, що занурюється в тему, як діти віком від шести місяців до трьох років використовують прилади з сенсорним екраном і як це впливає на їхній розумовий та соціальний розвиток.

У другому експерименті Макс сидить у закритій шторами кімнаті перед екраном, на якому, повторюючись, демонструються абстрактна анімація, статичні фотографії й ролики, відео, на яких студенти виступають у ролі ведучих дитячих програм. Макс повністю заворожений тим, що відбувається, і його очі "стрибають" від одного об’єкта на екрані до іншого. "Те, на що саме дивляться діти, розповідає нам про їхні навчання й очікування", — каже Тім Сміт, дослідник когнітивних можливостей мозку в університеті.

ABC News

Команда намагається зрозуміти, наскільки легко Макс і десятки інших подібних дітей можуть фокусувати увагу й відсіювати те, що відволікає від виконання певного завдання. В одному з тестів у центрі екрану з’являється об’єкт, і невдовзі, на одному з країв — інший. Щоб подивитись на другий об’єкт, дитина має відволіктись від першого. Для цього потрібен самоконтроль, і це дуже важливе мірило функції виконання завдань — "вентиляційної системи" мозку, яка допомагає дитині аналізувати справи, ділити їх на кроки й фокусуватись на їх поступовій реалізації. Це те, що визначає успіх у подальшому житті.

Це мірило функції виконання завдань — "вентиляційної системи" мозку, яка допомагає дитині аналізувати справи, ділити їх на кроки й фокусуватись на їх поступовій реалізації. Це те, що визначає успіх у подальшому житті

Як і Крістакісу, Сміту цікаво з’ясувати, чи дійсно є зв’язок між винагородою за успіхи в навчанні, яка фігурує в багатьох додатках, і здатністю дитини фокусуватись.

"Якщо активно використовувати програми, де дають призи чи почесні статуси за кожне завдання, дитина починає керуватись зовнішніми стимулами. Відтак її здатність виконувати завдання порушується", — каже він.

Після години досліджень терплячість Макса щодо дотиків до екранів, стеження очима за предметами та інших відволікань від його щільного графіку вештання кімнатами й поїдання хлібних паличок випаровується. Він починає крутитись, нити й намагатись зняти ґумову шляпку. Ці рухи псують дані результатів досліду. "Із дітьми є одна цікава складність, — каже Сміт. — Вони зовсім не дотримуються інструкцій."

А як щодо освітнього потенціалу гаджетів? Є ж тисячі додатків, електронних книжок та відео, які нібито мають для дітей навчальне значення. Насправді ж мало які програми можуть підкріпити це серйозними науковими даними.

"Ринок додатків — це цифровий Дикий Захід, — каже Майкл Левін, виконавчий директор Центру Йоана Ганца Куні в Нью-Йорку, який проаналізував сотні освітніх додатків для дітей та опублікував із цього приводу серію статей. — Більшість  програм, які називають навчальними, з наукової точки зору такими не є. Серед оглянутих нами додатків менше 10 відсотків надавали в описі бодай якийсь доказ своєї корисності."

Деякі інтерактивні "покращення" історій — найчастіше анімація чи звуки — насправді можуть зменшувати навчальну цінність. Захоплюючи увагу дітей, вони відволікають їх від змісту. Перевірити цю ідею взялись Адріана Бус із колегами з Лейденського університету в Нідерландах. Вони слідкували за рухом дитячих очей під час читання інтерактивних електронних книжок — і виявили, що коли у книжці траплялись анімовані елементи без прямого стосунку до сюжету — приміром, дерева на тлі, які рухались від вітру — очі дітей "перемикались" на ці рухомі точки, а не на історію. Натомість анімація, яка прямо стосується сюжету, може грати позитивну роль, особливо для дітей із проблемами з мовленням та осмисленням прочитаного.

Коли у книжці траплялись анімовані елементи без прямого стосунку до сюжету — приміром, дерева на тлі, які рухались від вітру — очі дітей "перемикались" на ці рухомі точки, а не на історію

Але навіть якщо додатки мають навчальну цінність, малюки все одно краще навчаються від об’єктів у реальному світі, ніж від їхніх двовимірних відтворень на екрані. Проведені у США дослідження показали, що коли діти вирішують візуально-просторові проблеми — наприклад, шукають схований об’єкт чи вирішують загадки — вони показують набагато кращі результати, коли ця задача дається їм у реальному житті, а не на екрані. Маленькі діти досі вчаться обирати, на що звертати увагу, а що ігнорувати. Також їм складно переносити символічні образи на реальний світ.

Діти дошкільного віку мають контактувати з реальними фізичними об’єктами, щоб розвинути тім’яну ділянку кори головного мозку. Вона контролює візуально-просторове сприйняття й допомагає розвинути навички з розуміння математики та точних наук. Тому деякі розробники мобільних додатків пропонують супутні іграшки, щоб маленькі ручки паралельно з додатками досліджували і їх.

Як ми не б ставились до планшетів чи смартфонів, очевидно одне: ці пристрої з нами надовго. Тож як нам отримати від них максимум? Дослідження того, як саме діти навчаються, почались із сотню років тому. І ось що ми можемо стверджувати тепер.

Пристрої на кшталт планшетів чи смартфонів найефективніші в незаможних сім’ях

Пристрої на кшталт планшетів чи смартфонів найефективніші в незаможних сім’ях. Там зазвичай менше доступу до ресурсів розвитку: уроків музики, додаткових занять чи бодай годин спілкування — тож діти проводять більше часу з цифровими медіа. Якщо їхній контент високоякісний, то гаджети й справді можуть зіграти добру роль. Приміром, дослідження Стенфордського універститету показало, що півторарічні діти з незаможних сімей на кілька місяців відстають від своїх багатших ровесників у мовних навичках. Із правильним контентом і в доброму контексті цифрові пристрої можуть скоротити розрив.

"Відмовляти технологіям нереалістично, — каже Левін. — Не всі мають привілей у вигляді часу й ресурсів, і насправді в нас нема жодного іншого способу покращити рівень освіти маленьких дітей, ніж використовувати технології."

 

Замість забороняти пристрої ми маємо вимагати кращих додатків, які розроблено на основі серйозних досліджень. Для дітей віком від трьох до п’яти років добре зроблений додаток може допомогти вдосконалити словниковий запас і базові навички з обчислення. "Мій наймолодший має проблеми з мовленням, тож відео, які він дивиться, точно допомогли йому навчитись нових слів", — каже Ліза, мати шести- й чотирирічного синів, які використовували мобільні технології з 18-місячного віку.

Для менших за 30 місяців дітей людського спілкування не замінить ніщо

Всі педіатри й спеціалісти з розвитку дитини, із якими я спілкувалась, погоджувались, що для менших за 30 місяців дітей людського спілкування не замінить ніщо. Тож чому б не розробити додатки, які функціонували б, як посередники між малюком та рідними? Один із прикладів таких додатків — BedTime Math. Він через історії задає батькам та дітям математичні задачки. Це один із небагатьох додатків, щодо яких доведено, що ті роблять дітей розумнішими: хто користувався ним бодай раз на тиждень протягом року, вдосконалили своє знання математики відчутніше за контрольну групу. Особливо помітним був їхній вплив на дітей, батьки яких погано розумілись на математиці.

Інший підхід, за якого гаджети допомагають дітям краще навчатись — це скеровані на батьків "технології спонукання". Ними можуть бути текстові повідомлення чи електронні листи, які нагадують батькам поспівати чи поговорити з дитиною, від’єднатись від технологій та попрактикуватись у навчанні в реальному світі. Щось подібне робить LeapFrog, виробник планшетів для дітей. Батьки власників цих пристроїв отримують електронні листи про те, чого їхня дитина навчилась від використання програм, а також ідеї, як використовувати нові знання на відстані від тачскріну.

Дженні Радескі вивчала використання мобільних телефонів і планшетів під час прийому їжі й виявила, що матері, які протягом вправи використовували гаджети, на 20 відсотків менше комунікували з дитиною словесно й на 39 відсотків менше — невербально. Протягом іншого дослідження, в якому 55 людей їли разом зі своїми дітьми вона побачила, що телефони стали джерелом напруженості в сім’ї. Приміром, коли діти прагнули отримати увагу батьків, а ті читали електронні листи.

Діти генетично навчені дивитись на обличчя батьків, щоб спробувати зрозуміти їхній світ. Якщо ці обличчя — порожні, як часто буває, коли люди дивляться в мобільний телефон — для дітей це може бути дуже травматичним. Як приклад Радескі наводить "експеримент із порожнім обличчям", який психолог розвитку Ед Тронік провів у 1970-х. Там матерів просили спершу комунікувати з дітьми в нормальний спосіб, а потім "вдягати" байдуже обличчя й не давати їм візуального соціального фідбеку. Як показує відео, дитина ставала відчутно більш схвильованою, намагаючись отримати увагу матері.

Діти генетично навчені дивитись на обличчя батьків, щоб спробувати зрозуміти їхній світ. Якщо ці обличчя — порожні, як часто буває, коли люди дивляться в мобільний телефон — для дітей це може бути дуже травматичним

"Батьки не мають бути присутніми постійно, але потрібен баланс. Важливо відповідати на вербальні чи невербальні емоційні потреби дітей", — каже Радескі.

 фото Healthy Families BC

Хоч ми й досі тільки починаємо розуміти вплив, який мобільні пристрої справляють на наших дітей, основна порада від експертів із дитячого виховання, з якими я говорила — зробити так, щоб використання ґаджетів було лише одним із пунктів багатого меню активностей із маленькими дітьми. Інтерактивні й творчі досвіди з сенсорними екранами кращі за пасивне споглядання телевізора чи відео.

Де можливо, пристрій варто використовувати як інструмент пожвавлення взаємодії з дитиною. Приміром, як привід для розмов ("А що там робить ця корова?", "Який звук робить качка?") чи як спосіб надихнути навчальні діалоги, які триватимуть протягом дня — так, як це відбувається у випадку BedTime Math.

Втім, не варто сприймати пасивні розваги з гаджетами як абсолютне зло. Часом вони потрібні, щоб батьки просто трохи перепочили, поспілкувались із друзями чи розібрались із якимись своїми справами. Це зробить їх щасливішими, а відтак доступнішими для дитини протягом решти часу.

Сенді сприйняла останню тезу із полегшенням. "Часом моє терпіння сягає межі, — каже вона, додаючи, що не мала б почуватись винною через те, що дає своїй дитині планшет, аби мати можливість витратити трохи часу на себе. — Я ставлю свою 18-місячну дитину навпроти відео з тим, як інші діти читають вірші. Воно миле, спокійне, і я можу помити посуд чи зробити щось, що мене перезавантажить. У цьому є позитиви. Втім, батьки мусять бути чесними перед собою і визнавати: такі відео не навчають мою півторарічну дитину життю. Вони — лише перепочинок для мене як матері."

Переклад і редагування Антона Семиженка

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

4.02.2018, 19:43
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 25 травня 2018

    Фронт кібербезпеки: що радять західні експерти Україні

    Провідні експерти із питань кіберзахисту та протидії дезінформаційним кампаніям зібралися 24 травня у Києві, щоби обговорити нові виклики

     
    • 25 травня 2018

    Чому справа «Трейд коммодіті» опинилась під загрозою провалу

    Подати апеляцію у справі треба було протягом 5 днів. Як стверджують джерела видання, це не було зроблено вчасно через що САП пропонували натиснути на Апеляційний суд,

     
    • 24 травня 2018

    «Адвокат Італії» та друзі Путіна: чого чекати від нової італійської коаліції

     
    • 23 травня 2018

    Земельный вопрос: что присудил ЕСПЧ Украине. Ответы адвоката

    Они компенсаций уже не получат. По ним уже вынесено решение, Европейский Суд сказал всё, что хотел. Если законодательных изменений в разумные сроки не будет, тогда начнутся решения по индивидуальным жалобам.

     
Система Orphus